Важливим показником впливу виховної роботи на формування статутних взаємовідносин є характер міжгрупових і міжособових зв’язків. Він виявляється в тому, які питання обговорюють військовослужбовці, якими обмінюються новинами, як оцінюються вчинки і проступки. Адже залежно від усього цього йде якісне корегування характеру взаємовідносин. Проведені дослідження і практика виховної роботи показують, що повідомлення військовослужбовцям нових відомостей про командирів, товаришів по службі, як правило, призводять до якісних змін взаємовідносин у військових колективах. Так, повідомлення про те, що в складній ситуації командир виявив мужність і самовладання, сприяє підвищенню авторитету офіцера, посилює його вплив на формування статутних взаємовідносин людей. У свою чергу, розповіді солдат, сержантів про те, як вони жили і працювали до служби в армії, допомагають усім скласти більш повне враження про кожного, сприяють згуртуванню військового колективу.
Дієвість роботи, спрямованої на формування статутних взаємовідносин, підвищується, якщо мається високий авторитет тих, хто її проводить: командира, заступника командира з виховної роботи, активу. Наскільки авторитетною є та чи інша людина, можна судити за багатьма ознаками: по тому, як її слухають, як реагують на пропозиції та вимоги, як виконують вказівки чи рекомендації.
Правильні статутні взаємовідносини залежать від багатьох обставин. Наприклад, одна справа, коли суворому статутному порядку у казармі, чіткій внутрішній службі, зразковому утриманню бойової техніки надають значення лише під час перевірок та інспекцій. І зовсім інша - якщо статутний порядок стає нормою повсякденного життя особового складу.
Сформувати колективну морально-психологічну настанову на обов’язковість повсякденного підтримання статутного порядку - завдання не просте. Проте, якщо командир, офіцер-виховник, усі офіцери підрозділів змогли добитися цього, то статутні взаємовідносини стають непорушним правилом життя кожного військовослужбовця.
Без розкриття видів статутних взаємовідносин, які формуються між військовослужбовцями у процесі службово-бойової діяльності та повсякденного життя, характеристику об’єктивних та суб’єктивних факторів, що визначають природу і складники цих взаємовідносин, не можна вважати повною.
Основними видами взаємовідносин є:
нормативно-вольові;
пізнавальні;
емоційні.
Сутність нормативно-вольових взаємовідносин у тому, що військовослужбовці будують свої стосунки, керуючись вимогами законів України та військових статутів. Взаємовідносини, про які йде мова, виступають як норми поведінки, які необхідно виконувати: військовослужбовець постійно знаходиться в межах вимог військових статутів і регулює свою поведінку, керуючись їх положеннями. Виконання вимог статуту, як правило, вимагає вольової мобілізації. Нормативна вимога і самоконтроль поведінки стають невід’ємними від статутних взаємовідносин. Накопичуються духовні сили, підвищується роль функції самоаналізу, самовимогливості. Тим самим військовослужбовець спонукає себе і своїх співслужбовців дотримуватися взаємовідносин, визначених військовими статутами.
Сутність пізнавальних взаємовідносин полягає в тому, що в процесі виконання службово-бойових завдань та у повсякденному житті у військовослужбовців удосконалюються знання бойової техніки і зброї, в результаті чого закріплюються навички виконання військових статутів, які регламентують весь навчальний процес та вимоги до взаємовідносин людей у колективі. Будучи мимовільним, процес пізнання є відображенням природної допитливості всіх військовослужбовців. Тому командири не повинні бути байдужими до того, чим цікавляться підлеглі. Їх повинні хвилювати питання військової служби чи особисті інтереси, які відволікають військовослужбовців від посадових турбот і справ.
Управління пізнавальними взаємовідносинами стає однією з головних виховних функцій. Щоб реалізувати цю функцію на практиці, необхідно уважно вивчати коло безпосередніх інтересів кожного з підлеглих, наполегливо шукати шляхи об’єднання їх за інтересами. З цією метою в підрозділах можуть створюватися гуртки за інтересами. Це можуть бути гуртки любителів техніки, книголюбів, меломанів.
Прагнення до пізнання об’єднує військовослужбовців, формує у них здорові моральні взаємовідносини. Між ними йде обмін політичною, службовою, побутовою інформацією. Взаємне збагачення відомостями про життя і службу суттєво сприяє згуртуванню військовослужбовців і колективу в цілому, розвитку свідомих основ зміцнення військової дисципліни.
