Як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні оподаткування, для досягнення принципів прозорості, справедливості, визначеності, зручності та економії перелік місцевих податків і зборів, інших обов'язкових платежів має бути мінімальним. Механізми і порядок їх нарахування повинні виключати подвійне, потрійне і оподаткування. Не можна оподатковувати виробничі витрати та платежі до бюджету.
Ключовим завданням реформування системи міжбюджетних відносин в Україні є закріплення за бюджетом кожного рівня влади власної дохідної бази. Лише наявність власної дохідної бази, яка формується за рахунок власних і закріплених на стабільній основі законом податкових доходів, є гарантом самостійності місцевих бюджетів, основою розвитку місцевого самоврядування.
В Україні згідно із Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. районні та обласні бюджети мають формуватися за рахунок коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм. Отже, вони не повинні мати власні податкові доходи [4].
Бюджет базового рівня - сільських, селищних та міських Рад - формуються за рахунок власних, закріплених та регульованих податкових доходів. Джерелом власних податкових доходів зазначених бюджетів є місцеві податки і збори, їх частка в сукупних доходах бюджетів базового рівня є низькою, хоч в останні роки демонструє тенденцію до зростання.
Закон від 03.03.1999 р. не дозволяє визначити до яких місцевих бюджетів має спрямовуватись 30% фіксованого сільськогосподарського податку, оскільки мова йде про "місцевий бюджет" взагалі, фактично ж у 1998 р. цей податок зараховувався не лише до сільських, селищних, міст районного підпорядкування, а й до районних бюджетів. До "місцевого бюджету" взагалі, відповідно до Указу Президента України, мало надходити і 55% єдиного податку на підприємницьку діяльність. До місцевих бюджетів усіх рівнів фактично надходили у 1998 р. плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності та плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними і тютюновими виробами, хоч згідно із законодавством плата за торговий патент повинна зараховуватись до "бюджетів місцевого самоврядування (місцевих бюджетів) за місцем оплати торгового патенту", а плата за ліцензії - "до місцевого бюджету за місцем торгівлі суб'єкта підприємницької діяльності, а в сільській місцевості - 50 відсотків до районного бюджету за місцем реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та 50 відсотків - до відповідного місцевого бюджету за місцем торгівлі суб'єкта підприємницької діяльності".
Основним джерелом доходів бюджетів базового рівня є регулюючі доходи, перш за все - прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, ПДВ. Однак як перелік регулюючих доходів, так і нормативи їх розподілу між державним і місцевими бюджетами постійно переглядаються. Якщо протягом 1992-1996 рр. ПДВ був одним з основних регулюючих доходів місцевих бюджетів, то у 2008 р. прибутковий податок з громадян розподілений між державним і місцевим бюджетами за індивідуальними нормативами [8].
Все це свідчить про те, що бюджети базового рівня не мають достатньої власної дохідної бази, їх дохідна база е нестабільною, що позбавляє органи місцевого самоврядування можливості планувати свої доходи і видатки, робить їх залежними від органів влади вищого рівня.
Внаслідок цього в Концепції реформування міжбюджетних взаємовідносин в Україні, розробленій Науково-дослідним фінансовим інститутом при Міністерстві фінансів України, пропонується перш за все зміцнити власну дохідну базу міських, сільських і селищних бюджетів. З цією метою до власних доходів зазначених бюджетів, крім місцевих податків і зборів, пропонується віднести також: плату за землю, податок на промисел, податок на нерухомість, податок з власників транспортних засобів, плату за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, фіксований сільськогосподарський податок, єдиний податок на підприємницьку діяльність, які за своєю природою і є місцевими податками.
Розмежування витрат між Державним і місцевими бюджетами, а також між окремими рівнями місцевих бюджетів повинно ґрунтуватися на принципах економічної ефективності і соціальної справедливості. Фінансування певного виду видатків повинно закріплюватися за тією ланкою, яка може забезпечити їхнє найефективніше надання. Ефективність тих чи інших видів видатків доцільно оцінювати з точки зору того, наскільки правильно визначений об'єкт фінансування, чи дійсно забезпечується одержання визначених бюджетом послуг державного сектора і, нарешті, наскільки вагомим виявиться економічний та соціальний ефект.
