Взаємозв'язок бюджету й розвитку соціальної сфери регіону (стр. 9 из 25)
р) Розглядає та надає відповіді на заяви, звернення, запити та листи юридичних, фізичних осіб з питань, що відносяться до компетенції управління, вживає заходи до усунення причин їх виникнення.
Управління при виконанні покладених на нього функцій взаємодіє із структурними підрозділами Головного управління та іншими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, територіальними органами Держказначейства. Взаємовідносини управління з іншими підрозділами Головного управління будуються на підставі Регламенту роботи апарату управління та технологічної схеми.
Всі функції, завдання, які має здійснювати управління, а також права й обов’язки, що мають його працівники визначені в положенні про управління (Додаток В). Кожен відділ, який входить у структуру управління, має своє положення про відділ, де вже деталізуються й визначаються безпосередньо функції, завдання, права і обов’язки, а також відповідальність працівників саме цього відділу.
Таким чином, можна зробити висновок, що Державне казначейство України має досить розгалужену й складну структуру. Органи Державного казначейства формуються відповідно до законодавства й кожне Головне управління, управління у містах, районах провадять свою діяльність згідно з нормативно-правовими актами й кожне завдання, функція, права й обов’язки, відповідальність працівників прописані та обов’язкові до виконання згідно внутрішніх положень, інструкцій. Також перехід до казначейської системи виконання бюджету позитивно відобразився на управлінні й контролі за бюджетними коштами. За допомогою органів казначейства відомо коли, скільки, на основі чого та куди витрачаються фінансові ресурси бюджету. Отже, таким чином можна ефективно управляти ними, раціонально використовувати їх, що допомагає обґрунтованому фінансуванню й розвитку всіх сфер держави, в тому числі соціальної. Без досконалого функціонування органів казначейства неможливо говорити про впровадження нових заходів для покращення фінансування соціальної сфери, тобто теоретичні розробки майже нічого не варті без вірної, вчасної практичної їх реалізації.
Розділ 2. Аналіз стану бюджетних відносин щодо фінансування соціальної сфери
2.1 Аналіз основних соціальних показників, що характеризують добробут населення у Луганській області
Дата виникнення області – 3 червня 1938 року. Луганська область розташована у південно-східній частині України. Її територія складає 26,7 тис.км2 (4,4% території держави). Населення – 2,9 млн. чоловік (5,7% мешканців України). Луганська область належить до найбільш густонаселених областей. Вона робить вагомий внесок в економічний потенціал України та входить у п’ятірку найпотужніших промислово-економічних регіонів. За підсумками 2006 року Луганська область посіла третє місце в Україні за обсягами реалізованої промислової продукції, що склали близько 39 млрд. грн., або 8,7 % від загальнодержавного обсягу [85]. Агропромисловий комплекс області дає майже 9% валового суспільного продукту. Інвестиційна діяльність є одним із пріоритетних напрямків у досягненні стабільного соціально-економічного розвитку регіону, активізувалася зовнішньоекономічна діяльність, отримав подальшого розвитку споживчий ринок області. Питома вага прибуткових підприємств становила 57,7%. Поки не вдається стабілізувати платіжну дисципліну. Протягом січня-вересня дебіторська заборгованість збільшилася на 17,1%, кредиторська – на 11,7%, що свідчить про погані договірні стосунки між контрагентами.
Незважаючи на загальну позитивну економічну динаміку, невирішеною залишається низка проблем, необхідність розв’язання яких має бути врахована при середньо- і довгостроковому плануванні соціально-економічного розвитку Луганської області. Серед найбільш гострих проблем, що стоять перед Луганською областю можна виділити такі:
а) низька рентабельність підприємств паливної промисловості (збитки вугільних підприємств складають понад 50 % збитків підприємств промислового комплексу області);
б) ускладнення геологічних умов розробки вугільних родовищ, дефіцит обігових коштів унаслідок незадовільного фінансування галузі, низької ціни енергетичного вугілля та гострої нестачі кваліфікованих кадрів;
в) недостатня ефективність використання паливно-енергетичних ресурсів в умовах енергетичної кризи;
г) низька інвестиційна привабливість підприємств регіону внаслідок деформованої структури економіки та значного ризику інвестування, що зумовлено фінансовими, криміногенними та екологічними чинниками;
ґ) наявність значної податкової заборгованості та заборгованості з виплати заробітної плати (за цими показниками Луганську область випереджає лише Донецька);
д) недостатнє завантаження виробничих потужностей, значний ступінь зносу основних фондів та енергоємне устаткування у промисловому комплексі;
е) розбалансованість схем теплопостачання населених пунктів;
є) низька ефективність виробництва сільськогосподарської галузі, повільний розвиток інфраструктури збуту аграрної продукції, неспроможність наявної інфраструктури аграрного ринку забезпечити його ефективну діяльність [98].
