З прийняттям цієї постанови розпочалося формування організаційної інфраструктури матеріально-технічної бази та кадрового потенціалу майбутнього Пенсійного фонду України. Ця робота в Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР, здійснювалася фактично "з нуля".
Проте вже з перших днів 1991 року нова пенсійна установа почала акумулювати страхові обов'язкові платежі підприємств і громадян та здійснювати фінансування видатків органів соціального забезпечення на виплату пенсій. У 1991 році бюджет Пенсійного фонду становив 34 млрд карбованців. При цьому 5 млрд. складали дотації з Пенсійного фонду СРСР, які забезпечувалися за рахунок перерозподілу коштів між союзними республіками-донорами (там, де була краща демографічна ситуація) та дотаційними республіками, де питома вага пенсіонерів у структурі населення була доволі вагомою. Постановою Пенсійного фонду СРСР, Державного комітету з праці та соціальних питань, Міністерства фінансів СРСР, Спільної Конфедерації професійних спілок СРСР від 19.12.90 № 52-ПФ у 1991 році тарифи страхових внесків до Пенсійного фонду було встановлено на рівні 80,5% від загальної суми внесків на державне соціальне страхування, тариф яких складав 26% від фонду оплати праці, згідно з Указом Президента Союзу РСР від 04.10.90 "Про першочергові заходи по переходу до ринкових відносин" [29].
Протягом 1991 року було сформовано структуру центрального апарату Українського республіканського відділення Пенсійного фонду СРСР у складі 3-х управлінь, 4-х самостійних відділів та ревізійної комісії. Крім того, в Автономній Республіці Крим, областях та у місті Києві було утворено філії Відділення, в складі яких працювали уповноважені філій по районах, містах та районах у містах.
Загалом наприкінці 1991 року в системі Відділення працювало понад 2000 працівників, в тому числі в центральному апараті – понад 60 працівників.
Після проголошення незалежності України в серпні 1991 року та прийняття в листопаді цього ж року Закону України "Про пенсійне забезпечення" сформувалася законодавча база функціонування Пенсійного фонду нової незалежної держави. Статтею 8 зазначеного Закону було передбачено, що Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою і що Положення про Пенсійний фонд України затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до цього Кабінет Міністрів України 28 січня 1992 року ухвалив постанову № 39, згідно з якою на базі Українського республіканського відділення Пенсійного фонду СРСР було утворено Пенсійний фонд України, а на базі філій відділення – управління в Автономній Республіці Крим, областях та місті Києві (управління Пенсійного фонду у місті Севастополі утворено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.92 № 534 у липні 1992 року на базі міського відділу Кримського республіканського управління Пенсійного фонду).
Цією урядовою постановою було затверджено перший склад правління Пенсійного фонду та Положення про Фонд, на підставі якого він діяв до червня 1994 року. До цього ж часу виконання функцій, покладених на Пенсійний фонд, в районах та містах продовжували виконувати уповноважені відповідних обласних управлінь.
Законом України від 16.10.92 № 2704-XII було запроваджено адміністративну відповідальність за порушення порядку обчислення і сплати внесків на соціальне страхування.
Цікавим є факт, що у 1991-1993 роках відбувалися перші спроби впровадження елементів розширеного відтворення пенсійних фінансів, які притаманні накопичувальним пенсійним системам. [29]
Ці спроби полягали в тому, що у зазначений період тимчасово вільні кошти Пенсійного фонду з метою одержання прибутку розміщувалися на банківських депозитах, вкладалися у статутні фонди підприємств, використовувались для надання кредитів тощо. Ці спроби хоч і забезпечили певний прибуток Пенсійному фонду у 1991-1993 роках, проте виявилися не зовсім вдалими з точки зору адміністрування та належного правового забезпечення і були припинені у середині 1993 року.
Водночас практика комерційної (господарської) діяльності Пенсійного фонду довела необхідність ґрунтовного правового регулювання, багаторівневого контролю у питаннях використання фінансів пенсійної системи. В цьому контексті вищезазначений досвід мав і має важливе значення як для вдосконалення організації солідарної пенсійної системи, так і для побудови накопичувальної пенсійної системи.
