Поряд із високою відповідальністю командира за віддане розпорядження і дії особового складу важливим елементом статутних взаємовідносин є обов’язковість виконання наказів командирів і начальників. Значення цієї правової і моральної норми в житті військовослужбовців очевидне. Воно є основою взаємовідносин підлеглості.
Однак мотив беззастережної підлеглості не означає сліпого, бездумного підпорядкування. В межах вимог військових статутів військовослужбовець має свободу дій. На цій основі активізуються здібності військовослужбовців. Кожний вчинок зважується на терезах совісті, честі, обов’язку і гідності захисника Вітчизни. Це сприяє виконанню вимог статутів про систематичність перевірки і контроль виконання розпоряджень.
Передовий досвід формування статутних взаємовідносин сформував ряд правил безпосереднього контролю: контролювати головне, а не часткові явища; зберігати за підлеглим право на самостійність у діях від початку до кінця, а також право на виправлення помилок; максимально об’єктивно оцінювати взаємовідносини, які склались між командирами і підлеглими.
Систематичність перевірки і контроль виконання завершуються певними висновками. Зробити їх іноді складно. В оцінках повинні правильно співвідноситись зусилля і дії людей з особистою думкою командира. Об’єктивність, вимогливість і самокритичність завжди сприяють встановленню правильних, принципових взаємовідносин між перевіряючими і перевіряємими, а підсумки служать інтересам справи.
Розвитку взаємовідносин підпорядкованості сприяє оперативна доповідь про виконання наказу чи розпорядження командира. Нечітка і неправдива доповідь про виконання є однією з головних причин недисциплінованої поведінки. Факти службової нечіткості чи неправильності доповіді може привести до обману багатьох, а тим самим понизити бойову готовність.
Право оцінки діяльності підлеглих реалізується командиром через дисциплінарну практику. Вона активно сприяє формуванню статутних взаємовідносин.
Дуже важливою умовою є об’єктивність оцінок поведінки і результатів діяльності підлеглих. Тут неприпустимі упередженість і тенденційність. Визначальними повинні бути результати навчання чи службово-бойової діяльності.
Суттєвим фактором розвитку морально зрілих взаємовідносин є своєчасність дисциплінарного впливу. Практика підтверджує, що статутні взаємовідносини формуються швидше, якщо заохочення оголошується одразу після того, як підлеглі досягли високих результатів в службово-бойовій діяльності. Стягнення ж стає більш дієвим якщо воно оголошується без поспіху.
Досвід свідчить, що неможливо проводити виховну роботу, спрямовану на формування статутних взаємовідносин між військовослужбовцями, без глибокого знання їх особливостей, рис характеру, здібностей. Причому, вивчення особового складу повинно вестись не від випадку до випадку, не від одного службово-бойового завдання до другого, не від правопорушення до правопорушення, тому, що особистість військовослужбовця не є незмінною.
Вивчення якостей особистості військовослужбовців, які проявляються у взаємовідносинах, повинно бути в центрі уваги кожного командира. Адже у взаємовідносинах яскравіше всього виражаються всі якості військовослужбовця: направленість, характер, темперамент, здібності. Загальні позиції світосприйняття, ідеали, духовні і матеріальні потреби зближують військовослужбовців.
Риси характеру військовослужбовців, здібності, їх темперамент накладають неповторний відбиток на морально-психологічний клімат колективу, динамізм і емоційність взаємовідносин в ньому.
Особистість військовослужбовця постійно оцінюється колективом. Щирість чи фальшивість відносин, висока професійна грамотність чи легковажне прагнення показати себе, свідома дисциплінованість чи тимчасове підлаштування під статутні вимоги, з метою отримання особистої вигоди, неодмінно помічаються, формуються колективні позиції до цього військовослужбовця. Хочемо ми цього чи ні, а оціночні характеристики переносяться у суспільну діяльність, відбиваються на авторитеті суджень, вчинках військовослужбовця.
Великий вплив на статутні взаємовідносини здійснює колективний настрій, авторитет посадових осіб і груп військовослужбовців. Під впливом громадської думки відбувається усвідомлення необхідності статутних взаємовідносин.
Жорстка взаємозалежність виробленої колективної оцінки будь-якої події і дій в рамках цієї оцінки викликає гостру потребу у вивченні процесу формування громадської думки.
Виділяють три етапи формування колективної оцінки.
