Причини бурхливого зростання інвестиційних фондів Розвиток сучасної теорії портфельних інвестицій (Modern Portfolio Theory - МРТ) в останні тридцять років дав ясніше уявлення про природу ризику і доходу. Математичні викладення можуть бути недоступні для розуміння багатьох приватних інвесторів, але загальні висновки МРТ досить прості. Два основні положення, що стосуються інвестиційних фондів, такі: Кожен коштовний папір несе властивий їй специфічний ризик, пов'язаний з діяльністю, положенням на ринку, якістю менеджменту її емітента. Цей ризик не пов'язаний безпосередньо із станом ринку, але поряд з системним ризиком, властивим всьому ринку в цілому, є частиною загального ризику інвестицій в цінні папери.
Лише новоспечений інвестор наївно вважає, що, знайшовши відповідні високоризиковані папери, він зможе з упевненістю забезпечити собі високі доходи. Взагалі кажучи, насправді, у інвестора з невеликим портфелем ризикованих коштовних паперів ризик на одиницю доходу вищий, ніж у інвестора, чий портфель більший. У країнах з розвиненим ринком досвід інвесторів, що втратили ілюзії відносно інвестицій з великим ризиком і великими доходами, ймовірно, сприяє збільшенню вкладень в інвестиційні фонди які завдяки диверсифікації (вкладенню у велике число різних коштовних паперів) істотно знижують або зводять нанівець специфічні ризики інвестицій в коштовні папери. Ризик, пов'язаний з володінням коштовними паперами, залежить від числа цих коштовних паперів. Найвищий рівень ризику, пов'язаний з володінням портфелем, що складається з коштовних паперів одного випуску, знижується досить значно, якщо збільшити число різних видів коштовних паперів в портфелі до двадцяти п'яти. З точки зору приватного інвестора диверсифікація дуже важлива. За неї варто платити, оскільки вона зменшує ризик.
Другим важливим чинником, що залучає інвесторів до інвестиційних фондів, є витрати. Конкретні умови на різних ринках можуть бути різними, але в середньому дрібний інвестор вимушений нести великі витрати при покупці і продажі портфеля конкретних коштовних паперів, чим при продажі і покупці акцій або паїв інвестиційних фондів. Причина тут в тому, що історично витрати по здійсненню операцій на більшості ринків прив'язані до розміру операції. Питомі витрати дрібного інвестора на здійснення операцій з коштовними паперами, як правило, на п'ять - десять відсотків вище, ніж витрати інституційних інвесторів, що здійснюють крупні операції. Чинник витрат з точки зору індивідуального інвестора стає значимішим під впливом чинника ризику. Для того, щоб зменшити ризик, необхідно диверсифікувати інвестиції. Чим більше диверсифікація, тим вище вартість здійснення операцій, і тим більша відносна перевага інвестиційних фондів. Еволюція розвинених ринків включала стадію (що в деяких випадках продовжується і понині), на якій недостатнє розкриття інформації давало володарям інсайдерськой інформації певну перевагу. У міру того, як система регулювання усувала (повністю або частково) цей дисбаланс, володіння доступною інформацією і її аналіз ставали ключем до вибору інвестицій і управління ними. Інвестиційні фонди забезпечують професійне управління про поважно навіть для розвинених ринків, де інформація широко доступна і де існує відлагоджена система регулювання. Це тим більше поважно для останніх країн. Успіх інвестиційних фондів в багатьох розвинених країнах залежить, головним чином, від законодавства і регулювання, які застосовуються послідовно і справедливо. Люди мають бути упевнені в тому, що їх гроші захищені від шахрайства, крадіжки і інших порушень, а також в тому, що, якщо подібне станеться, є надійні способи компенсації потерпілим. За відсутності такої упевненості приватні інвестори просто не стануть брати участь у фондах. Щоб досягти такого надзвичайно високого рівня, розвиненим ринкам було потрібно багато десятиліть. [1]
Регулювання інвестиційних фондів почало набувати конкретної форми в США і Європі лише в 1930-х роках, коли історія існування фондів налічувала вже сімдесят або більше років. Навіть в наші дні продовжують змінюватися положення податкового законодавства, нагляду і регулювання інвестиційних фондів, що, зокрема, пов'язано з появою нових фінансових інструментів. Життєво поважно зрозуміти, що у відсутність надійної системи регулювання інвестор не випробовуватиме довіри до інвестиційних фондів, яка є заставою довгострокового розвитку цієї ефективної і прибуткової галузі. Регулювання може не здаватися практикам ринку необхідним; проте, якщо таке характеризується високими стандартами, не накладає нераціональних зобов'язань, застосовується справедливо і послідовно, то воно має значні плюси для практиків: Регулювання протидіє появі у потенційних інвесторів нереалістичних чекань, оскільки вимагає належного і повного розкриття інформації про ризики. Регулювання створює бар'єри для "входу" в бізнес, які покликані понизити вірогідність появи ганебних або таких, що дискредитували себе гравців, що завдають збитку всьому ринку. Регулювання встановлює чіткі правила, роблячи конкурентну боротьбу більш передбаченою і менш дорогою. Регулювання "судить гру": карає провину і запобігає їх повторенню. Можна було б сказати, що країнам, що розвиваються, легко створити систему регулювання, оскільки у них немає