¨ розміри державних фінансів незрівнянно більші за розміри приватних фінансів, якими розпоряджаються окремі особи.
Із вищенаведеного очевидно, що державні фінанси – це система грошових відносин, яка виникає разом з державою і нерозривно пов”язана з її існуванням. Проте не будь-які грошові відносини є фінансовими (наприклад, відносини купівлі-продажу є цивільно-правовими, відносини з приводу сплати адміністративного штрафу – адміністративно-правовими і т.п.).
Фінанси відрізняються від грошей як за змістом, так і за функціями, що вони виконують. Гроші – це всезагальний еквівалент, за допомогою якого насамперед вимірюються затрати праці асоційованих виробників, а фінанси – економічний інструмент розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу, знаряддя контролю за утворенням і використанням фондів грошових коштів. Ці останні є матеріальним змістом фінансів. Головне призанчення фінансів полягає в тому, щоб шляхом утворення грошових доходів і фондів забезпечити не лише потреби держави і підприємств в грошових коштах, але й контроль за витрачанням грошових ресурсів.
Фінанси виражають грошові відносини, які виникають між: підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, реалізації товарів і послуг; підприємствами і вищестоящими організаціями при створенні централізованих фондів грошових коштів та їх розподілі; державою і підприємствами при сплаті ними податків до бюджету і фінансуванні видатків; державою і громадянами при внесенні ними податків і добровільних платежів; підприємствами, громадянами і позабюджетними фондами при внесенні платежів і одержанні коштів з них; окремими ланками бюджетної системи; органами страхування, підприємствами, населенням при сплаті страхових внесків і відшкодуванні шкоди при настанні страхового випадку; нарешті, грошові відносини, що опосередковують кругообіг фондів підприємств.
Без участі фінансів не може бути розподілений національний доход країни, що є за своєю суттю основним матеріальним джерелом грошових доходів і фондів. Фінанси виступають зв”язуючою ланкою між створенням і використанням національного доходу, допомагають на основі врахування птреб суспільства визначати в ньому оптимальні пропрції між фондом споживання та фондом нагромадження.
Виникаючи на другій стадії відтворювального процесу – при розподілі та перерозподілі вартості суспільного продукту – фінанси мають об”єктивний характер і відносяться до числа базисних категорій. Потрібно завжди пам”ятати, що не діяльність держави сама по собі, а об”єктивні потреби суспільного розвитку зумовлюють існування фінансів. Гіперболізація ролі держави у виникненні фінансових відносин може завдати реальної шкоди, оскільк загрожує небезпекою волюнтаристського вирішення питань господарської практики.
Іншою, не менш небезпечною крайністю є також недооцінка активної ролі держави в розподілі та перерозподілі валового внутрішнього продукту і національного доходу за допомогою фінансів. Саме з цим фактором насамперед, а також з наявністю різних форм власності та госпрозрахунковою організацією діяльності підприємств пов”язаний розподіл державних фінансів на централізовані та децентралізовані.
Централізовані державні фінанси відображають відносини, пов”язаніз мобілізацією, розподілом та використанням централізованих грошових фондів. Ці фонди поступають в розпорядження держави як суб”єкта публічної влади. За рахунок централізованих грошових фондів фінансуються видатки держави на капітальне будівництво, реконструкцію підприємств, структурну перебудову, конверсію, утримується вся невиробнича сфера – освіта, охорона здоров”я, фізична культура, спорт, оборонний сектор, управління, правоохоронні органи, соціальне забезпечення громадян, здійснюється багато інших програм.
Децентралізовані державні фінанси – їх нерідко називають ще децентралізованими фондами грошових коштів – є в усіх галузях народного господарства. Нині підприємства та організації усіх форм власності утворюють фонди за рахунок власного прибутку. Виняток складає лише аграрний сектор, у стабільному розвитку якого держава проявляє неабияку зацікавленість. Саме тому децентралізовані фонди аграрного сектора поповнюються регулярними, хоч поки що й недостатніми асигнуваннями з державного бюджету.
Фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування базується на відповідних принципах – галузевих, а також принципах окремих інститутів даної галузі права, міжгалузевих та загальноправових принципах. Галузеві принципи фінансової діяльності держави – це основоположні правила і вимоги, які відображають її найістотніші особливості і цілеспрямованість, а основний зміст їх визначається Конституцією України та нормами права, що безпосередньо регламентують цю діяльність.
