Друга група неподаткових надходжень включає адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, а саме: плату за утримання дітей у школах-інтернатах; плату за утримання вихованців шкіл та профтехучилищ соціальної реабілітації; плату за надання послуг службою дозвільної системи органів внутрішніх справ; виконавчий збір; плату за оренду цілісних майнових комплексів; державне мито; митні збори; єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України.
Третя група неподаткових надходжень включає надходження від штрафів та фінансових санкцій: суми, стягнені з винних осіб за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації; перерахування підприємствами частки вартості виготовленої нестандартної продукції з дозволу на тимчасове відхилення від вимог відповідних стандартів щодо якості продукції, виданого Державним комітетом України стандартизації, метрології і сертифікації; адміністративні штрафи та інші санкції.
Четверта група неподаткових надходжень включає інші надходження, серед яких: надходження коштів від реалізації конфіскованого майна; надходження сум кредиторської та депонентської заборгованості підприємств, організацій, установ, щодо яких минув строк позовної давності; надходження коштів від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, іншого майна Збройних сил України та інших військових формувань, утворених згідно з законодавством; портовий (адміністративний) збір; додаткові збори на виплату пенсій та інші.
До п'ятої групи неподаткових надходжень належать власні надходження бюджетних установ, які включаються до спеціального фонду державного чи місцевих бюджетів залежно від того, з якого бюджету фінансується установа. До доходів від платних послуг установ, організацій належать, зокрема: доходи, отримані за підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів згідно з укладеними договорами; плата за надання додаткових освітніх послуг, плата за медичні послуги, плата за виконані науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи.
2.3 Доходи від операцій з капіталом
Доходи від операцій з капіталом — це доходи бюджету, що мобілізуються неподатковим методом. Вони включають три групи надходжень: надходження від продажу основного капіталу; надходження від реалізації державних запасів товарів; надходження від продажу землі і нематеріальних активів.
Першою групою доходів від операцій з капіталом єнадходження від продажу основного капіталу, які об'єднують два їх види: надходження коштів від реалізації безгосподарного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність держави, та скарбів, знахідок, а також валютні цінності і кошти, власники яких невідомі; надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння.
Сума доходів від першого виду надходжень залежить від кількості реалізованого майна та його оцінки. Державний фонд дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України становить сукупність дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, які перебувають у державній власності та, відповідно до законодавства, зараховані до нього і призначені для забезпечення державних виробничих, наукових, соціально-культурних та інших потреб, що фінансуються з державного бюджету.
Другою групою доходів від операцій з капіталом єнадходження від реалізації державних запасів товарів, що включають надходження від реалізації матеріальних цінностей державного резерву; надходження від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Третя група доходів від операцій з капіталом єнадходження від продажу землі і нематеріальних активів становлять третю групу доходів від операцій з капіталом.
Продаж земельних ділянок здійснюється відповідно до Земельного кодексу України. Зважаючи на те, що Закон України "Про розмежування земель державної і комунальної власності" не прийнято, до розмежування земель державної і комунальної власності передбачається 10 відсотків коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення зараховувати до загального фонду державного бюджету, а 90 відсотків — до відповідних бюджетів АРК, областей, міст Києва і Севастополя. Величина зазначених доходів залежить від обсягів продажу і ціни.
2.4 Цільові фонди
Державний цільовий фонд – форма перерозподілу та використання фінансових ресурсів, залучених державою для фінансування суспільних потреб із визначених джерел, які мають цільові призначення.
Державні цільові фонди можуть утворюватися шляхом: відокремлення із державного бюджету окремих видатків, що мають велике значення; формуванням спеціальних фондів із самостійними джерелами доходів.
Джерелом державних цільових фондів завжди є національний дохід країни, а мобілізація коштів здійснюється через: спеціальні збори (зокрема, обов'язкові); добровільні внески та пожертвування; позики; кредити; направлення коштів із бюджету.