потужного фінансового сектора і, відповідно, інших законів, з якими система регулювання інвестиційних фондів повинна співіснувати, що само по собі є проблемою в розвинених країнах. Ринки, що розвиваються у багатьох випадках, є "білим аркушем" і можуть створити скоординовану систему без тривалих і складних "підгонок", часто необхідних на розвинених ринках. Більш того, країни, що створюють нові системи регулювання, можуть скоротити процес, який зайняв багато десятиліть в розвинених країнах, просто вивчаючи досвід останніх. Спочатку інвестиційні фонди були найменшими з трьох груп інституційних інвесторів в розвинених країнах. Вони були значно менше, чим страхові і пенсійні фонди. Але цілий набір чинників стимулював збільшення долі інвестиційних фондів на ринку. Ймовірно, найбільш важливими чинниками є простота стосунків між інвесторами і інвестиційними фондами (в порівнянні із страховими і пенсійними фондами, що встановлюють контрактні стосунки зі своїми учасниками), порівняно невисокі витрати і збори, зручність і простота доступу і ефективне регулювання, бездоганний імідж інвестиційних фондів в очах громадськості. Глобалізація світових ринків також істотно позначилася на інвестиційних фондах. Хоча велика частина активів, що знаходиться під управлінням в кожній країні, все ще доводиться на фонди, що інвестують в депозити, облігації або акції на вітчизняному ринку, темпи зростання вартості іноземних активів, що знаходяться під управлінням фондів, вище, ніж темпи зростання фондів, що інвестують у вітчизняні активи. Вже почалася міжнародна консолідація інвестиційних фондів, що управляють, в гігантські фірми, кожна з яких управляє активами на суму понад 100 мільярдів доларів. Що стосується країн з економікою, що розвивається, то в них інвестиційні фонди визнаються засобом мобілізації заощаджень. У більшості країн масова приватизація державних підприємств за допомогою ваучерів, які могли бути обмінені на акції (паї або долі) в приватизаційних фондах, в короткі терміни створила значні по розмірах пули активів. Хоча розвиток приватизаційних фондів був зовсім не безперешкодним - часто вони формувалися за спеціальними законами які не дозволяли їм стати належним чином функціонуючими інвестиційними фондами - все ж вони дали людям в цих країнах деяке уявлення про колективні інвестиції. Зрозуміло, що розвиток таких фондів неминуче повинен відрізнятися від подібного процесу в розвинених країнах, де справжня експансія інвестиційних фондів слідувала за становленням фондових ринків, підтримуваних великим числом приватних інвесторів; проте в економіках, що розвиваються, інвестиційні фонди грають істотну самостійну роль у формуванні самих ринків. Досить часто їх фінансова інфраструктура (кастодіальниє послуги, реєстрація прав власності, система платежів) відсутня або недостатньо розвинена. Можуть бути відсутніми необхідні законодавчі акти, або ж відповідне законодавство може бути суперечливим, неповним або застосовуватися від випадку до випадку і не до всіх в рівній мірі. До певної міри це є наслідком структури таких ринків. Зазвичай тут не вистачає елементу довгострокових ощадних інститутів (компаній по страхуванню життя і пенсійних фондів), припливи грошових коштів яких підтримують фінансові ринки розвинених країн. Тут також немає багаточисельного спроможного середнього класу, здатного набувати фінансових активів (цей клас лише-лише зароджується). У розвинених країнах велику роль в становленні ринків грало передаване по спадку багатство; у нинішніх же економіках, що розвиваються, чинник спадку має мале значення.
Поява прошарку людей з великими доходами і незначними пізнаннями в області інвестицій, що усвідомлюють необхідність робити заощадження у відсутність державної пенсійної системи, надає інвестиційним схемам ідеальний грунт для розвитку. Проте культурні чинники можуть бути настільки ж важливі, як і гроші. Середній клас може охоче купувати акції приватних підприємств, як, наприклад, в Гонконзі або, навпаки, не квапитися вступати в таку ризикову область, як інвестиції. Створення добре регульованих інвестиційних фондів грає, таким чином, важливу роль в мобілізації заощаджень. Як вже було сказано, в основі діяльності різних типів інвестиційних фондів, що відповідає різним вимогам регулювання, лежить ряд загальних принципів. Простота, низькі витрати і легкість здійснення операцій, пропоновані інвестиційними фондами залучають приватних інвесторів, що бажають інвестувати крупні суми або робити регулярні внески з постійних доходів. Там, де ефективне регулювання забезпечує основу для суспільної довіри, інвестиційні фонди можуть залучати значну долю заощаджень населення в цілому. У розвинених країнах інвестиційні фонди грають все зростаючу роль в пенсійному забезпеченні, оскільки уряд прагне перекласти зобов'язання по виплаті пенсій на приватний сектор. Подібна тенденція виявляйся і в країнах з ринком, що розвивається. Загальною межею економік, що розвиваються, є те, що їх потреба в капітальних інвестиціях перевищує об'єми накопичень, що є у них. Іноземні інвестиції - прямі і портфельні - можуть допомогти заповнити цей пролом. У період, коли приплив іноземного капіталу рясний, уряд може вважати, що управління потоками заощаджень усередині країни не є безумовно необхідним. [12]