Устаткування поділяють на таке, що потребує і не потребує монтажу.
До складу устаткування, що потребує монтажу, належить устаткування, яке може бути введене у дію лише після складання його частин і прикріплення до фундаменту чи інших конструкцій будівель і споруд (конвеєрні лінії тощо).
До устаткування, що не потребує монтажу, відносять верстати та машини, які не потребують витрат на установку та прикріплення до фундаменту або інших конструкцій будівель і споруд (автомобілі, тепловози, інші транспортні засоби, верстати, що стоять вільно, обчислювальна техніка тощо).
До складу інших капітальних робіт і витрат включають проектно-пошукові роботи, які проводяться за рахунок капітальних вкладень, а також витрати на утримання дирекції підприємств, що будуються, витрати, пов'язані з формуванням штату робітників, інші роботи і витрати, передбачені в кошторисі будівництва.
За призначенням капітальні вкладення поділяються на такі, що спрямовані для виробничого і невиробничого використання.
До капіталовкладень виробничого призначення включають вкладення капіталу в об'єкти, які після завершення їх будівництва будуть функціонувати у сфері матеріального та нематеріального виробництва: у промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті, зв'язку тощо.
До капіталовкладень невиробничого призначення відносять вкладення капіталу в об'єкти житлового та комунального господарства, установи охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення, освіти тощо.
За галузевою належністю капітальні вкладення поділяють на такі, що здійснюються у промисловості, сільському господарстві, транспорті, будівництві та інших галузях господарства країни.
За способом здійснення будівельно-монтажних робіт (БМР) капіталовкладення поділяють на такі, що виконуються підрядним і господарським способами.
Підрядний спосіб ведення будівельно-монтажних робіт передбачає виконання їх постійно діючими спеціалізованими підрядними будівельно-монтажними організаціями. Підприємства, для яких створюються основні фонди і які здійснюють для цього певні вкладення капіталу, називаються забудовниками.
При господарському способі будівництво здійснюється самим підприємством-забудовником. При цьому роботи на об'єкті будівництва ведуться власними силами та засобами підприємства нарівні з основною виробничою діяльністю.
При будь-якому способі ведення будівельно-монтажних робіт визначається кошторисна вартість будівництва, яка обчислюється згідно зі встановленими цінами, тарифами і розцінками на БМР і є ціною на спорудження об'єкта.
За формою власності розрізняють державні та приватні капітальні вкладення. Державні капіталовкладення здійснюються за рахунок державних коштів і призначені для виконання державних програм розвитку окремих галузей господарства і підприємств.
Приватні капіталовкладення фінансуються за рахунок як власних коштів підприємств, організацій, так і з залученням зовнішніх джерел (позики, кредити). Метою здійснення приватних капіталовкладень є зміцнення підприємствами своєї позиції на ринку.
1.3 Організаційні аспекти залучення інвестицій у виробниче підприємство
Економічні трансформації територіально-виробничих комплексів України супроводжуються специфічними процесами реорганізації та реструктуризації виробничих підприємств недержавної форми власності, які становлять важливий сектор регіональної економіки. При цьому простежується відмирання застарілих виробництв продукції (надання послуг) та пошук нових форм задоволення соціального замовлення на рівні регіону. Це обумовлює необхідність активізації виробничої діяльності шляхом залучення інвестиційних ресурсів. Масштабність завдань соціально-економічного розвитку, що висуваються, та галузева специфіка окремого підприємства в сукупності утворюють складну проблему наукового обґрунтування індивідуальних форм, методів та прийомів залучення інвестицій у розвиток нових виробничих потужностей.
Відомо, що інвестиції становлять матеріально-фінансову основу відновлення та нагромадження основного капіталу підприємства, визначаючи його виробничі показники і конкурентоспроможність продукції (послуг). Відповідно аналіз організаційної структури процесу інвестування починається з вивчення понятійного апарата, виділення основних елементів і учасників процесу інвестування, визначення критеріїв оцінки, формування індивідуальної множини (переліку, сукупності) вимог, понять, критеріїв або показників тощо. У сучасній науковій літературі пропонуються різні підходи до формування таких множин, наприклад, шляхом балансування системи регіональних відносин, гіпотеза інвестиційної мети, розв'язання задач державного регулювання соціально-економічними процесами.
Наявний категоріальний апарат дозволяє виділити основні етапи організації процесу інвестиційної діяльності. Так, наприклад, закон «Про інвестиційну діяльність» під такою діяльністю розуміє «…сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій».
Тобто мається на увазі, що мають бути визначені дії, які:
– відповідають визначеним властивостям (у тому числі фінансово-економічним);
– набувають різних форм, комбінацій, сполучень тощо;
– спроможні виконуватися протягом визначеного інтервалу часу та зусиллями визначеного кола осіб – учасників інвестиційної діяльності. Орієнтовно можна також визначити коло осіб, які можуть брати участь в організації інвестиційної діяльності. До них належать:
– юридичні особи колективної власності;
– органи влади і управління, у тому числі регіонального;
– громадяни, недержавні підприємства та господарські асоціації;
– іноземні особи – інвестори.
Для визначення потреби в залученні додаткових інвестиційних ресурсів у господарську діяльність суб'єкт господарювання повинен сформувати чітке уявлення стосовно висунутих соціальних вимог з боку територіальної громади (органа місцевого самоврядування) та власних можливостей задовольнити ці вимоги. Оскільки кожний господарський суб'єкт входить у структуру визначеного територіально-виробничого комплексу країни (нерідко як містоутворюючий), при виході його на ринок товарів (послуг) із пропозицією задовольнити визначену соціальну потребу виникає завдання узгодження різноманітних відносин суб'єкта з територіальною громадою, що становлять основу організаційної структури інвестиційної діяльності.
Організаційну структуру підготовчого етапу можна також класифікувати за функціональними ознаками. Підготовчому етапу залучення інвестиції в розвиток господарської діяльності притаманні такі функції:
– інформаційна – збір, обробка, збереження інформаційних даних щодо кожної дії;
– аналітична – вивчення, обробка інформації, вироблення рішень;
– правовстановлююча – ухвалення управлінського рішення з доведенням його змісту до зацікавлених осіб;
– регулююча (узгоджуюча) – формулювання додаткових вимог, понять, термінів з метою узгодження інтересів якомога більшої кількості учасників інвестиційної діяльності;
– контрольна – підбиття підсумків кожної дії, оформлення результатів, проведення перевірок окремих елементів;
– облікова – врахування організаційно-фінансових результатів внаслідок виконання управлінських дій підготовчого етапу.
Таким чином, організація інвестиційного процесу являє собою досить складну багатоетапну науково-дослідну задачу. Одночасно це відповідальна й економічно небезпечна справа, індивідуальність формування соціального замовлення й узгодження з виробничими потужностями підприємства – господарського суб'єкта – формує специфічний характер відносин учасників інвестиційної діяльності. Обережність сучасних підходів до інвестиційних дій виявляється насамперед у незадовільних показниках відновлення основного капіталу в галузях виробничої сфери в Україні. Крім уже відомих
політичних та ідеологічних заходів, ефективними здаються більш широке впровадження наукових методів аналізу інвестиційного процесу на регіональному рівні, розробка методів оптимальної його організації з мінімізацією сукупних витрат, що формулюється як складова завдання сталого регіонального розвитку. Перспективним також видається вивчення напрацьованого досвіду активізації інвестиційної діяльності за критерієм оптимізації фінансових витрат на виробничих підприємствах і в регіонах.
2. Аналіз визначення необхідного обсягу та джерел фінансування виробничих інвестицій
2.1 Загальні підходи до планування капітальних вкладень
В умовах ринкової економіки підприємства самостійно вирішують як виробничі, так і фінансові питання. Оскільки фінансові ресурси підприємств досить обмежені, то увага приділяється пошуку шляхів їх ефективного використання та інвестуванню коштів в активи або проекти, що можуть принести високі доходи з безпечним рівнем ризику.
Зарубіжні вчені-економісти на підставі дослідження практики господарювання сформулювали такі принципи інвестування.
1. Принцип граничної ефективності розкриває взаємозв'язок між процесом вкладення капіталу та відповідним показником ефективності (прибутковістю) цих послідовних порцій інвестованого капіталу.
2. Принцип «замазки». Його суть полягає в тому, що інвестування подібне до роботи із замазкою: свобода прийняття рішень змінюється все більшою залежністю в ході їх реалізації. Зрозуміло, що підприємство може звільнитись від реалізації рішень, зробивши деінвестування (вилучення вкладеного капіталу).