В економічній сфері інфляція особливо відчутно впливає на розвиток виробництва, торгівлю, кредитну і грошову системи, державні фінанси, валютну систему і на платіжний баланс країни. Негативними наслідками інфляції в економічній сфері є: можливий занепад і застій виробництва в результаті перекидання грошей в галузі зі швидким зростанням цін, скорочення капіталовкладень і затухання нуково-технічного прогресу, звуження ринку збуту як результат скорочення платоспроможного попиту, цетеж призводить до затухання і навіть скорочення обсягів виробництва, переплив капіталів з виробничої сфери в торгівлю, де інфляційне зростання цін підсилюється спекуляцією. Інфляція негативно впливає на структуру споживчого попиту, що дезорганізує господарські зв’язки та виробництво, а також викликає перерозподіл багатства в суспільстві. В таких умовах економічним суб’єктам не вигідно тримати свої активи в грошовій формі, тому відповідно порушуються кредитні відносини та грошовий обіг. Інфляція може спричинювати нові інфляційні чинники і посилює руйнівний вплив на грошовий обіг. Натуралізація обміну прискорює інфляційне знецінення грошей, оскільки звужується матеріальна основа їх обігу, а також спричинює розрив традиційних господаврських зв’язків, уповільнює товарооборот, викликає додаткові витрати обігу. Виникає "голод" на грошові знаки, зростає потреба в великих купюрах, падає курс національної валюти відносні валют країн, де інфляція відсутня або розвивається нижчими темпами.
47. Особливості інфляції в Україні.
В 1991 році В Україні проголошений курс на незалежність і Україні охопила глибока інфляція (390% на рік), з якої вона остаточно не вийшла і в 2000р. Найбільш вражаючою особливістю інфляційного процесу в Укр. є гіперінфляція Це пояснюється двома причинами: обвалом "інфляц навісу", одерж. Укр у спадок з радянських часів унаслідок лібералізації цін 91-92рр, що спровокувало зрост платоспроможного По і цін за цей період більш ніж в два рази. Тобто роздрібні ціни зросли швидше, ніж зростала грошова маса; Надто ліберальною монетарною політикою, яку проводили Уряд та ЦБУ. Другою особливістб є чітка однозначна реакція динаміки цін на ужорсточення монетарної політики, переорієнтації її на антиінфляц ціль з 2 половини 93 р. В 94 р уперше за 4 роки темпи зростання цін значно відстали від темпів зростання маси грошей (М3), що істотно підвищило реальне значення сеньоражу та його роль у поліпшенні стану держ фінансів, позитивно вплинуло на реальне забезпечення економіки грошової маси. Третьою ос. - є форсоване нарощування маси грошей та пов’язане з ним ще більше зростання рівня цін не тільки не сприяли економ. зростанню, а навпаки, поглиблювали економ спад та зростання безробіття. Інфляц процес у 94 році був "переламаний" завдяки переорієнтації монетарної політики і пішов на спад, почали поступово зменшуватися і темпи падіння ВВП. Четверта ос полягає в тому, що досить успішне приборкання інфляц в 96р. і виведення її на прийнятний рівень навіть з позиції розвинутих країн не дало так давно очікуваного пожвавлення в-ва, яке продовжувало скорочуватися. Причина цього - структура української економіки, яка і після переходу до антиінфляц політики залишалася неадекватною ринк механізмам, не чутливою до тих стимулюючих імпульсів, які подаються по каналах прямої монетарної політики. П’ята проявилася вже на стадії проведення антиінфл. Політики і полягає в тому, що в умовах хронічного дефіциту держбюджету і вкрай повільних темпів ринк реструктуризації в-ва різко погшасити інфляц не вдається.
Ще одна особливість - розвиток на фоні хронічної інфляції глибокої кризи неплатежів. Хоча інфляц процес в Україні в 90рр відповідає в цілому монетаристським трактуванням сутності і причинам інфляціїї, але має такі відмінності: 1) надмірне затягування інфл процесу на досить високому рівні (близько 20% на рік) без відчутного стимулюючого впливу на екон зростання, внаслідок чого інфл-я набула форми стагфляції,2) атниінфл держ політика супроводжується поглибленням платіжної кризи, яка перетворюється в самостійний чинник руйнівного впливу на економіку і примушує органи монетарної політики систематично вносити в неї відповідні корективи, що робить антиінфл толітику не достатньо послідовною та ефективною.
48. Державне регулюваня інфляції: основні напрямки та інструменти.
