Втім, цю дуже незручну для фахівців традицію продовжив Наказ Президента України від 2 листопада 1993 року № 504 "Про оплату державного мита за вексельні бланки", у тексті якого раптово 3'являеться така норма: "Видача та індосамент векселів за межі України не допускаються". Навіть якщо не зважати на те, що експорт векселів не пов'язаний зі сплатою державного мита за вексельні бланки, залишається питання щодо норми Указу № 504 та статті 2 Закону України від 23 квітня 1994 року № 185/94 "Про здійснення розрахунків в іноземній валюті", яка фактично дозволяє не тільки видавати вексель нерезиденту, а й видавати його як передоплату за імпортні товари.
Щоправда, згідно зі статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання i валютного контролю" на здіснення такої операції слід одержати індивідуальну ліцензію Національного банку України.
Штучне обмеження вексельного o6iry привело до пошуку альтернативних
фінансових інструментів. Деякий час роль векселів у господарському обороті досить успішно виконували угоди уступки права вимоги, які порівняно з векселями мали більш досконале правове регулювання та гуманний податковий режим. Тому у 1992—1998 роках застосування векселів у господарському обороті мало епізодичний, дещо експериментальний характер, наприклад, у сфері розрахунків векселями Національного диспетчерського центру України, лише заборона переведення боргу i уступки права вимоги, яка була встановлена на внутрішньому ринку України та у зовнішньоекономічній діяльності Указом Президента України від 4 березня 1998 року № 167/98 "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами i державними цільовими фондами", справді стимулювала поширення застосування вексельних розрахунків, незважаючи на те, що і законність неодноразово заперечувалась i в спеціальній літературі, i навіть у судових ухвалах.
Наступним етапом розвитку вексельного o6iry стало запровадження у
1996 році випуску та застосування казначейських векселів, яке, на думку його ініціаторів, мало одночасно розв'язати проблему бюджетного фінансування та погашення податкової заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності — кредиторів бюджетних організацій. Крім цього, казначейські векселі, які на першому етапі свого o6iry виконували функцію бюджетного фінансування, на другому етапі прирівнювалися до звичайних векселів суб'єктів підприємницької діяльності і виконували функцію засобу розрахунку або товару.
На жаль, спроба розв'язання проблеми неплатежів шляхом запровадження казначейських векселів не дала позитивних результат. Однією з причин, що призвели до скасування казначейських векселів через їх неефективність у розв'язанні проблеми неплатежів, було протиріччя між спробою державних органів подолати платіжну кризу, забезпечивши бюджетне фінансування хоча б у вигляді казначейських векселів, та небажанням бюджету викуповувати власну заборгованість у повному обсязі, випускаючи казначейські векселі на всю суму цієї заборгованості.
Внаслідок того, що казначейські векселі випускалися лише на частину заборгованості бюджету, виникла черговість їх отримання i, як результат, численні зловживання у цій сфері. Ситуація ускладнювалася тим, що викуп бюджетної заборгованості за допомогою казначейських векселів здійснювався зі значним дисконтом, що порушувало законні інтереси кредиторів бюджету.
Однак, незважаючи на численні вади, в умовах дефіциту державного бюджету казначейські векселі надали хоч i недосконалу, але реальну можливість погашення заборгованості бюджетних організацій перед суб'єктами підприємницької діяльності. Цей висновок підтверджується тим, що в кожному окремому випадку ініціатива щодо здіснення розрахунків за допомогою казначейських векселів виходила від суб'єкта підприємницької діяльності — кредитора бюджетних організацій, а отже, бурхливий розвиток цих операцій відповідав інтересам підприємців.
На жаль, навіть обмежений випуск казначейських векселів призвів до
суттєвого скорочення грошових надходжень до бюджету. Тому Указом Президента України від 24 грудня 1999 року № 1618/99 "Про скасування постанов Кабінету Міністрів України від і жовтня 1998 року № 1573 та від 6 березня 1999 року № 321" o6iг казначейських векселів в Україні було скасовано, оскільки він призводив "до поширення негрошових форм розрахунків з Державним бюджетом України".
Значним кроком у подоланні вад та протиріч вексельного законодавства
стало прийняття Закону України від 6 липня 1999 року "Про приєднання Украли до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований
закон про переказні векселі та прості векселі". Цей закон вільний від будь-яких обмежень, але поряд із ним триває дія Постанови № 528 із особливостями застосування векселів у господарському обороті.