В залежності від рівня, на якому утворюються фонди, вони можуть бути: державними; місцевими.
Цільовими фондами є фонди коштів утворених поза державнимбюджетомі місцевими бюджетами та призначені для реалізації конституційних прав громадян на пенсійне забезпечення, соціальне страхування, соціальне забезпечення у випадку безробіття, охорону здоров'я та медичну допомогу.
3.Видатки державного бюджету
Видатки бюджетів за своєю економічною сутністю є інструментом розподілу і перерозподілу централізованого грошового фонду держави та його використання за цільовим призначенням для забезпечення суспільного добробуту. Зміст і характер бюджетних витрат полягає у забезпеченні потреб діяльності держави. Призначення бюджетних видатків полягає у задоволенні найважливіших потреб суспільства у розвитку економіки і соціальної сфери, державного управління, оборони, забезпечення громадського порядку, безпеки держави тощо.
Видатки бюджетів можуть мати кількісну і якісну характеристики. Якісна характеристика дає змогу встановити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, кількісна — їх величину. Активна роль держави в економічному житті суспільства, здійсненні соціальних перетворень зумовлюють різноманітність конкретних видів бюджетних видатків.
Склад видатків бюджетів та їхня частка у ВВП є індикаторами пріоритетності тієї чи іншої функції держави.
Одним із основних пріоритетів у сфері видатків бюджетів є соціальна спрямованість бюджету. Тому щороку обсяг коштів, спрямованих на фінансове забезпечення заходів щодо вирішення найнагальніших соціальних проблем і програм, збільшується порівняно з іншими видатками бюджету.
В Україні діяльність держави у соціальній сфері має надзвичайно важливе значення для суспільства. Це зумовлено як різким падінням доходів переважної більшості населення при переході до ринкової економіки, так і традиційною орієнтацією громадян на одержання соціальних послуг саме від держави. Не було забезпечено становлення принципово нової, адаптованої до ринкової економіки соціальної інфраструктури.
Головним у соціальній сфері є зниження рівня бідності та зменшення диференціації доходів населення за рахунок посилення адресності соціальної підтримки, стимулювання випереджальних темпів зростання заробітної плати, поетапне наближення заробітної плати до прожиткового мінімуму.
Загалом видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення є найбільшими серед соціальних видатків. Видатки на освіту посідають друге місце серед соціальних видатків. Також значну увагу приділяють і фінансуванню охорони здоров'я.
При здійсненні соціальних заходів необхідно забезпечити: визначення переліку платних і безоплатних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами та організаціями; завершення процесу відокремлення державних позабюджетних фондів, які формуються на страховій основі, від державного бюджету; розвиток страхових систем формування соціальних бюджетів.
Окрім соціальних видатків, надзвичайно важливим є інвестиційна діяльність держави та підтримка пріоритетних галузей економіки, зокрема структурної перебудови економіки. Україна зможе посісти належне місце в Європі і світі за умови опанування інноваційного шляху розвитку, підвалини якого мають бути закладені в процесі структурної перебудови економіки.
Зниження ставок оподаткування підприємств та населення, вирівнювання умов господарювання стане основним чинником утвердження в Україні інноваційно-інвестиційної моделі економічного розвитку. Скасування численних пільг дає змогу вирівняти умови господарювання для всіх суб'єктів ринку. Запровадження справедливої конкуренції на ринку як для ефективних підприємств, так і для нерентабельних виробництв сприятиме оздоровленню економіки через механізми банкрутства та санації. Як наслідок, в економіці прискориться процес переливання фінансових ресурсів з відповідною активізацією інвестиційної діяльності.
Активний вплив бюджетної системи на фінансові зв'язки і потоки між секторами економіки — необхідна умова подальшого економічного зростання. У свою чергу, фінансове оздоровлення підприємств реального сектору економіки, створення сприятливих макроекономічних умов і проведення зваженої податкової реформи повинні забезпечити стабільні й достатні надходження до бюджетів.