Але коли виникають труднощі з припливом іноземного капіталу і ціна капіталу зростає, то з'являється стимул-реакція ефективно направляти накопичення населення у продуктивні інвестиції. Недавній досвід показав, що іноземні портфельні інвестиції в ринки, що розвиваються, характеризуються низькою ліквідністю, можуть бути зв'язані з певними проблемами. Це пов'язано з сильними ціновими коливаннями портфельних інвестицій. Як тільки міжнародні фахівці з ринків, що розвиваються, "відкривають" країну, великі потоки інвестицій піднімають вартість її коштовних паперів на надхмарну висоту. Розвиток потужного сектора вітчизняних інвестиційних фондів може допомогти стабілізувати ринок в умовах сильного тиску з боку іноземних інвесторів, оскільки вітчизняні фонди схильні зберігати інвестиції довше, ніж іноземні. Перспективи розвитку Прагнення розвивати свої послуги приводить зарубіжні інститути колективного інвестування до тісної взаємодії. Наприклад, відомо, що 30-35% засобів взаємних фондів - це так звані "пенсійні гроші". Висока прибутковість взаємних фондів заставляє інших колективних інвесторів переймати класичні схеми їх роботи і вкладати все велику частину коштів у фондовий ринок, особливо в корпоративні коштовні папери. Так, пенсійні фонди починають все більше відмовлятися від пенсійних схем з гарантованими виплатами і учасники таких фондів при виході на пенсію просто отримують свою долю чистих активів фондів, як це відбувається у взаємних фондах, відразу або у вигляді щомісячної пенсії. З'явився такий різновид взаємних фондів, як взаємний страховий фонд. Власниками такого фонду можуть бути тримачі полісів або окреме підприємство, бізнес якого чреватий збитками. За рахунок підвищених доходів від інвестування засобів такий фонд може знижувати розмір страхових внесків, що привабливо для клієнтів. Крім того, часто по страхових полісах таких фондів передбачена не лише виплата в страхових випадках, але і премії і дивіденди, а також виплата страхового посібника не лише у момент погашення поліса, але і в заздалегідь обумовлені терміни протягом терміну дії поліса. У Німеччині типовим випадком є кооперація між страховою компанією і компанією інвестиційного фонду, що управляє, яка зазвичай є дочірньою компанією банку. Це дозволяє значно розширити збутову мережу продуктів обох компаній. В той же час багато страхових компаній створюють свої власні компанії, що управляють. Причини активності страховиків на інвестиційному ринку очевидні. Договори страхування вимагають усе більш значних виплат клієнтам. Створення власних інвестиційних фондів дозволяє страховим компаніям отримувати додатковий прибуток на інвестовані засоби. Оскільки інвестиційні фонди забезпечують самі кращі результати у галузі колективних інвесторів, вони тим самим встановлюють високі стандарти управління активами, які формують імідж галузі в цілому. Банківська система є необхідним засобом накопичення заощаджень населення, проте забезпечення джерел довгострокового акціонерного капіталу для промисловості і торгівлі необхідно в тій же мірі що і розвиток сфери кредитування.
Інвестиційні фонди більшою мірою пристосовані для інвестицій такого плану, чим банки. Ось чому формування добре регульованої системи, що дозволяє створювати і просувати на ринку інвестиційні фонди, може грати значну роль в розвитку економіки. Із сказаного вище виходить, що роль інвестиційних фондів на ринку, що розвивається, на ранніх етапах може виявитися набагато істотнішою, ніж роль інвестиційних фондів в розвинених країнах. Це пояснюється зростанням компетентності інвесторів, які хочуть самостійно контролювати вирішення про збереження своїх засобів. Багато інвесторів орієнтовано на довгострокові цілі. Їх не засмучують флуктуації ринку. Вони не впадають в паніку, як опасалися деякі, і не ліквідовують свої пакети при спаді активності на фінансовому ринку. Більш того, інвестори віддають перевагу гнучким і ліквідним інструментам збереження, де кожен аспект інвестування видний ("прозорий"). Пенсійні фонди старого зразка і страхові поліси не володіють цією якістю. Важливо також і те, що багато крупних корпорацій, які раніше забезпечували своїм працівникам пенсії через пенсійні схеми компанії, тепер перекладають на самих працівників відповідальність за забезпечення їх старості. У інвестиційних фондах люди бачать прекрасну можливість примножити свої заощадження завдяки кваліфікованому управлінню і диверсифікації вкладень.