Як позитивний приклад звільнення вексельного o6iry від недоречного врегулювання можна навести Постанову Правління Національного банку України від 11 жовтня 1999 року № 503 "Про внесення змін в Інструкцію №7 про безготівкові розрахунки у господарському обороті України", якою було скасовано безспірне списання коштів за опротестованими векселями. Національний банк України прийняв це своєчасне рішення, зваживши на численні скарги суб'єктів господарської діяльності та банків, що їх обслуговують, для усунення порушень норм Уніфікованого закону та Арбітражного процесуального кодексу України.
Що ж до узгодження Закону України від 6 липня 1999 року i Постанови
№ 528 від 10 вересня 1992 року на рівні Верховної Ради України, то це досі справа майбутнього. До речі, останні зміни у Постанову № 528 було внесено Постановою Кабінету Міністрів № 1576 від 27 серпня 1999 року, тобто більше ніж через півтора місяця після прийняття Закону України від 6 липня 1999 року. Як уже зазначалося, ці зміни не спростували обмежень застосування Уніфікованого вексельного закону в Україні.
Взагалі Закон України від 6 липня 1999 року можна наводити як приклад недбалого ставлення до формування i розвитку законодавчої бази вексельного o6iry. Створюється враження, що серед законотворців не знайшлося нікого, хто уважно прочитав би цей закон. інакше до Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" навряд чи була б додана "Конвенція, якою запроваджено одноманітний закон про переказні векселі i прості векселі".
Невиправдане обмеження прав суб’єктів підприємництва щодо видачі
векселів як передоплати, не спростоване протягом тривалого часу, знайшло
відображення у Положенні (стандартах) бухгалтерського обліку 2 "Баланс",
яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року № 87. У п. 26 цього Положення визначено: "У статі "Векселі одержані" показується заборгованість покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи та надані послуги, яка забезпечена векселями". Аналогічно сформульовано п. 52: "У статі "Векселі видані" показується сума заборгованості, на яку підприємство видало векселі На забезпечення поставок (робіт, послуг) постачальників, підрядників та інших кредиторів". Таким чином, до фінансової звітності підприємств потрапило обмеження вексельного o6iry, що прямо суперечить Уніфікованому закону про переказні векселі та прості векселі i вступав у протиріччя з міжнародною практикою вексельного o6iry[3].
Виходячи з того, що Положення (стандарти) бухгалтерського обліку розроблено із застосуванням Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО) з метою подолання розбіжностей між вітчизняною та міжнародною обліковими системами, особливо прикрим є перенесення до них застарших норм.
Входження у світове співтовариство — процес тривалий i не простий.
Усвідомлюючи це, навряд чи можна сподіватися на стрімке подолання відстані у часі тривалістю майже 70 років, яка віддаляє Україну від держав із розвиненим вексельним обігом. Проте очевидними є i колосальний, як для країни з перехідною економікою, зрушення на цьому шляху. Ініціатива з боку суб'єктів підприємництва, про яку свідчать численні публікації у періодичних виданнях, наочно підтверджує актуальність запровадження вексельного o6iгy в Україні і не залишає сумнівів у тому, що цю складну задачу буде нарешті розв'язано.
Для фахівців, що, як i раніше, пов'язують свої сподівання на стабілізацію економіки з розвитком в Україні вексельного o6iгy, очевидною є необхідність якнайшвидшого подолання суперечностей вітчизняного вексельного законодавства на основі скасування обмежень прав суб'єктів вексельного o6iry та розширення сфери застосування векселів у господарському обороті всіх суб’єктів економіки[4].
2.Вексель, та його функції
Багатовіковий досвід соціально-економічного життя людства переконливо довів неможливість нормального функціонування ринкової економіки без використання векселів. Вся історія паперових грошей є не що інше, як історія випуску банками в обіг своїх зобов’язань-векселів і регулювання державою цього процесу. Достатньо глянути на англійську купюру вартістю п’ять фунтів стерлінгів, щоб переконатися в її вексельному походженні: поряд з портретом королеви (векселедавця) міститься її обіцянка виплатити пред’явнику даного зобов’язання-купюри (векселедержателю) суму в п’ять фунтів стерлінгів. При цьому платником є Англійський Банк.
З’єднання разом авторитета королеви і платоспроможності національного банку як раз і придає фунту стерлінгів статус надійного засобу платежу. Вже тільки одного цього прикладу достатньо для розуміння виключної важливості вексельного обігу в економіці любої країни.