Кейнсіансько-неокласичний синтез створював умови для певного перемир'я у дискусіях між кейнсіанцями і неокласиками та вдосконалення спільного теоретичного апарату аналізу.
Кейнсіансько-неокласичний синтез відкривав можливості для надання більшої цілісності та багатоаспектності макроекономічній теорії XX cт. З кейнсіанства він узяв дослідження ефективного попиту, умов реалізації, що визначають реальний рівень виробництва, а також вивчення циклу і формування антициклічних програм. З неокласики - теорію факторів виробництва та розподілу, неокласичні моделі прогнозування економіки. Робилися спроби виявити переваги і недоліки та розробити оптимальне сполучення державного та ринкового методів регулювання. Прихильники синтезу відмовились від кейнсіанської позиції про нееластичність цін, прийняли трактування як єдиного ринків грошей, товарів, облігацій та праці.
Було визнано, що дуже еластична за процентом функція грошового попиту і слабо еластична за процентом інвестиційна функція в умовах депресії роблять кредитно-грошову політику слабким і неефективним інструментом регулювання ринкової економіки. Головним інструментом розширення ефективного попиту для прихильників неокласичного синтезу було державне регулювання ринку. "Тепер економіст може впевнено заявити, - зазначав один з відомих теоретиків неокласичного синтезу П. Семюелсон, - що широке розходження між мікроекономікою і макроекономікою подолано".
Щодо доктрини державного регулювання ринкової економіки, то неокласичний синтез обґрунтував використання переважно бюджетних важелів у період глибокого спаду виробництва і в основному кредитно-грошових форм в умовах піднесення та інфляції.
На неокласичний синтез з боку його прихильників покладалися великі надії як щодо розвитку економічної теорії, так і щодо кейнсіанської економічної політики. П. Семюельсон вважав, що за допомогою неокласичного синтезу можна повернути політичній економії її динамічність 30-х pp. Взаємодія державного регулювання з функціюванням ринкових механізмів давала надію на вдосконалення інструментів регулювання економіки взагалі. "Неокласичний синтез: з допомогою відповідної кредитно-грошової і фіскальної політики наша система змішаного підприємництва може запобігти ексцесів буму і різкого спаду, може розраховувати на здорове прогресивне зростання".
Визнаним теоретиком кейнсіансько-неокласичного синтезу став Пол Ентоні Семюелсон (нар. 1915) - видатний американський вчений-економіст, представник неокейнсіанства, засновник кейнсіансько-неокласичного синтезу, лауреат Нобелівської премії з економіки 1970 р.
Залежно від напрямків розвитку кейнсіанського аналізу та конкретної проблематики теоретичних досліджень в структурі неокейнсіанства можна виділити такі основні течії:
1. Кейнсіанська ортодоксія - це найбільш типова, загальновизнана, домінуюча та поширена теоретична складова цього напряму, яка забезпечує його наукову визначеність, сформованість та сталість.
2. Структурним ядром ортодоксального неокейнсіанства стала теорія ефективного попиту та визнання необхідності державного регулювання ринкової економіки. Саме це вважалось його представниками найголовнішим у спадщині Кейнса і було покладено в основу подальшої еволюції кейнсіанства як у галузі теорії, так і економічної політики.
3. Кейнсіансько-неокласичний синтез становить спробу теоретичної універсалізації кейнсіанства шляхом об'єднання, теоретико-методологічного синтезу раціональних елементів неокласичної та кейнсіанської ортодоксії.
4. Остання складова - це нетрадиційна чи неортодоксальна течія неокейнсіанства.
Основні течії неокейнсіанства всебічно розвинули теоретичну спадщину Дж.М. Кейнса.
1. http://slv.com.ua/book/39/2887.html
2. http://www.info-library.com.ua/books-text-1925.html
3. http://ebk.net.ua/Book/economics/mochernyj_et/part1/106. htm