З'явилися різні спеціальні інвестиційні фонди, які направляють засоби в похідні коштовні бумаги‚ діяльність цих фондів вимагає додаткових пояснень і консультацій. Крім того, істотно більше стало фондів грошового ринку як наслідок спаду довіри до банок старого зразка і вищих доходів, які дають інвестиційні фонди, в порівнянні з банківськими депозитами. Поважно і те, що уряди багатьох країн забезпечили взаємним фондам податкові пільги, які сприяють інвестиціям. Але навіть і без таких пільг, інвестиційні фонди залишаються податково-нейтральними порівняно з прямими інвестиціями в акції або облігації.
Більшість перерахованих умов, які підштовхнули розвиток інвестиційних фондів в Європі і США, присутні і в інших країнах, де лише зароджується цей фінансовий інститут. Особливо це поважно для українського інвестиційного клімату, коли і на урядовому рівні, і в засобах масової інформації регулярно обговорюється проблема залучення засобів населення для інвестування їх в українську економіку. Поза сумнівом, не доводиться чекати стрімкого зростання інвестицій в умовах недовіри населення до інвестиційних фондів. Для вирішення даної проблеми потрібний час і стабільність в суспільстві. Не дивлячись на це, Україні буде корисний багатий американський і європейський досвід.
Першими ступень МВА отримали випускники бізнес школи Дортлеутського коледжу штату Нью-Хемпшир в 1901 р. Кваліфікація МВА швидко отримала визнання серед студентів і працедавців. Це пов'язано з тим, що дисципліни, що викладалися, були тісно пов'язані з потребами виробництва і ринку. Система освіти по бізнесу і менеджменту, як і більшість інших спеціальностей, є в США триступінчатої. Після закінчення середньої школи, провчившись 4 роки в університеті або коледжі, можна отримати ступінь бакалавра. Далі слідує дворічна освіта по магістерських програмах: «магістра ділового адміністрування» (МВА), «магістра науки управління» (MMS), «магістра міжнародного менеджменту» (MIM) і так далі Зазвичай на магістерські програми поступають люди у віці 25-30 років, що мають окрім ступеня бакалавра не менш 2-х років практичної роботи. Ступінь магістра, що привласнюється в результаті вчення, не є вченою. Ця ступінь швидше «професійна», така, що говорить про те, що випускник, що отримав її, має не лише теоретичні, але і практичні знання і навики в області бізнесу і менеджменту на основі розбору великої кількості управлінських ситуацій, участі в управлінських іграх, стажувань в крупних фірмах, за кордоном і тому подібне Програми МВА – основні для шкіл бізнесу, що особливо ведуть. Вони відрізняються високою інтенсивністю навчання і гарантують високу якість фахівців. За випускниками першої десятки найбільш впливових шкіл, йде справжнє полювання. Гарвардська школа бізнесу вже багато років займає перше місце. Її постійний суперник – Стенфордськая школа бізнесу. Провідні місця займають Уортонськая школа в Пенсільванії, Слоуновськая школа в Массачусетському технологічному інституті, школа бізнесу університету Мічігану і ін. Останнім часом широко поширюються вечірні програми вчення по магістерських програмах для керівників-практиків вищої ланки (Executive МВА). Третім рівнем є вивчення бізнесу і управлінню є програми, що ведуть до здобуття ступеня доктора філософії (Ph.D.). Вони передбачають 3-4 річне вчення з обов'язковим захистом дисертації і привласненням вченого ступеня доктора філософії. Це вчена ступінь. Ті, хто її отримують, не мають намір ставати менеджерами – практиками, а займатимуться дослідженнями і викладанням в цій області, або професійною роботою плановика, аналітика на фірмах. Висока якість доктора філософії в університетах США визначається освоєнням величезного масиву наукової літератури і багаточисельними спеціальними курсами по предмету. На програму доктора філософії поступають аспіранти, що мають ступінь бакалавра, а інколи – ступінь магістра. В цьому випадку термін вчення зменшується. Ета американська система є вельми розгалуженою, гнучкою і дорогою. Якщо якісь магістерські програми перестають мати попит, їх замінюють іншими. Щоб підсилити зв'язок науки і практики, багато шкіл бізнесу вважають за краще брати у викладач людей, що пропрацювали у фірмах на керівних посадах, і в той же час мають ступінь доктора філософії, дослідних у вченні і наукових дослідженнях. Професори, прошедшие такого роду «ротацію», - це особлива, дуже коштовна для шкіл бізнесу категорія викладачів. [3]