Акціонерному товариству забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.
Акціонерне товариство може змінювати розмір статутного капіталу згідно з рішенням зборів акціонерів. У бухгалтерському обліку ці зміни знаходять відображення тільки після державної реєстрації нового розміру статутного капіталу.
Зміни статутного капіталу регулюються Положенням про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства, затвердженим рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 08.04.1998 р. № 44.
Акціонерне товариство має право збільшувати статутний капітал, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче номінальної.
Збільшення статутного капіталу може здійснюватися шляхом:
- випуску нових акцій,
- збільшення номінальної вартості акцій.
При збільшенні кількості акцій встановленої номінальної вартості підписка на додатково випущені акції проводиться у тому ж порядку, що та акції першої емісії, а статутний капітал збільшується за рахунок:
1) додаткових внесків учасників — у обліку це буде відображатись аналогічно операціям формування статутного капіталу;
2) індексації основних засобів згідно з Положенням про порядок збільшення статутного фонду за рахунок індексації, основних засобів, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 12. 02 1998 р. № 39;
3) реінвестування прибутку;
4) нарахованих дивідендів — у випадку, коли прийняте рішення про виплату дивідендів акціями.
При збільшенні номінальної вартості акцій статутний капітал може збільшуватися за рахунок додаткових внесків учасників до встановленого рівня номінальної вартості акцій або за рахунок індексації основних засобів.
Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства може здійснюватися шляхом:
- зменшення номінальної вартості акцій;
- зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом викупу їх у власників з метою анулювання.
Для додаткового залучення фінансових ресурсів акціонерні товариства можуть використовувати облігації - цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.
Облігації розміщуються у документарній або бездокументарній формі.
Емітент, у порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, може розміщувати відсоткові, цільові та дисконтні облігації.
Відсоткові облігації — облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів.
Цільові облігації — облігації, виконання зобов’язань за якими дозволяється товарами та/або послугами відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій.
Дисконтні облігації — облігації, що розміщуються за ціною, нижчою ніж їх номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації під час її погашення і становить доход (дисконт) за облігацією.
Облігації можуть розміщуватися з фіксованим строком погашення, єдиним для всього випуску. Дострокове погашення облігацій за вимогою їх власників дозволяється у разі, коли така можливість передбачена умовами розміщення облігацій, якими визначені порядок встановлення ціни дострокового погашення облігацій і строк, у який облігації можуть бути пред’явлені для дострокового погашення.
Погашення облігацій може здійснюватися грошима або майном відповідно до умов розміщення облігацій.
Облігація має номінальну вартість, визначену в національній валюті, а якщо це передбачено умовами розміщення облігацій — в іноземній валюті. Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою ніж одна копійка.
Емітент може розміщувати іменні облігації та облігації на пред’явника. Обіг облігацій дозволяється після реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати розміщення облігацій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій.
Продаж облігацій здійснюється в національній валюті, а якщо це передбачено законодавством та умовами їх розміщення, — в іноземній валюті.
2.2 Порядок формування та розподіл прибутку акціонерного товариства
Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.
Прибуток - це та частина вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва.
Прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються у сфері виробництва й розподілу суспільного продукту, національного доходу.
Водночас прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємствяк суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників (залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин і т.д.).
На формування прибутку, як фінансового показника роботи акціонерного товариства, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції; обчислення й калькулювання собівартості продукції; визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового прибутку.
Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці.
Узагальнюючим показником діяльності акціонерного товариства є його балансовий прибуток. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Отримання балансового прибутку пов’язане з кількома напрямками діяльності акціонерного товариства.
По-перше,це основна діяльність. Її результатом єприбуток відреалізації продукції. Як правило, цей прибуток має основну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції визначається відніманням з виручкивід реалізації суми ПДВ, акцизного збору, мита, митних зборів, а також витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції.
По-друге, це діяльність, що не є основною для даного акціонерного товариства, але яка пов'язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг. Це операційні доходи та витрати товариства.
По-третє,це діяльність пов'язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті товариства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні капітали інших підприємств.
По-четверте, це діяльність, пов'язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат товариств.
Отриманий прибуток акціонерного товариства може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави. Це досягається вилученням у товаристві частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.
У розподілі прибутку можна виділити два етапи.
Перший етап - це розподіл балансового прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава та акціонерне товариство. В результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку.
Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився у розпорядженні акціонерного товариства після здійснення платежів у бюджет. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний, розвитку й удосконалення виробництва, соціальних потреб, заохочення.
Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрямки його використання: або шляхом попереднього формування цільових грошових фондів, або спрямовуючи кошти на фінансування витрат.
При розподілі чистого прибутку акціонерного товариства певна її частка повинна бути виплачена засновникам та іншим акціонерам в якості доходу по цінним паперам, якими вони володіють.
На отримання доходів по акціям їх власники мають право, коли цінні папери придбані не менше, ніж за 30 днів до виплати дивідендів. Розмір дивіденду залежить від величини прибутку, співвідношення між його нагромаджуваною та споживчою частинами, інвестиційної політики акціонерного товариства, виду і кількості акцій.
Через ринкову ціну акції визначають рейтинг акціонерного товариства, який в свою чергу, визначає спроможність товариства до залучення позичкового капіталу або до додаткового випуску акцій. Крім дивідендів, власники акції можуть одержати доход (у вигляді курсової різниці), якщо вони продадуть акції дорожче, ніж їх купили.
2.3 Правовий режим дивідендів
Правовий режим дивідендів можна визначити як порядок визначення розміру, оголошення та виплати акціонерам доходів по акціях з чистого прибутку акціонерного товариства. Він має законодавчу основу. Це статті 4,5 Закону «Про цінні папери і фондовий ринок», розділ 6 Закону України «Про акціонерні товариства».
Дивіденд можна визначити як частину чистого прибутку акціонерного товариства, яка підлягає розподілу і привласненню акціонерами пропорційно вартості належних їм акцій; це також сума (величина, розмір) доходу акціонера на одну акцію. Інакше кажучи, це частка від ділення фонду сплати дивідендів на кількість акцій, власники (держателі) яких мають право на дивіденди. В юридичному аспекті оголошений Вищим органом товариства дивіденд є саме майновим правом фізичного чи юридичного акціонера, тобто правом майнової вимоги до товариства. Це право, яке захищається судом в позовному порядку.