Антиінфляц політика більшості країн з розвинутою економікою проводиться за кількома напрямами - дефляційної політики (урегулювання По), політики доходів чи за одним і другим напрямком одночасно. Дефляц. Політика включає ряд методів обмеження платоспроможного По через фін і кредитно-грошовий механізми.Для того, щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати держбюджетк, передусім на субсидії підп-вам, соц потреби, інфраструктуру, на потреби військово - промислового комплексу, посилення податкового тиску на доходи. Необхідно реально зменшувати бюджетні витрати, насамперед невиробничого призначення. Для вилучення частини зайвих грошей форсується випуск держ позик. Важливим інструментом дефляц політики єк редитна рестрикція та пряме лімітування ( таргетування) випуску готівки в обіг. Підвищуючи дисконтну ставку ЦБ, регулюючи процентні ставки за пасивними і активними опрераціями комбанків, збільшуючи норму обов’язкових резервів та інш. методами, держ скорочує банківське кредитування економіки, і цим стримує зростання грошової маси та платоспроможного По. Політика доходів передбачає держ контроль за зарплатою і цінами. Цей контроль може зводитися до фіксації зарплати і цін на певному рівні (заморожування), або встановленням темпів їх зростання в певних межаж, найчастіше в межах темпів приросту прод-ті праці, або до того й й іншого водночас. Першим негативним наслідком цього є поява товарного дефіциту. Заморожування ж зарплати ставить в скрутне становище трудящих, викликає їх незадоволення урядовою політикою, посилює соц напруження. Досвід держ регулювання інфляції з урахуванням кейнсіанських і монетаристських рекомендацій має велике значення для еконм теорії і практики: 1) інфл може легко з контрольованої перетворитися в неконтрольовану, досягти галопуючих темпів і призвести джо тяжких економ і соц наслідків. Тому більш надійною виявилась чітко виражена антиінфляц політика; 2) Антиінфляц політика дає тим більший ефект, чим менше вона вдається до прямого втручання у в-во, чим кращі умови створюються в країні для розвитку підприємництва і дії ринкового механізму. Тому, вона не може обмежуватися дефляц заходами, а повинна бути комплексною, включати заходи, спрямовані на всебічне сприяння розвитку в-ва на ринк засадах; 3) антиінфляц політика теж може викликати певне напруження в економіці, незадоволення нею певних сил, які сподівалися на фін підтримку з боку держдави і не одержали її. Тому проведення такої політики вимагає від її творців значної мужності і політ воля, певних жертв з боку сусп-ва, проте вони повністю окупляться завдяки забезпечення економіки стабільними грошима.
49. Сутність, цілі та види грошових реформ.
Грошові реформи - це повна чи часткова перебудова грош системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей, чи поліпшення механізму регулювання грош обороту стосовно нових соц - економ умов, чи одне і друге водночас. За глибиною реформаційних заходів виділяють структурні або повні грошові реформи та реформи часткового типу. Структурні (повні) грошові реформи проводилися при переході від біметалізму до золотого мономенталізму, від останнього до системи паперовогрошового чи кредитного обігу. При цьому потьрібно не тільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотні структурні зміни в економіці, в держ фінансах, банк і валютній системах тощо. Реформи часткового типу торкаються тільки самої організації грош обороту і зводяться до зміни окремих елементів грош системи. Сама база грош. системи та структура економіки і грошкредитних відносин залишається незмінним. При цьому змінюється масштаб цін, вид і номінал грошових знаків, механізм емісії грошей тощо. Ці реформи поділяються на: 1)формальні реформи, за яких купюри одного зразка одного зразка змінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін (величина грошової одиниці) не змінюється; 2) деномінаційні реформи, за яких також здійснюється деномінація грошей у бік збільшення грошової одиниці (масштабу цін). Ці реформи проводять шляхом обміну старих купюр на нові та перерахування всіх грошових показників, за певним співвідношенням, внаслідок чого маса горшей в обігу зменшується , а грошова обиниця збільшується. За характером обміну старих грошей на нові виділяють неконфіскаційні реформи, коли за єдиним співвідношенням обміну грошей здійснюється уцінка запасу грошей, доходів і цін для всіх економічних суб’єктів однаково, тобто незалежно від поданих до обміну запасів старих грошей чи інших критеріїв (готівкові і безготівкові запаси тощо). Так була проведена грош реформа в Україні в 1996 р. За конфіскаційних реформ співвідношення обміну грошей диференціюється залежно: від величини поданого до обміну запасу старих грошей (чим вона більша, тим менше співвідношення обміну, чи встановлюється ліміт на обмін банкнот); від фолрми зберігання запасу старих грошей (вклади в банки можуть обмінюватися по меншому коефіцієнту, ніж готівка, чи взагалі співвідношення 1:1); від форми власності власника грошей (для держ власників грошей обмін може здійснюватися за більш пільговою пропорцією, ніж для приватних). За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють одномоментні грошові реформи (введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк - 7-15 днів, протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові) і реформи паралельного типу ( випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з випуском старих знаків і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно).