Вихід даних може привести до різких коливань валютних курсів. Залежно від того, як учасники ринку проінтерпретують той або інший індикатор, курс може піти як в одну, так і іншу сторону. Це рух курсу може привести до посилення вже існуючого тренду, його корекції, або початку нового тренду. Той або інший результат залежить від декількох чинників: ситуації на ринку, економічного стану країн-господарів даних валют, попередніх чекань і настроїв, і, нарешті, значення конкретного індикатора. На довгострокові тенденції в русі валютних курсів займають фонди (хеджеві, інвестиційні, страхові, пенсійні). Один з напрямів їх діяльності - це інвестування в певні валюти. Володіючи величезними засобами, вони здатні надовго змусити курс рухатися в певному напрямі. Менеджери фондів приймають вирішення на основі серйозного аналізу фінансових ринків. У них на озброєнні знаходяться всілякі типи аналізу: фундаментальний, технічний, комп'ютерний, психологічний, аналіз взаємозв'язаних ринків. Фондові менеджери на основі обробленої інформації намагаються передбачати наслідки тих або інших подій, аби вчасно відкрити позиції в потрібному напрямі. Менеджери намагаються представити картину світу валютного ринку цілком (так би мовити з висоти свого польоту) і коли картина ясна, відбувається вибір інструментів для роботи і напряму торгівлі. Звичайно, жоден з видів аналізу не може дати ідеального результату. Проте використовуючи відпрацьовану (і що удосконалюється) систему торгівлі і володіючи значними засобами, фонди здатні починати, підсилювати і коректувати сильні тренди. Експортери і імпортери є користувачами валютного ринку в чистому вигляді. У експортерів існує постійний інтерес продавати іноземну валюту, а у імпортерів - купувати її. При солідних фірмах, що займаються експортно-імпортними операціями, існують аналітичні відділи, які спеціалізуються на прогнозуванні валютних курсів з метою більш менш вигідно продати або купити іноземну валюту.
Для експортерів і імпортерів також важливе відстежування трендів і з точки зору хеджування валютних ризиків. За допомогою відкриття позиції протилежної майбутньої операції відбувається мінімізація даного вигляду риски (хеджування валютних рисок). Дія експортерів і імпортерів на ринок є короткостроковою і не є причиною глобальних трендів, оскільки об'єми зовнішньоторговельних операцій незначні в порівнянні із загальним об'ємом операцій на валютному ринку.
Та найсильніший вплив на формування валютного курсу роблять центральні банки. Якщо центральний банк певної держави абсолютно не втручається у валютообмінні операції шляхом покупки і продажу іноземної валюти на міжнародному валютному ринку, то внутрішня валюта знаходиться в змозі "вільного плавання". Даний курс дозволяє підтримувати конкурентоспроможність і швидко адаптується до зовнішніх імпульсів і шоків, а найголовніше - уряд країни звільняється від функції визначення відповідного курсу. Не дивлячись на ці переваги, режим вільно плаваючого змінного курсу не позбавлений недоліків:
якщо валютний ринок характеризується незначною ємкістю, то при даному режимі декілька крупних операцій можуть підірвати існуючий стан;
даний режим може забезпечити ефективність валютної політики при регулюванні з боку держави, а також прийнятті валютно-фінансових і фіскальних заходів;
слід визнати незацікавленість для іноземних інвесторів і торгівельних партнерів умов невизначеності при даному режимі;
існує загроза урядового маніпулювання ("брудне плавання"), що підриває довіру суб'єктів ринку;
якщо країна має наявність крупних спекулятивних потоків капіталу, то визначення змінних курсів в значній мірі обмежує валютно-фінансову незалежність.
Проте, на практиці режим вільно плаваючих валютних курсів зустрічається украй рідко. Більшість країн мають режим фіксованого курсу, який має наступні переваги:
кількісна визначеність (сприяє торгівлі і стимулюванню потоку капіталу);
підсилює підвищену довіру до валютної фінансової політики;
забороні інфляції. Висока довіра до валютно-фінансової політики пом'якшує інфляційні чекання на ринку праці і фінансових ринках.
Однак, країна не здатна протистояти певним економічним шокам в результаті втрати експортних ринків і недостатності валютних резервів для підтримки курсу, що фіксується. Як правило, ці явища супроводяться різким зниженням внутрішніх цін, які зумовлюють спад виробництва і зростання армії безробітних.
Формування валютної системи України розпочалося одночасно з формуванням національної грошової системи, складовою якої вона є. Уже Законом України "Про банки і банківську діяльність", ухваленому у 1991 pоці, були сформовані деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні: установлено ліцензування НБУ комерційних банків на здійснення операцій в іноземній валюті (ст.50); дозволено НБУ купувати і продавати іноземну валюту, представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та у міжнародних валютно-фінансових органах; зобов'язано НБУ організувати накопичення та зберігання золотовалютних резервів (ст.8). Це були перші кроки до перетворення НБУ в центральний орган валютного регулювання країни, що започаткували перший етап розбудови валютної системи.
