Суми витрат мають бути документально підтверджені та відображені в податковій декларації. Право податкового кредиту на наступні періоди не переноситься. Загальна сума податкового кредиту не може бути більша за суму річного оподатковуваного доходу, отриманого як заробітна плата.
До витрат, які можуть бути віднесені платником до складу податкового кредиту ПДФО відносяться:
- суми коштів або вартість майна, переданих платником податку у вигляді пожертвувань або благодійних внесків неприбутковим органі заціям (2 - 5% від загального річного оподатковуваного доходу);
- суми коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіта для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання (загальна сума витрат не повинна перевищувати суми прожиткового мінімуму на працездатну особу на початок року, помноженої на 1,4 і округленої до 10 грн. у розрахунку на кількість повних або неповних місяців навчання протягом звітного року);
- суми витрат платника податку на сплату за власний рахунок страхових внесків, страхових премій страхувальнику-резиденту за договорами довгострокового страхування життя (загальна сума витрат не повинна перевищувати суми прожиткового мінімуму на працездатну особу на початок року, помноженої на 1,4 і округленої до 10 грн.);
- суми власних коштів платника податку, сплачених на користь закладів охорони здоров'я для компенсації вартості платних послуг з лікування (для придбання життєво необхідних ліків - за переліком КМУ, донорських компонентів, протезно-ортопедичних пристосувань) у розмірах, що не покриваються виплатами з фонду загальнообов'язкового медичного страхування (з початку податкового року, наступного за роком, в якому набере чинності закон про загальнообов'язкове медичне страхування);
- частина суми процетів за іпотечним кредитом, сплачених платником податку;
- суми витрат платника податку на сплату за власний рахунок страхових внесків, страхових премій страхувапьнику-рєзиденту за договорами недержавного пенсійного страхування [5,c. 310-315].
Податок підлягає сплаті до бюджету під час виплат оподаткову ваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають перерахування цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платникові податку особою, що його нараховує, то податок підлягає сплаті до бюджету у терміни, встановлені законом для місячного податкового періоду.
Особи, відповідальні за нарахування і сплату податку з доходів фізичних осіб за окремими видами доходів зазаначені у таблиці 1.1.
Таблиця 1.1
Особи, відповідальні за нарахування і сплату податку з доходів фізичних осіб за окремими видами доходів
| Вид доходу | Відповідальна особа |
| Заробітна плата | Роботодавець (само зайнята особа) |
| Доходи з джерелом їх походження в Україні | Податковий агент |
| Іноземні доходи | Платник податків, одержувач доходів |
| Доходи,виплачувані особами,звільненими від обов'язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку | Платник податків, одержувач доходів |
| Доходи, що виплачуються фізичними особами в інтересах платників податків | Платник податків |
Порядок сплати податку з доходів фізичних осіб за різних варіантів виплати доходу неоднаковий:
- при триманні коштів для виплати доходу в установі банку - до або одночасно з отриманням коштів для виплати доходу;
- дохід нараховується, але не виплачується платнику податку - у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду(до 30 числа після звітного місяця);
- оподатковуваний дохід не підлягає оподаткуванню при його нарахуванні чи виплаті та коли оподатковуваний дохід виплачується особою, яка не є податковим агентом - платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку;
- коли оподатковуваний дохід виплачується у негрошовій формі чи готівкою з каси резидента - податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати.
Декларація заповнюється платником податку самостійно або іншою особою, нотаріально уповноваженою таким платником податку.
Платники податку звільняються від обов'язків подання декларації, якщо станом на кінець звітного року вони перебувають на строковій військовій службі; перебувають у розшуку; є неповнолітніми або недієздатними особами і при цьому перебувають на повному утриманні інших осіб та/або держави; станом на кінець граничного строку подання декларації перебувають під арештом або є затриманими чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні або ув'язненні на території інших держав[13,c.25-28].
Річна податкова декларація про майновий стан і доходи може подаватися платниками, які мають право на включення певних витрат до податкового кредиту. Така декларація має подаватися платниками, які отримують оподатковувані доходи (прибутки), що не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті; доходи від осіб, що не є податковими агентами; доходи у вигляді нецільової благодійної допомоги від благодійника - фізичної особи; доходи у вигляді виграшу в азартні ігри в казино, інших гральних місцях чи домах, доходи з іноземних джерел; будь - які доходи у разі виїзду платників податку - резидентів за кордон на постійне місце проживання. Обов'язок платника податку з подання декларації вважається виконаним у разі, якщо він отримував доходи виключно від податкових агентів, зобов'язаних подавати звітність із цього податку[14, 155].
Податковий розрахунок сум доходу, нарахований (сплачений) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. N 1ДФ) подається протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу. Декларація з ПДФО подається протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року.
1.2 Мета, завдання та нормативно-правове забезпечення податкового контролю з податку з доходів фізичних осіб
Метою податкового контролю розрахунків з бюджетом за податком з доходів фізичних осіб є підтвердження достовірності нарахованих сум податку з доходів фізичних осіб, своєчасності і повноти його сплати до бюджету згідно з вимогами чинного законодавства.
Крім того, метою податкового контролю розрахунків з бюджетом за податком з доходів фізичних осіб є виявлення відхилень та перекручень показників від законодавчо встановлених вимог, а також притягнення до відповідальності підприємства, що перевіряється, шляхом застосування фінансових санкцій та штрафів за виявлені за результатами перевірки помилки та порушення [2,c 357].
Основними завданнями податкового контролю розрахунків з бюджетом за податком з доходів фізичних осіб є:
- дослідження форм і систем оплати праці, які застосовує підприємство та з'ясування їх впливу на порядок розрахунків з бюджетом за податком з доходів фізичних осіб;
- ознайомлення з організацією обліку розрахунків з бюджетом за податком з доходів фізичних осіб на підприємстві;
- перевірка правильності та якості складання регістрів первинного, аналітичного та синтетичного обліку;
- перевірка правильності формування сукупного оподатковуваного доходу за кожним окремим працівником;
- перевірка правомірності та законності застосування пільг з податку на доходи фізичних осіб;
- перевірка правильності визначення суми, яка підлягає сплаті як податок з доходів фізичних осіб;
- перевірка порядку складання та подання до податкових органів податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку;
- перевірка повноти і своєчасності сплати податку з доходів фізичних осіб до бюджету;
- перевірка дотримання порядку самостійного виявлення та виправлення помилок в обліку та звітності з податку з доходів фізичних осіб.
Основними законодавчими та нормативними актами, які регламентують порядок нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб є:
- Конституція України від 28 червня 1996 р. (зі змінами та до повненнями);
- Закон України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР (зі змінами та доповненнями);
- Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р. № 889 (зі змінами та доповненнями);
- Закон України «Про колективні договори та угоди» від 1 липня 1993 р. № 3356 (зі змінами та доповненнями);
- Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» від 11 січня 2001 р. № 2213 (зі змінами та доповненнями);
- Закон України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р, № 2240 (зі змінами та доповненнями);
- Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. № 1058 (зі змінами та доповненнями);
- Закон України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р. № 1533(зі змінами та доповненнями);
- Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р. № 2181;
- Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР (зі змінами та доповненнями);
- Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р. (зі змінами та доповненнями);
- Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-ІУ (зі змінами та доповненнями);