ТЕМА 1. МІСЦЕВІ ФІНАНСИ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ ДЕРЖАВИ
1.1 Формування науки про місцеві фінанси
місцеві фінанси фонд управління
Наука про місцеві фінанси є окремою, самостійною галуззю фінансової науки. Процес її формування відбувався у двох основних напрямках:
· По-перше,історично склалося так, що спочатку виникла наука про державні фінанси, а потім від неї відокремилося самостійне вчення про місцеві фінанси. Та ким чином, поняття "місцеві фінанси" виникло на противагу поняттю "державні фінанси".
· По-друге, вчення про місцеві фінанси як наука виникло також у процесі розширення розуміння предмета фінансової науки, коли фінансове господарство общин та інших територіальних колективів, яке до цього вважалося приватним, було включене до складу публічного фінансового господарства.
Вчення про місцеві фінанси як сукупність теоретичних положень про фінансове господарство та фінансову діяльність місцевих органів влади сформувалося в XIX ст. Наприкінці XIX ст. воно виокремилося в самостійну галузь фінансовоїнауки. Це було пов'язано із завершенням становлення в більшості країн Західної Європи й Північної Америки органів місцевого самоврядування і регіональних органів влади, конституційним визнанням прав комун, общин, муніципалітетів, регіонів, провінцій, штатів та інших адміністративно-територіальних утворень.
У Росії процес формування теорії місцевих фінансів як окремої галузі фінансової науки розпочався після земської реформи 1864 р. В Українській Народній Республіці під керівництвом Центральної Ради в 1917—1918 pp. робилися спроби українізації земського та міського самоврядування із збереженням його інститутів і фінансових основ. Але після ліквідації Центральної Ради робота припинилася. Відродження місцевих фінансів розпочалося в останній період горбачовської перебудови в 1990 p., коли в СРСР було визнано інститут місцевого самоврядування.
1.2 Сутність місцевих фінансів та причини їх появи
Наприкінці XIX – на початку XX ст. набуло поширення визначення місцевих фінансів як місцевого фінансового господарства адміністративних одиниць або як сукупності матеріальних засобів, які є в розпорядженні цих одиниць для досягнення їхньої мети. Термін "місцеве фінансове господарство " почав уживатися поряд із терміном "державне фінансове господарство", яким позначалися державні фінанси. Біля витоків понять місцеве фінансове господарство, державне фінансове господарство як складових публічного фінансового господарства стояли К. Pay, Л. Штейн, А. Вагнер та інші німецькі економісти. Словник братів Гранат дає таке визначення місцевих фінансів: "Фінанси – це сукупність матеріальних засобів, що є в розпорядженні держави і підлеглих їй одиниць самоврядування для досягнення мети цих політичних тіл. Планомірна їхня діяльність, спрямована на досягнення необхідних матеріальних засобів і на витрачання їх, є фінансовим господарством, яке називається державним, якщо суб'єктом його є держава, або місцевим (земським, міським, общинним і т. ін.), якщо його ведуть органи місцевого самоврядування".
У середньовічних державах міста (общини) могли мати повну автономію і не входити до загальної системи організації державної влади. У сучасних правових державах місцеві органи влади входять до загальної системи організації державної влади, і їхня компетенція визначається центральною владою. Але й сьогодні залишається і зростає перелік таких справ, які правова держава вважає за доцільне передати для розв'язання місцевим органам влади. Для цього потрібні відповідні ресурси. Це і є об'єктивною причиною для функціонування місцевих фінансів.
Основні теорії, що пояснюють суть і природу місцевого самоврядування як форми місцевої влади:
1. Теорія природних прав общини. Вона сформувалася вроки Великої Французької революції 1789 р. Теорія ґрунтується на тій ідеї, що є природні права общини за аналогією доприродних прав людини і громадянина.
2. Державна теорія місцевого самоврядування, сформована в середині XIXст. німецькою школою юристів. В її основі лежить твердження, що органи місцевого самоврядування є органами державного управління і створюються державною владою для реалізації її функцій та завдань на місцевомурівні. Таким чином, вони перебувають у структурі державноївлади та їй підпорядковані.
3. Теорія громадського самоврядування. Народилася вонатакож у Німеччині в другій половині XIX ст., трохи згодом їїбуло названо теорією муніципального дуалізму. Вона синтезує ідеї двох попередніх. В основі цієї теорії лежить твердження, що органи місцевого самоврядування мають власну, природну, а отже, суверенну компетенцію тільки у сфері неполітичних відносин.