Проте подальший розвиток валютної системи істотно гальмувався і ускладнювався тривалою і глибокою кризою, що охопила всі сфери суспільного життя, масштабним хаосом в управлінні економікою.
Майже до кінця 1992 p., поки Україна перебувала в рублевій зоні, вона змушена була керуватися переважно валютним законодавством СРСР та традиціями, які перейшли з радянської практики [8, 198]. До практичної розбудови власної валютної системи Україна приступила з виходом з рублевої зони, проголошеним Указом Президента України "Про реформу грошової системи України" від 16 листопада 1992 р. Цим указом було визначено статус рубля як іноземної валюти й упорядковано використання іноземної валюти на території України. Єдиним законним платіжним засобом визнавався український карбованець, а російський рубль, що перебував на рахунках в українських банках, підлягав обміну на карбованці за співвідношенням 1: 1 [9].
Для підтримання українського карбованця на валютному ринку було вжито цілий ряд обмежувальних та фіскальних заходів:
введено 100-процентний продаж експортерами валютної виручки державі за офіційним курсом;
істотно підвищувались акцизні збори з цілого ряду імпортних товарів;
проведено девальвацію карбованця відносно рубля;
підвищено до 80% ставку рефінансування комерційних банків, тобто піднято до рівня, який існував у Росії;
офіційно започатковано створення державного золотовалютного резерву.
Проте всі ці заходи не дали бажаного результату. Скоріше навпаки, відбулося ужорсточення валютного ринку, яке зупинило його розвиток: припинився приплив інвалюти на ринок, посилилися тенденції приховування валюти, тінізації валютних операцій, доларизації грошового обороту тощо. Намітилося прискорене падіння курсу карбованця. Цьому сприяла поява девальваційних очікувань та правова невизначеність і неупорядкованість валютних відносин.
Щоб зупинити ці тенденції,19 лютого 1993 р. Кабінет Міністрів прийняв Декрет "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яким було проголошено курс на лібералізацію валютного ринку, запровадження дійового механізму валютного регулювання і контролю. Це сприяло помітній активізації валютного ринку - за кілька місяців пропозиція долара на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ) зросла майже в 10 разів. У квітні 1993 р. розпочалися торги з німецької марки та російського рубля.
Проте ці позитивні процеси у валютній сфері відбувалися на фоні гіпервисокої інфляції і нерідко суперечили завданням стримування інфляції. Щоб стримати зростання темпів інфляції та витрат на оплату "критичного імпорту", Кабінет Міністрів України 9 серпня 1993 р. видав розпорядження про директивну фіксацію курсу карбованця до долара США, німецької марки та російського рубля. Результатом посилення адміністративних обмежень стало скорочення надходжень конвертованої іноземної валюти на ринок, посилення її відпливу за кордон, поява множинності валютних курсів і тінізація валютних відносин, прискорення розриву між фіксованим і ринковим валютними курсами, зниження ефективності використання валютних резервів держави. [10, 167] Все це свідчило про те, що адміністративні обмеження валютного ринку не виправдали себе. Проте, такий порядок валютного регулювання проіснував до жовтня 1994 р. Він був характерний для періоду високої інфляції. Це був перший етап формування валютної системи України. Для нього характерне обвальне падіння курсу української валюти - в 163,3 разу. Це свідчить, що в умовах глибокої економічної і фінансової кризи, макроекономічної розбалансованості, затримки з проведенням економічних реформ не було передумов для нормального розвитку валютного ринку та адекватної йому валютної системи, а виключно адміністративне регулювання валютних відносин не дало бажаних результатів.
Помітні успіхи в антиінфляційній політиці 1994 р. створили передумови для переходу до другого етапу розбудови валютної системи, що тривав до вересня 1996 р. Головною ознакою цього етапу було повернення до ринкових методів організації валютних відносин: прискорення лібералізації валютного ринку, відновлення роботи УМВБ та визначення офіційного валютного курсу карбованця на підставі результатів торгів на УМВБ, ліквідація множинності валютних курсів, істотне розширення переліку потреб резидентів у валюті, які дозволялось задовольняти через купівлю-продаж на біржі та на міжбанківському валютному ринку. У травні 1995 р. зменшено до 40% частку валютної виручки експортерів, яка підлягала обов'язковому продажу. Був також розформований Тендерний комітет. Все це сприяло консолідації валютного ринку, зростанню пропозиції та попиту на інвалюту, посиленню їх ролі у формуванні єдиного валютного курсу, у підвищенні його реальності. Валютний ринок був помітно децентралізований. Зросла довіра до національних грошей, чому сприяла офіційна заборона в 1995 р. обігу іноземної валюти на внутрішньому ринку України. Переорієнтація валютного регулювання на ринкові засади супроводжувалася істотною стабілізацією національної валюти - курс її до долара США за 1995-1996 pp. знизився приблизно на 5%.