План
Вступ
1.Теоретичні засади регулювання фінансового ринку України
2.Характеристика окремих органів, які здійснюють регулювання діяльності учасників фінансового ринку
3. Моделі вдосконалення механізму регулювання діяльності фінансових установ
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Перехід економіки України до нового якісного стану супроводжується активізацією процесів приватизації державної власності, створенням акціонерних підприємств і становленням фінансового ринку. Останній представлений величезною кількістю угод купівлі-продажу цінних паперів, що укладаються між індивідуальними й інституціональними інвесторами, захист прав яких має забезпечувати діюче законодавство. Регламентація угод щодо купівлі-продажу цінних паперів сприяє упорядкуванню процесів перерозподілу власності й встановленню обмежень щодо можливих спекулятивних ігор. Водночас розвиток фінансового ринку стримується внаслідок: низької конкурентноздатності українських цінних паперів у порівнянні з іноземними; відставання законодавчої бази від потреб суб’єктів господарювання; недостатнього рівня прозорості інформації про діяльність учасників фінансового ринку, що викликає недовіру населення і акціонерів; відсутності мотивації до операцій на ринку цінних паперів; масового інвестування приватними інвесторами у тверду валюту, а не в корпоративні цінні папери тощо. Для забезпечення стабільного розвитку економіки й досягнення Україною конкурентоспроможності на світовому ринку виникає потреба в удосконаленні механізмів організаційно-правового регулювання діяльності учасників фінансового ринку на державному рівні.
В умовах зростання перспектив вступу України у світовий економічний простір вирішення проблеми державного регулювання відносин і процесів на фінансовому ринку надасть можливість створити умови для узгодження цілей, інтересів та дій між професійними учасниками, які не завжди збігаються, що породжує високу ринкову невизначеність у порівнянні з країнами зі стабільною економікою і гальмує подальший розвиток фондового ринку як інструмента формування сприятливого інвестиційного клімату. За таких умов визначення особливостей діяльності учасників фінансового ринку та вирішення кола питань організаційно-правового регулювання їх відносин на ринку цінних паперів набуває особливої актуальності і обумовлює необхідність розробки нового підходу щодо вивчення проблеми прозорості, деталізації багатьох питань теоретико-прикладного характеру на підставі системного аналізу вітчизняного і зарубіжного досвіду забезпечення прозорості, використання алгоритму стратегічного аналізу щодо вивчення питань законодавчого забезпечення прозорості.
Віддаючи належне зробленому в теоретичному осмисленні вказаних питань вітчизняними і зарубіжними вченими - Г. Атаманчуком, В. Богачьовим, Б. Буркінським, С. Дубенко, А. Ерьоміним, Я. Міркіним, О. Мозговим, Н. Нижник, Г. Одінцовою, Г. Опанасюк, О. Редькіним, Р. Брейлі, О. Вільямсоном, В. Коузою, І. Шумпетером та іншими, - розробленість деяких аспектів державного регулювання операцій на фінансовому ринку в цілому та організаційно-правовової складової зокрема залишилась поза увагою науковців.
Метою дослідження є науково-теоретичне обґрунтування методичних засад державного регулювання діяльності учасників фінансового ринку України з позиції законодавчого забезпечення організаційного регламентування операцій з цінними паперами.
Об'єкт дослідження - система державного регулювання фінансового ринку України.
Предмет дослідження - організаційно-правове регулювання професійної діяльності учасників фінансового ринку України.
Інформаційну базу досліджень становлять законодавчі та інші нормативно-правові акти, ухвалені відповідними органами державної влади, аналітичні й статистичні матеріали, звіти, розробки вітчизняних і зарубіжних вчених у предметній галузі дослідження.
1.Теоретичні засади регулювання фінансового ринку України
Фінансовий ринок являє собою систему економічних та правових відносин, пов'язаних із купівлею-продажем або випуском та обігом фінансових активів, а також сукупність різноманітних інститутів, що зводять покупців та продавців і обслуговують їх фінансові взаємовідносини. Суб'єктами такого ринку виступають держава, а також ті, хто бажає передати в користування вільні фінан-сові ресурси, ті, які потребують інвестицій, та фінансові посередники, які на стабільній, впорядкованій основі забезпечують перерозподіл фінансових ресурсів серед учасників ринку.
Фінансовий ринок – це сфера специфічних економічних відносин, у процесі яких формується попит та пропозиція на фінансові ресурси та за допомогою фінансових посередників здійснюється акт їх купівлі-продажу.
Головною функцією фінансового ринку є забезпечення процесу розподілу фінансових ресурсів в економіці. Він створює умови для вільного міжгалузевого обігу капіталів, дозволяє перетворювати нагромадження в робочі інвестиції. Виступаючи оптимальним розподільчим механізмом, фінансовий ринок сприяє зниженню витрат, що виникають в процесі руху капіталу[7, С.361].
Світова практика свідчить, що в розвинутих країнах з ринковою економікою фінансовий ринок пройшов значний еволюційний шлях - від хаотичності і роздрібленості до цілісності, централізації та досить жорсткого державного регулювання. Ці характеристики стали невід'ємними для усієї фінансової системи ринкових економічних відносин як у межах однієї країни, так і в міжнародних фінансово-економічних відносинах.
Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні, свідчать про поступовий розвиток інфраструктури фінансового ринку і підвищення ролі державних органів у регулюванні діяльності професійних учасників бізнес-процесів. В перші роки розбудови державності будь-якого істотного розвитку фінансовий ринок не отримав – була відсутня необхідна нормативна база, процеси приватизації й утворення відкритих акціонерних товариств (основних емітентів на ринку цінних паперів) проходили повільно. У 1996-1999 роках значно активізувався процес формування інфраструктури фінансового ринку відповідно до сучасних світових стандартів, що надало різкого поштовху в розвитку торгівлі цінними паперами через торгово-інформаційні системи. Одночасно почала формуватися система державного контролю за діяльністю учасників фінансового ринку завдяки створенню у 1996 році Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку України. Здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за операціями на ринку цінних паперів та їх похідних інструментів з метою запобігання порушень у цій сфері, безумовно, було важливим кроком у становленні законодавчої бази регулювання фінансового ринку.
Регулювання фінансового ринку – це використання певних методів і прийомів, які дозволяють упорядкувати діяльність учасників фінансового ринку та взаємовідносини між ними шляхом встановлення певних вимог та правил, а також здійснення контролю за їх використанням[7, С.366].
Основні функції щодо регулювання фінансового ринку в країні належать державі, адже цей ринок є настільки масштабним та ризиковим для фінансової безпеки країни, пред'являє настільки високі вимоги до інфраструктури та ресурсів на його будівництво, що тільки зусилля держави "згори" можуть надати йому цивілізованої та безпечної форми. По суті, має бути масштабна програма створення фінансового ринку у країні, адекватна державним програмам приватизації та структурних змін у галузях господарства.
Функції регулювання і контролю за фінансовим ринком здійснюється державою шляхом формування спеціальних структур, потреба в яких зумовлюється специфікою способів регулювання, пов'язаних з контролем за розкриттям обширних масивів інформації; видачею великої кількості ліцензій та спеціальних дозволів; організацією реєстрації випусків цінних паперів і професійних учасників фондового ринку, необхідністю постійної адаптації законодавства та підзаконних норм в індустрії цінних паперів, яка швидко розвивається і змінюється; необхідністю для широких верств інвесторів створення органу, який здатен захистити їх інтереси, а також цілим рядом інших обставин[14, С.92].
Державне регулювання здійснюється з метою:
• створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних фінансових ресурсів;
• захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку;
• контролю за прозорістю та відкритістю ринку;
• дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;
• запобігання монополізації та сприяння розвитку добросовісної конкуренції на фінансовому ринку.
Хоча в процесі регулювання фінансового ринку державою реалізуються різні підходи до регулювання діяльності професійних та інших учасників ринку — інвесторів і емітентів, державне регулювання має забезпечувати однакові права й однаковий доступ до ринку всіх його суб'єктів, максимальну прозорість ринку, конкурентне середовище, не допускати монополізації ринку. Основними формами державного регулювання фінансового ринку є [7, С.370]:
• прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку;
• регулювання випуску та обігу фінансових активів;
• реєстрація випусків (емісій) фінансових активів та інформації про їх випуск, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску та продажу фінансових активів;
• регулювання прав і обов'язків учасників ринку;
• видавання спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку та забезпечення контролю за такою діяльністю;
• створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;
• контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку, контролюючим органам;