У XX ст. сталися значні зміни в організації місцевого самоврядування в більшості європейських країн та його певна уніфікація. У 1985 р. підписано Європейську хартію про місцеве самоврядування, яка заклала загальноєвропейські принципи організації місцевого самоврядування. У листопаді 1996 р. до Європейської хартії про місцеве самоврядування приєдналася Україна.
Якщо причиною функціонування фінансів взагалі є поява держави і товарно-грошових відносин, то причиною виникнення місцевих фінансів є наявність територіальних колективів, відокремлення функцій і завдань, які покладаються на їхні органи влади.
Місцеві фінанси – це система формування, розподілу і використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих.
1.3 Місцеві фінанси як система
Фінанси місцевих органів влади як система включають у себе кілька основних взаємопов'язаних структурних елементів:
· видатки;
· доходи;
· способи формування доходів;
· інститути системи;
· суб'єкти системи;
· об'єкти системи;
· відносини між суб'єктами системи, системою та іншими ланками фінансовоїсистеми держави взагалі (табл. 1.1).
Таблиця 1.1 Система місцевих фінансів
| Елементи системи | Структура елементів системи |
| Видатки | Поточні, розвитку, на фінансування власних повноважень, обов'язкові, факультативні, на фінансування делегованих повноважень |
| Доходи | Власні, закріплені, передані, податкові, неподаткові |
| Способи формування доходів | Місцеві податки і збори; частки загальнодержавних податків; комунальні платежі; доходи від майна та землі, що належать місцевій владі; доходи комунальних підприємств; кредити; комунальні позики; трансферти |
| Місцеві фінансові інститути | Громадські послуги; самостійні місцеві бюджети; комунальна форма власності; позабюджетні валютні та цільові фонди; місцеві податки і збори; комунальний кредит; фінанси комунальних підприємств; комунальні платежі |
| Суб'єкти | Територіальні громади; міські, селищні та сільські ради; голови міст, селищ і сіл; обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві і Севастополі державні адміністрації і ради; Рада Міністрів та Верховна Рада Автономної Республіки Крим; Міністерство фінансів України; Кабінет Міністрів та Верховна Рада України |
| Об'єкти | Фінансові ресурси у фондовій і нефондовій формах |
| Взаємовідносини | Між суб'єктами системи; між місцевими фінансами та іншими ланками фінансової системи держави |
Головним елементом фінансів місцевих органів влади є видатки. Видатки є точним відображенням функцій і завдань, що покладаються на місцеву владу.
Видатки місцевих органів влади, залежно від їхніх завдань, поділяються на декілька функціональних видів:
· обов'язкові видатки: видатки, спрямовані на виконання обов'язкових завдань, які покладаються на всі органи місцевої влади з метою забезпечення певних стандартів послуг у масштабах всієї країни. До обов'язкових видатків належать також видатки місцевих органіввлади, пов'язані з їхніми борговими зобов'язаннями закредитами та позиками;
· видатки, що здійснюються для реалізації завдань умежах власної компетенції, а також так званих добровільних або факультативних обов'язків;
· видатки для реалізації делегованих (доручених)центральною владою завдань.
Крім функціонального поділу, є поділ видатків відповідно до їхнього економічного призначення. У зв'язку з цим законодавство більшості країн вирізняє дві великі групи видатків:
· поточні (адміністративні) видатки;
· капітальні (інвестиційні) видатки.
Доходи місцевих органів влади може бути класифіковано за їхніми джерелами та за економічною природою. За джерелами доходи місцевих органів влади поділяються на:
· податкові доходи;
· неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності підприємств комунальної (муніципальної) форми власності, залучені місцевими органами влади на ринку позичкового капіталу);
· доходи за рахунок кредитів і позик;
· трансферти від центральної влади та органів владивищого територіального рівня.
За економічною природою доходи місцевих органів влади поділяються на:
· власні доходи: доходи, що мобілізуються місцевою владою самостійно на основі власних рішень І за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади. До власних доходів належать місцеві податки і збори, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності комунальних (муніципальних) підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів і позик;
· передані доходи: доходи, що передаються місцевійвладі центральною владою або органами влади вищого територіального рівня.
В Україні за економічною природою доходи місцевих органів влади, згідно із законодавством, поділяються на власні, закріплені та регульовані: