Рис. 2.9. - Фінансова схема поставки газу за нерегульованим тарифом на виробниче підприємство ВАТ «ДМЗ»
РОЗДІЛ ІІІ
ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ В
ГАЗОВОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ
3.1 Розгляд сучасних моделей розвитку ринку природного газу в Україні
Однією з найважливіших проблем забезпечення енергетичної безпеки держави є проблема реформування внутрішнього ринку природного газу. На сьогоднішній день ринок характеризується високим ступенем монополізації, недосконалою організаційною структурою, недостатньо розвинутою конкуренцією.
На підставі аналізу еволюції структури сучасних світових ринків природного газу, стану сучасного ринку природного газу України, поточної ситуації на цьому ринку та ситуації з забезпечення енергетичної безпеки держави можна запропонувати основні напрямки реформування даного сектору енергетики в інтересах забезпечення енергетичної безпеки держави.
Природний газ на сучасному етапі розвитку економіки України залишається основним паливно-енергетичним ресурсом (ПЕР) держави (його частка в паливно-енергетичному балансі складає 41,0 %). Вважаючи, що власний видобуток природного газу є недостатнім і основні постачання здійснюються за рахунок імпорту, та враховуючи значну залежність економіки саме від цього ПЕР, що позначається і на рівні забезпечення енергетичної безпеки, нормалізація становища та розбудова сучасного та стабільного ринку природного газу є однією з першочергових проблем енергетичної політики країни.
Поточну ситуацію на ринку природного газу як в більшості країн світу, так і в Україні, можна вважати нестабільною: значні коливання ціни, обмеженість джерел постачання газу, політична нестабільність в деяких країнах-виробниках та країнах-транзитерах, недосконалість ринкових відносин в цьому секторі енергетики – все це створює певні перешкоди на шляху формування ринку природного газу та є загрозами енергетичній безпеці держави.
Сучасні моделі газового ринку визначають чотири етапи в розвитку організаційної структури газової промисловості: «зародження – зростання – розвиток – конкурентний ринок». Така модель передбачає, що з розвитком газоспоживання та розширення інфраструктури змінюється і організаційна структура газової галузі від монополії до конкуренції. Такий шлях передбачає поступову дезінтеграцію газового ланцюга постачань та зменшення ролі державного регулювання, перехід від довгострокових контрактних відносинах на незрілих ринках до більш гнучких короткострокових контрактів та прив'язки цін до біржових котирувань.
Донедавно вважалося, що в умовах природно-монопольного газопостачання саме державне регулювання є основною формою забезпечення стабільності та енергетичної безпеки газової галузі. Саме в цей період інтенсивно розвивалася інфраструктура галузі. Втім, держава, яка володіє таким потужним важелем впливу на економіку та економічну безпеку – регульованою газовою галуззю – реалізує політику в двох основних варіантах:
- утримує достатньо низькі ціни на газ для стимулювання зростання інших секторів економіки та забезпечення соціальної стабільності населення (саме такий варіант подій має місце в Україні), що, через певний час веде до дефіциту газу через нестачу інвестування;
- утримує достатньо високі ціни на газ та перерозподіляє монопольні надприбутки на соціальні потреби, що можливе для країн з високо розвинутою економікою, яка за рахунок високої енергоефективності в змозі забезпечити конкурентоспроможність кінцевої продукції (що характерно для більшості країн ЄС і, в першу чергу, Німеччини);
- обидва попередніх варіанти – низькі ціни для виробників, високі – для споживачів (характерне для Великобританії).
Найбільш вагомим недоліком такого регулювання є відсутність стимулів для підвищення ефективності газової галузі.
Для сучасної постіндустріальної економіки характерним є третій етап еволюції структури газового ринку (перехідний) – лібералізація. Саме наявність розвинутої інфраструктури, яка забезпечує множину вибору між постачальниками та споживачами, є об'єктивною передумовою переходу до конкурентної організації газового ринку. На цьому етапі відбуваються і кардинальні зміни інституційної структури ринку – відмова від державного регулювання цін виробників, приватизація та розподіл видів діяльності газових компаній, проведення дерегулювання значних споживачів, введення стороннього доступу до мереж. Передбачається, що розвиток конкуренції веде до появи спотових ринків газу (як це відбувалося і на ринках нафти) та превалюючому використанню короткострокових контрактів, при цьому зберігаються і довгострокові контракти, терміни яких поступово зменшуються, а прив'язка цін до альтернативних енергоносіїв змінюються на прив'язку до цін спотового ринку. Характерними прикладами є США (1984-1995 рр.), Великобританія (1985-1998 рр.), ЄС (1998-дійсний час), Японія (1998-дійсний час) тощо.