З урахуванням сучасних умов, що склалися у бюджетній системі України, та зарубіжного досвіду, з Державного бюджету кошти необхідно спрямовувати на фінансування: оборонної програми, зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності, екологічних програм, валютних видатків, міжрегіональних комерційних зв'язків, виплат населенню, що постраждало внаслідок Чорнобильської катастрофи, органів законодавчої, судової і виконавчої (на загальнодержавному рівні) влади, фундаментальної науки, органів внутрішніх справ, прокуратури, служби безпеки, вищої освіти, великих дорожньо-транспортних комунікацій, політики зайнятості населення, перерозподілу доходів, житлово-комунального господарства (об'єктів загальнодержавної власності) та економіки країни в цілому, обслуговування державного боргу, виробничого і невиробничого будівництва, трансфертів місцевим бюджетам.
З бюджетів обласного, територіального рівня кошти повинні витрачатися на фінансування: сфери охорони здоров'я, амбулаторних і стаціонарних закладів охорони здоров'я, шкіл-інтернатів та дитячих будинків, функціонування установ середньої спеціальної освіти, бібліотек, театрів, музеїв, виставок, заходів по боротьбі з епідеміями, будинків для інвалідів та літніх людей, заходів по підтримуванню ^життєвого рівня населення, капіталовкладень у житлове будівництво, відшкодування різниць у цінах по реалізації палива населенню, транспортних комунікацій та інших програм обласного значення [31].
Бюджетами місцевого самоврядування (міст, районів, сіл та селищ) повинні фінансуватися: дитячі дошкільні установи, початкова та середня освіта, культурні і спортивні заклади, лікувальні та амбулаторно-поліклінічні установи, соціальний захист, утримання доріг, житлово-комунальне господарство (об'єкти муніципальної власності), заходи по благоустрою. пожежна охорона, планування розвитку територій, прибирання сміття. постачання води, електроенергії, газу, громадського транспорту.
Перш ніж реформувати бюджетну систему з точки зору розмежування податкових платежів між бюджетами різних рівнів, необхідно відпрацьовані основні принципи такого розмежування. В основу при цьому можна було б покласти соціальну роль конкретного виду податків для даної території, а також його функціональне призначення і цільову спрямованість. Можна, звичайно, піти іншим шляхом: не торкатися поділу податків на загальнодержавні і місцеві, а за кожним рівнем управління закріпити певну частку податку при збереженні єдиної ставки оподаткування. Подібна практика розподілу податків між бюджетами прийнята у деяких країнах. Однак у нашій країні, зважаючи на поступову відмову від практики використання методу регульованих доходів, необхідно йти все-таки іншим шляхом, враховуючи існуючі реалії, у тому числі негативні економічні процеси [48].
Об'єктивному і довготривалому розмежуванню доходів між бюджетами всіх рівнів сприяло б поєднання двох способів, що застосовуються у світовій практиці. Це, по-перше, вищезгаданий розподіл окремих конкретних видів податків на державні і місцеві із зарахуванням цих податків виключно у відповідні види бюджетів. По-друге, введення місцевих надбавок до діючих державних податків. Гнучке поєднання цих двох способів дозволило б встановити єдині для усієї країни принципи формування дохідної бази бюджетів усіх рівнів і хоча б у якійсь мірі нівелювати відмінності економічного і соціального розвитку територій, які охоплюються місцевими бюджетами.
При розмежуванні податків між бюджетами різних рівнів доцільним було б збереження регульованих доходів як методу, що забезпечує зацікавленість органів державного управління у мобілізації загальнодержавних податків і зборів. Перш за все, з метою створення рівних умов для регіонів у забезпеченні регульованими доходами і зниження рівня їхньої дотаційності необхідно диференціювати нормативи відрахувань до місцевих бюджетів від ПДВ і податку на прибуток, їх розрахунок потрібно проводити з урахуванням чисельності населення в регіоні таким чином; на основі звітних даних за минулий рік визначити середній по місцевих бюджетах у цілому по країні розмір надходжень ПДВ і податку на прибуток на одного жителя. Виходячи з чисельності населення кожної області і середнього розміру податків на одну особу, визначається необхідна для кожного регіону сума регульованих податків. Нормативи відрахувань до місцевих бюджетів розраховуються як відношення одержаної суми податків до їхнього контингенту по області [106].
Доцільно було б повністю закріпити за місцевими бюджетами плату за землю, лісовий дохід, плату за користування природними ресурсами, акцизи на алкогольні і тютюнові вироби вітчизняного виробництва. Місцевим органам влади надати право збільшувати (чи зменшувати) ставки цих податків, надавати пільги, встановлювати і змінювати терміни сплати (крім акцизів).