З 1994 року сталися значні зміни в історії Пенсійного фонду: він був перетворений із самостійної фінансово-банківської системи на центральний орган виконавчої влади, наділений відповідними повноваженнями. Водночас було суттєво удосконалено організаційну структуру Фонду.
Статус Пенсійного фонду як центрального органу виконавчої влади було визначено Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.94 № 345. Відповідно службових та посадових осіб Пенсійного фонду України та його органів визначено державними службовцями [29].
Згідно з цим Положенням утворено відділи Пенсійного фонду у районах, містах та районах у містах.
Таким чином, було створено вертикальну структуру управління Пенсійним фондом, яка повністю відповідала адміністративно-територіальному устрою держави, а також структурам інших державних органів, які мали подібні функції щодо збору обов'язкових платежів (органи податкової та контрольно-ревізійної служби).
Важливим кроком було впорядкування фінансових потоків у системі Пенсійного фонду, а також вирішення питань щодо розрахунково-касового обслуговування його коштів. Щоб ясніше мати уявлення, про що йде мова, необхідно пояснити систему фінансування пенсійних виплат, яка існувала до 1994 року.
Кошти, які збиралися від платників в районах та містах, спрямовувались до обласних управлінь Пенсійного фонду, згодом розподілялися між районами відповідно до потреб у фінансуванні виплати пенсій. При цьому, таке фінансування здійснювалось через органи соціального захисту населення, а вже вони перераховували кошти поштовим підприємствам для безпосередньої виплати пенсій пенсіонерам.
Отже, порядок перерахування коштів був складний і надто громіздкий. При цьому, в різних регіонах кошти Пенсійного фонду обслуговувались різними банками, що створювало додаткові проблеми, головною з яких було те, що іноді проходило кілька тижнів, поки кошти оберталися по всьому ланцюгу. Це ускладнювало фінансування виплат пенсій та відволікало зусилля працівників Фонду на роботу з банками, іноді просто на пошук коштів на численних банківських рахунках.
Тому, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 10.12.93 № 1015 "Про заходи прискорення розрахункових операцій, пов'язаних з виплатою пенсій, грошової допомоги і поштових переказів" та наказу Пенсійного фонду України, Міністерства фінансів України, Міністерства зв'язку України та Міністерства соціального захисту населення України від 20.05.94 № 6/42/62/81 "Про затвердження Порядку виплати пенсій і грошової допомоги з Пенсійного фонду України" було докорінно змінено механізм фінансування виплати пенсій і запроваджено такий порядок, при якому страхові внески акумулювались на рахунках районних та міських відділів Фонду і безпосередньо на цьому рівні спрямовувались на пенсійні виплати, а перерахування коштів за маршрутом "район-область", а тим більше "область-центр" відбувалося лише в разі необхідності перерозподілу коштів у зв'язку з їх нестачею або надлишком [29].
При цьому було введено пряме перерахування коштів органами Пенсійного фонду поштовим підприємствам. Органи соціального захисту населення мали тільки формувати відомості і заявки на виплату пенсій. Запровадивши такий механізм, органи Пенсійного фонду одразу відчули його ефективність, змогли підвищити оперативність щодо розпорядження коштами, а їх рух став більш прозорим і контрольованим.
Запровадження нового механізму виплати пенсій проводилось одночасно з концентрацією рахунків органів Пенсійного фонду в одному банку. Таким банком вищезгаданою постановою Кабінету Міністрів України було визначено АППБ "Аваль".
Таким чином, у межах одного банку було зосереджено не тільки рух коштів в системі Пенсійного фонду, але й розрахунки Фонду з поштовими підприємствами, що прискорило рух коштів від платника страхових внесків до пенсіонера, а відтак, значною мірою, посилило можливості раціонального використання коштів Пенсійного фонду, зокрема, можливість оперативного перерозподілу коштів як між областями, так і між районами і містами. Свідченням цього може бути такий приклад. За новою системою фінансування, кошти, які зранку надійшли від платника до якогось районного відділу, наприклад, в Запорізькій області, де був надлишок коштів, того ж дня ввечері вже виплачувались у вигляді пенсії, наприклад, в Чернігівській області, де була нестача коштів. Згодом, при переході органів Пенсійного фонду на обслуговування до Ощадбанку були збережено вищезгадані принципи банківського обслуговування.