У житті військових колективів велике значення мають емоційні взаємовідносини. Контакти людей у військовому, як і у будь-якому колективі, завжди забарвлені певними почуттями: задоволення, оптимізму, вдячності чи, навпаки, тривоги, образи, напруження, пригнічення. Емоційне забарвлення взаємовідносин людей - явище природне. Воно відіграє суттєву роль у зміцненні серед військовослужбовців військової дисципліни, сприяє її стабілізації чи, навпаки, призводить до порушення визначених норм взаємовідносин.
Емоційні взаємовідносини найбільш повно виявляються в ситуації духовного підйому, а також різкої зміни обстановки: успішного завершення складного завдання чи непередбаченої невдачі, інших подій.
Емоційний бік взаємовідносин завжди позначається на вчинках і діях військовослужбовців. Тому командири та їх заступники з виховної роботи прагнуть спрямовувати взаємовідносини особового складу в напрямку позитивних емоцій. Так, готуючись до розбору ситуації, для якої характерна емоційна напруженість у взаємовідносинах, офіцери повинні знаходити аргументи та факти, які б підтримували у військовослужбовців прагнення добиватися високих показників у службово-бойовій діяльності, навчанні та зміцненні військової дисципліни. У таких випадках аналізуються не якості людей, а допущені ними помилки. Обговорюються шляхи подолання стресів в майбутньому.
Формування і підтримання у військовому колективі статутних взаємовідносин - процес безперервний.
Ключовим складником особливих, притаманних тільки армії взаємовідносин є право начальника віддавати підлеглому накази, які той зобов’язаний беззастережно виконувати.
Абсолютну необхідність такого роду взаємовідносин між начальниками і підлеглими визначає військова організація. Для неї характерний суворий розподіл функцій, прав і обов’язків. Сутність військових організацій - забезпечення швидкого збору необхідної бойової інформації, прийняття найбільш раціонального рішення, узгодженість дій усіх ланок, мобілізація зусиль багатьох людей в інтересах досягнення поставленої мети. Неухильне виконання військових статутів сприяє посиленню бойової готовності кожного підрозділу, зміцненню військової дисципліни.
Не менше значення для підвищення ефективності навчання та виховання має сувора підпорядкованість. Вона гарантує вироблення єдності дій, єдиного розуміння змісту команд і розпоряджень, які віддаються командиром. Суворої підпорядкованості вимагає і навчальний процес. Бездоганне підпорядкування підлеглих керівнику занять у ході навчань, тренувань дисциплінує військовослужбовців, впливає на їх взаємовідносини. Офіцер, прапорщик, сержант (керівник занять чи тренування) - це людина, якій підкоряються, у якої вчаться тому, як треба будувати взаємовідносини зі старшими і з підлеглими.
Найбільш характерними ознаками підлеглості є:
право командира наказувати і віддавати розпорядження;
обов’язкова особиста відповідальність начальника перед законами за відданий наказ чи розпорядження;
беззастережна необхідність чіткого виконання наказів, розпоряджень і вказівок начальників;
систематичний контроль, перевірка виконання відданих наказів і розпоряджень.
Ці ознаки взаємовідносин підлеглості, як правило, швидко засвоюються військовослужбовцями і приймаються ними як обов’язкові норми службових взаємовідносин.
Більш складною залишається, так би мовити, психологічна сторона підлеглості. Вона нерідко стає складною проблемою у роботі щодо формування в колективі статутних взаємовідносин. Справа в тому, що вчинками і діями військовослужбовця керує не один, а декілька мотивів: військовий обов’язок, особиста користь, симпатії, вдячність, антипатії.
Боротьба мотивів - явище природне. Важливо тільки, який мотив є головним у визначенні дійсного змісту відданих розпоряджень і самі дії щодо виконання цього розпорядження. Якраз тут має велике значення міра усвідомлення командиром і підлеглим вимог військових статутів про порядок підпорядкування. Командир, віддаючи розпорядження, повинен клопотати не за особистий інтерес, а за інтереси української держави. Це стосується і підлеглого, який ці розпорядження виконує.
Якщо офіцер діє з позиції статутів, якщо його помислами керують почуття обов’язку, прагнення згуртувати підлеглих для досягнення головної мети, навчальної чи бойової, то і результат загальних зусиль буде високий, стабільний. Якщо ж командир керується марнославством, то це неминуче негативно відіб’ється на взаємовідносинах підлеглості і на результатах діяльності всього колективу.
Особиста відповідальність як правова, так і моральна норма взаємовідносин військовослужбовців означає усвідомлення ними суспільного значення рішень, вчинків, дій. Вона постійно засвоюється військовослужбовцем і стає своєрідним регулятором статутних взаємовідносин у підрозділі.