Останнім етапом еволюції ринкової інфраструктури газового ринку повинно стати створення конкурентного ринку. Головними особливостями такого ринку слід вважати:
- конкуренцію в усіх ланцюгах постачання і, як наслідок, зниження маржі постачальників та цін для споживачів;
- дезінтеграцію усіх ланцюгів постачання (вихід на конкурентний ринок усіх споживачів; окрім ринку фізичного постачання газу діють розвинуті фінансові ринки газу (ф'ючерси та опціони), які є орієнтиром для всіх інших контрактів);
- мінімізацію державного регулювання (дію «невидимой руки» ринку забезпечує ефективність ринку).
Слід зазначити, що спочатку наслідки введення конкуренції були вагомими: за рахунок суттєвого збільшення кількості продавців та покупців на конкурентному ринку відбулося суттєве зниження цін на газ (у США з 1998 до 1995 р. оптові ціни знизилися на 26 %, у Великобританії з 1990 до 1999 р. для промисловості на 45 %, для побутових споживачів на 20 %), суттєво збільшилися обсяги споживання. Однак, події наступних років суттєво позначилися на конкурентних газових ринках: значно зросла волантильніть цін (у більшості випадків ціни на природний газ значно зросли), зменшився попит на газ (у США в 2002 році відбулося скорочення споживання газу промисловими споживачами в порівнянні з 1997 роком на 23 %), відбулася переорієнтація виробництва з значним використанням газу на інші країни.
Серед причин такого становища можна назвати:
- надлишок видобувних та транспортних потужностей, які були створені в період державного регулювання і завдяки якому було забезпечено зниження цін при проведенні лібералізації газового ринку, на сьогоднішній день для більшості країн майже вичерпаний;
- при значному зростанні попиту, в тому числі і завдяки низькій ціні на газ, можливості щодо нарощування власного видобутку вичерпані або значно обмежені; в той же час, необхідність нарощування імпортних постачань потребує значних інвестицій (як на транспортування з значно віддалених регіонів так і на створення відповідної інфраструктури);
- зростає потреба в значних інвестиційних коштах і на оновлення існуючої інфраструктури газового виробництва та транспортування.
Але ситуація не є безвихідною. На конкурентних ринках США, Великобританії, країн ЄС ідуть активні процеси вертикальної інтеграції та концентрації задля зниження ризиків (акумуляції інвестиційних коштів,використання ефекту масштабу для зниження витрат, диверсифікації постачальників). Створюються інтегровані структури з електроенергетикою та газовою промисловістю. Така інтеграція забезпечує як збільшення власних можливостей, так і розширення можливостей з залучення позикового капіталу.
Таким чином, вертикальна інтеграція забезпечує:
- залучення фінансових та виробничих фондів, що веде до розширення виробничих можливостей таких компаній та підтримки інфраструктури;
- зменшення ризиків за рахунок диверсифікації ринків та видів діяльності, що підвищує загальну фінансову сталість компанії;
- скорочення трансакційних витрат та збільшення маржі (це є достатньо важливим стимулом для компаній в період лібералізації, який характеризується зменшенням ренти в усіх ланцюгах газових постачань);
- максимізацію доданої вартості за рахунок інтеграції з електроенергетичними підприємствами (конвергенція);
- глобалізацію енергетичних компаній (лібералізація та інтеграція дає змогу компаніям розширювати свою діяльність за межами країни).
Вільна конкуренція множини компаній призводить до ситуації, коли на місце колишніх регульованих національних монополій приходять нерегульовані вертикально-інтегровані компанії. В той же час:
- спостерігається збільшення потреби в довгострокових контрактах (в умовах високих та нестабільних цін більшість споживачів бажають гарантувати собі необхідні обсяги постачання газу за прогнозованими цінами, теж саме відноситься і до транспортування газу);
- в умовах загострення ситуації на газовому ринку та збільшення загроз енергетичній безпеці держава посилює свою роль.
Таким чином, в сучасних умовах процеси, що відбуваються на світових газових ринках, вимагають оптимального сполучення державного регулювання, яке забезпечує розширення основних фондів галузі, та конкуренції, яка забезпечує ефективність їх використання. При цьому відбувається поступове розширення ринків від локальних до державних, потім – континентальних і, нарешті, міжконтинентальних – при торгівлі скрапленим природним газом (СПГ).
Україна є енергодефіцитною країною, тому імпорт енергоносіїв, особливо в період значних цінових коливань, значним чином впливає на її енергетичну безпеку і таку її складову, як енергетична незалежність. В такий ситуації цілком очевидно, що головним напрямком є скорочення обсягу імпорту енергоносіїв та збільшення власного видобутку. Але можливості держави тут досить обмежені наявним рівнем запасів енергоресурсів в країні та потребують значних фінансових коштів й часу.