На першому етапі відбувається неофіційне, первинне обговорення нової інформації в малих групах військовослужбовців, які користуються особливою довірою;
На другому етапі відбувається більш широке, але таке ж неофіційне обговорення нових відомостей, які підтверджують чи виключають достовірність первинної інформації;
Третій етап характеризується офіційним обговоренням важливої для колективу інформації і прийняттям колективного рішення. В якості керівника обговорення виступає командир. На цьому етапі офіційна позиція керівників може і не збігатись з офіційною позицією тих військовослужбовців, які склали свою думку щодо питання, яке обговорюється на основі попередньо отриманої інформації. Носії первинної, неофіційної інформації, прагнучи зберегти свій авторитет, намагаються відстоювати свої позиції, вступають у дискусії, показуючи, що їх позиції більш правильні або багатозначно відмовчуються.
При вирішенні питань, які пов’язані з управлінням громадською думкою в інтересах формування статутних взаємовідносин, спираються на висновки психологічної науки і передової практики. Суть цих висновків зводиться до наступного:
процес формування громадської думки здійснює активний вплив на взаємовідносини членів військового колективу. Уже на першому етапі її зародження необхідно турбуватись про те, щоб вихідна інформація була об’єктивною, не викликала різноманітного її тлумачення, неправильних суджень;
важливо приймати мірива, які б виключали появу в колективі неправдивої інформації про переміщення людей, про втручання в їх взаємовідносини, про настрій особового складу, його морально-психологічний стан. Слід мати на увазі особливо негативні наслідки такої інформації на формування громадської думки, якщо її розповсюджує недисциплінований військовослужбовець чи негативно спрямована група військовослужбовців;
пропозиції, що стосуються формування статутних взаємовідносин і зміцнення військової дисципліни, повинні попередньо оцінюватись командирами, їх заступниками з виховної роботи, активом. Єдине розуміння пропозицій, про які йде мова, є важливою передумовою цілеспрямованого розвитку громадської думки і її наступного активного впливу на зміцнення статутних взаємовідносин;
сформована колективна думка постійно підтримується системою статутних вимог.
Силу колективного впливу відчуває на собі кожен військовослужбовець. До колективних форм впливу, перш за все, відносяться психологічне зараження, тиск та схвалення.
Так психологічне зараження частіше всього приймає форму демонстрації доцільності прийнятих в колективі особливостей взаємовідносин. Будучи усвідомленою і признаною декількома військовослужбовцями, традиційна форма взаємовідносин постійно розповсюджується в ширину і глибину, захоплюючи в сферу свого впливу все більше число членів військового колективу.
Психологічний тиск виступає у вигляді вимоги діяти тільки певним чином, а не інакше. У результаті члени колективу потрапляють під своєрідний психологічний прес і в силу цього корегують взаємовідносини з товаришами, підлеглими і начальниками.
Схвалення стилю взаємовідносин посилює прагнення особистості дотримуватись того стилю, який сформувався в даному колективі, спонукає діяти в рамках прийнятої колективом установки.
У свою чергу особистість також може впливати на колектив, на стиль взаємовідносин, який у ньому склався. Зайняти певну, але обов’язково принципову позицію, признати її правильність, спираючись на об’єктивну оцінку обстановки, особистість спонукає і колектив. Під впливом сили доводів однієї людини відбувається уточнення чи зміна колективних орієнтацій щодо питань, наприклад, подальшого зміцнення військової дисципліни.
Важливим фактором, що впливає на закріплення статутних взаємовідносин між військовослужбовцями є схильність більшості з них до наслідування авторитетній особистості чи авторитетним діям групи осіб.
Характер взаємовідносин військовослужбовців регламентується військовими статутами. Їх авторитет безперечний, тому, що спирається на багатий досвід і висновки військової науки. Він визнається всіма військовослужбовцями. Але від визнання авторитету статутів за формою до пунктуального їх наслідування у взаємовідносинах шлях дуже великий. Кожний військовослужбовець проходить такий шлях по-своєму, стверджуючись і перемагаючи, засмучуючись і допускаючи помилки. Під впливом цього процесу формується реальний ступінь авторитетності статутних положень, як норми взаємовідносин військовослужбовців.
Авторитет, як соціально-психологічне явище, має ряд складових. Перша - це авторитетність військових статутів, друга - авторитет посади і військового звання, третя - авторитет особистості військовослужбовця. Кожна із названих складових відіграє чималу роль в характері взаємовідносин членів військового колективу. Особливо велике значення має авторитет особистості. У ній відображаються і посадові обов’язки, і права, і індивідуальна оцінка військовослужбовцем сутності вимог статутів про взаємовідносини у військовому колективі. Від міри відповідності дій і вчинків військовослужбовців вимогам військових статутів залежить статутний авторитет взаємовідносин.