Принципи фінансової діяльності держави, як основні начала правового регулювання, виступають своєрідним камертоном всієї наступної нормотворчості у даній сфері суспільних відносин. Вони гарантують безперервність та послідовність нормотворчого процесу, забезпечують взаємозв”язок фінансового законодавства та фінансової політики. Особливо велика роль принципів права у формуванні судової та адміністративної практики, у відміні застарілих та прийнятті нових юридичних норм, тлумаченні правових актів та усуненні прогалин в законодавстві.
Стрижневий принцип фінансової діяльності держави, який пронизує всю її наскрізь та вибудовую в стрункий ряд інші принципи галузі фінансового права, зумовлений публічною суттю самих державних фінансів та полягає в публічному характері цієї діяльності.
Наступний принцип фінансової діяльності держави полягає в розподілі функцій в цій галузі між представницькими органами влади та виконавчими органами влади на основі конституційного принципу розподілу компетенцій законодавчої та виконавчої влад взагалі. Представницькі органи влади приймають необхідні рішення, а виконавчі органи влади зобов”язані виконувати їх.
З принципом розподілу функцій представницької та виконавчої влад у фінансовій діяльності держави надзвичайно тісно пов”язаний ще один галузевий принцип фінансового права – пріоритет в галузі фінансової діяльності держави представницьких органів влади перед виконавчими органами влади. По суті він ніби випливає з принципу розподілу функцій законодавчої і виконавчої влад у сфері фінансів, є його зворотною стороною. Обидва ці принципи нерозривні один з одним і завжди проявляються одночасно, лише кожний у своїй специфічній ролі.
Серед галузевих принципів фінансової діяльності держави ключова роль належить принципу пріоритетності публічних видатків по відношенню до прибутків казни. Це зумовлено тим, що об”єктивно здійснення державою її функцій не може ставитись у прямопропрційну залежність від величини доходу державного бюджету. Інакше в певні періоди розвитку це загрожувало б державі різким скороченням її дієздатності чи навіть загибеллю або глибокими катаклізмами в суспільстві. Саме подібну до цієї ситуацію переживає нині Україна. Тому, визначаючи в пріоритетному порядку обсяг публічних видатків, уряд вираховує у відповідності з одержаними результатами господарської діяльності розміри необхідних для фінансової рівноваги державних доходів і подає їх Верховній Раді на узаконення.
Процедурні відступи від цього принципу, що знаходять своє відображення у затвердженій деякими парламентами процедурі схвалення спочатку доходної частини, а вже після цього – його видаткової частини по суті не порушують логіки існування публчних фінансів і пояснюються головним чином намаганням забезпечити безперервність доходів казни у випадку парламентських зволікань із затвердженням бюджету в цілому, а також до певної міри характерним парламентам популізмом та інтересами міжпартійної та міжфракційної боротьби.
У вузькому розумінні цього поняття принцип пріоритетності публічних видатків означає, що до бюджету в ході його формування необхідно включати лише ті видатки, які необхідні для виконання власне функцій держави, і ніяк не більше. Це досягається дійсним забезпеченням на практиці вільної конкуренції прав суб”єктів фінансових правовідносин на наявні в розпорядженні публічної влади фінансові ресурси, тобто “конкуренцією заявлених потреб”. У відповідності до принципу пріоритетності державних видатків недоцільне будь-яке ухилення від вимог єдності і повноти бюджету, як і цільова прив”язка конкретних доходів до певних видів видатків, оскільки при цьому неможливо перевірити в достатній мірі видатки на їх необхідність.
Серед інших принципів фінансової діяльності держави слід назвати принцип здорових фінансів, принцип фінансової безпеки держави, принцип єдності фінансової діяльності і грошової системи держави, принцип міжгалузевого характеру фінансової діяльності держави, принцип самостійності у встановлених чинним законодавством держави межах фінансової діяльності органів місцевого самоврядування, принцип соціальної спрямованості фінансової діяльності держави, принцип плановості, принцип гласності та деякі інші.
Спираючись на зазначені принципи, сучасна держава своїй фінансовій діяльності надає відповідних правових форм , за допомогою правових норм наповнює її правовим змістом. Правове регулювання фінансової діяльності в країнах з розвинутими ринковими відносинами є провідною формою державного керіівництва економікою. Основи правової регламентації фінансової діяльності держави даються в її Конституції, яка насамперед закріплює за вищими органами законодавчої і виконавчої влади керівництво державними фінансами. Подальший розвиток і деталізацію ці основи одержують у спеціальному фінансовому законодавстві держави.