Так як економічна діяльність і соціальна сфера взаємопов’язані, то ці проблеми не можуть не відбиватися на соціальному становищі області. На соціальне благополуччя впливає не лише стан здоров’я, рівень освіти, але й економічне становище, рівень фінансового забезпечення, який дозволяє підтримувати життєзабезпечення й працездатність. Саме тому для повної характеристики соціального становища і визначення шляхів вирішення проблем необхідно проаналізувати добробут населення регіону.
У 2006 році зросли доходи населення, основною складовою яких є заробітна плата. Номінальна середньомісячна заробітна плата у січні-листопаді 2006 року, нарахована на одного штатного працівника, становила 1006,89 грн., що на 27,6 % більше, ніж за відповідний період 2005 року. Середньомісячна заробітна плата в розрахунку на одного штатного працівника області в листопаді склала 1088,45 грн. і перевищує рівень мінімальної заробітної плати (375 грн.) та рівень прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з 1 жовтня 2006 – 505 грн.) у 2,9 та 2,2 рази відповідно. Таку тенденцію необхідно розглядати як позитивну і можна побачити на рис. 2.1 [83-85].
Рис. 2.1. Динаміка середньомісячної заробітної плати у 2004–2006 роках
У листопаді порівняно з жовтнем 2006 року темпи приросту заробітної плати спостерігались у межах від 0,4% в охороні здоров’я та соціальної допомоги до 15,2% у фінансової діяльності; серед промислових видів діяльності – від 1,7% у виробництві гумових та пластмасових виробів до 15,4% у виробництві шкіри та шкіряного взуття, тобто заробітна плата соціальних робітників має найнижчий темп приросту, що негативно відображується на наданні ними послуг.
Реальна заробітна плата, як і номінальна, є індикатором рівня життя населення. У листопаді 2006 року порівняно з жовтнем вона зменшилася на 4,2%, а відносно листопада минулого року, з урахуванням росту споживчих цін, зросла на 3,9%.
Загальна сума невиплаченої заробітної плати збільшилася протягом листопада 2006 року на 4,7%, або на 4,2 млн. грн., а відносно початку року – на 10,9% (на 9,2 млн. грн.) і на 1 грудня 2006 року становила 94,0 млн. грн. Порівняно з аналогічною датою минулого року сума боргу зменшилася на 11,2%, або на 11,9 млн. грн.. Невиплачена на початок грудня заробітна плата становить 14,4% (торік – 19,5%) фонду оплати праці (рис 2.2) [83-85].
Рис. 2.2. Динаміка заборгованості із виплати заробітної плати у 2005–2006 роках
За листопад 2006 року серед міст та районів найбільш суттєве збільшення обсягів боргу спостерігалось у містах Лисичанську (на 2,2 млн. грн.) та Луганську (на 2,0 млн. грн.), зменшення – у Перевальському районі (на 1,1 млн. грн.).
З рис. 2.2 можна побачити стійку тенденцію до скорочення заборгованості по заробітній платі, що свідчить про прийняття відповідних заходів з поліпшення добробуту й забезпеченості населення.
Сума боргу підприємств державної форми власності складає 29,5% від загального обсягу невиплаченої заробітної плати по економічно активних підприємствах і на 1 грудня 2006 року становила 14,0 млн. грн. На приватні підприємства припадає 48,0%, або 22,7 млн. грн., при цьому 30,1% – на товариства з обмеженою відповідальністю, 7,2% – на відкриті акціонерні товариства. На підприємства комунальної форми власності припадає 22,4% боргу. Отже, хоча й доля боргів по заробітній платі підприємств державної форми власності значна, але вона не перевищує долі приватних підприємств і тим самим доводить спроби держави ефективно регулювати цей процес.
У січні–листопаді 2006 року населенням області сплачено за житлово-комунальні послуги, включаючи погашення боргів попередніх періодів, 504,6 млн. грн., що порівняно з аналогічним періодом 2005 року більше на 12,1%, або на 54,5 млн. грн. (рис. 2.3).
Рис. 2.3. Нараховано населенню до сплати та сплачено за житлово-комунальні послуги у січні–листопаді 2006 року
Заборгованість населення з оплати житлово-комунальних послуг збільшилась у листопаді на 11,1% і станом на 10 грудня 2006 року становила 601,4 млн. грн., за електроенергію – збільшилася на 1,2% і становила 225,1 млн. грн.. Це відбулося через значне підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги й не свідчить про ігнорування населенням цих нарахованих сум. У порівнянні з відповідним періодом минулого року заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг збільшилася на 6,0%. Структура заборгованості населення за видами послуг наведено на рис. 2.4.
Рис. 2.4. Структура заборгованості населення за видами послуг у 2006 році (відсотків)