Таким чином, виражаючись фігурально, можна сказати, що суспільство – це багатоповерховий будинок з одним фундаментом. Поверхи – неекономічні фактори. Вони різні і на деяких відрізках історії відіграють домінуючу роль. Фундамент – це економіка. Вона виступає як детермінанта. Іманентно вона варіантна, але для історії інваріантна. Домінанти і детермінанти знаходяться в діалектичній єдності.
Почавши з розробки загальнофілософських принципів свого вчення Маркс і Енгельс у низці спільних та індивідуальних праць середини XIX ст. обгрунтували принцип матеріалістичного розуміння історії, який став відправним пунктом аналізу суспільних процесів.
Основні постулати цього принципу викладено у праці К. Маркса «Економіко-філософські рукописи 1844 р.», у спільних працях Маркса і Енгельса «Святе сімейство» (1845) і «Німецька ідеологія» (1846), працях К.Маркса «Убогість філософії» (1847) і «Наймана праця і капітал» (1848), праці Ф. Енгельса «Становище робітничого класу в Англії» (1845).
Суть його зводилася до такого:
Виробництво матеріальних благ складає основу, на якій розвиваються державні інститути, право, мистецтво, релігійні уявлення та інші форми прояву людської життєдіяльності. Воно являє собою суспільний процес і умови його здійснення постають як продуктивні сили суспільства. У процесі створення матеріальних благ люди вступають у певні виробничі відносини. Вони складаються у зв'язку з присвоєнням, розподілом, обміном і використанням засобів виробництва та виробленого продукту і є суспільною формою функціонування продуктивних сил. Таким чином було застосовано новий методологічний прийом — розгляд суспільних явищ як єдності їхнього матеріального змісту і суспільної форми. Такий підхід дозволив запропонувати синтетичну категорію, яка відображає цю єдність — спосіб виробництва, що розглядається як двоєдина цілісність, яка складається з продуктивних сил і виробничих відносин. їх єдність суперечлива, оскільки продуктивні сили — більш динамічний елемент і видозмінюються швидше, ніж більш консервативні виробничі відносини. Коли досягнута на визначеному етапі розвитку відповідність двох елементів порушується, її відновлення відбувається шляхом зміни способу виробництва: на базі більш довершених продуктивних сил складається нова система виробничих відносин. Змінюється і система поглядів, уявлень, ідеологічних установок і політичних структур, а також відповідних їм установ, називана надбудовою. Весь соціальний організм у цілому — продуктивні сили, виробничі відносини і надбудова — отримує назву суспільно-економічної формації.
Історичний розвиток відбувається шляхом послідовної зміни формацій. Процес цей об'єктивний і закономірний, оскільки перехід від однієї формації до іншої є способом вирішення протиріч між продуктивними силами і виробничими відносинами. Крім того, він здійснюється стрибкоподібно шляхом соціальних революцій, у ході яких зіштовхуються інтереси класів, які представляють стару і нову системи виробничих відносин. Класова боротьба є рушійною силою соціального прогресу, а революції — «локомотиви історії».
Відповідно до цієї схеми первіснообщинна формація, вичерпавши свої можливості, поступається місцем рабовласницькій, та — феодальній, котра в ході буржуазних революцій змінюється капіталістичною. Капіталізм, який розвинув максимально продуктивні сили, вивів їх на рівень, несумісний з буржуазними виробничими відносинами, заснованими на приватній власності на засоби виробництва і загальності товарних форм економічного зв'язку. У такий спосіб на порядок денний було поставлено питання про соціалістичну революцію, яка повинна знаменувати перехід до нової — комуністичної — суспільно-економічної формації. Отже, рух до соціалізму ставав об'єктивною необхідністю, вимогою законів історичного розвитку.
Однак ця схема, хоча і була досить стрункою і логічно послідовною, залишалася науковою гіпотезою, що вимагає перевірки і доказів. Такі докази могли надати тільки економічні дослідження, аналіз хоча б однієї економічної формації (наприклад, капіталістичної), який міг би підтвердити чи спростувати висунуті припущення. Розкриття економічного закону руху цієї формації перетворило б гіпотезу в наукову теорію. Отже, створення економічного вчення ставало наступним необхідним етапом формування марксизму.
ЗАКОНИ:
Теорію вартості К. Маркс розробляє далі в «Капіталі». Тут він і обґрунтовує суперечності між визначенням вартості товару відповідно до витраченого часу на його виготовлення і цінами, які складаються реально в капіталістичному господарстві. Принципові зміни у ціноутворенні пов’язані з переходом від простого товар-ного виробництва до капіталістичного. К. Маркс аналізує конкуренцію і характеризує два її види: внутрішньогалузеву і міжгалузеву. Остання призводить до формування «ціни витрат виробництва», що стає кульмінаційною точкою коливання ринкових цін. К. Маркс формулює закон формування ринкової вартості і закон середньої норми прибутку й ціни виробництва. Теорії середньої норми прибутку і «ціни витрат виробництва» являють собою розвиток теорії вартості на конкретнішому рівні дослідження.
Далі К. Маркс наводить визначення капіталу та аналізує його структуру як з погляду ролі його складових у створенні вартості, так і з точки зору їх обороту.
Проте найвагомішим відкриттям К. Маркса вважається розгадка секрету виробництва додаткової вартості. Вперше в економічній науці був чітко відслідкований механізм виробництва прибутку як цілком природний результат процесу капіталістичного виробництва. Далі К. Маркс послідовно розкриває сутність заробітної плати та її форми, механізм нагромадження капіта-лу, його кругообіг та оборот. Особливе місце в економічній теорії Маркса займає розкритий їм механізм суспільного відтворення, що, на думку американського економіста Б. Селігмена, є його найзначнішим відкриттям. Потім Маркс наводить пояснення форм земельної ренти і тут розв’язує завдання, ще ніким не вирішене, — він розробляє механізм виробництва і розрахунку розміру абсолютної ренти, пояснюючи водночас і природу «ціни» землі.
Лише перелік відкриттів К. Маркса зайняв би десятки сторінок. Так, вчений довершено розкрив анатомію капіталістичного суспільства в його діалектичному розвитку, з усіма суперечностями, класовою боротьбою, його творчим і руйнівним потенціалом. Проте ідеї К. Маркса про чисто експлуататорський характер капіталістичного ладу, тим більше про поглиблення і розвиток цих рис, що виявляється нібито в посиленні абсолютного та відносного зубожіння робітничого класу, а також про остаточну загибель капіталізму виявилися помилковими і не підтвердилися історією. У своїй сутності дані його висновки залишилися в полоні власних класових поглядів, у чому він часто звинувачував своїх ідейних і теоретичних суперників, а бажане видавав за дійсне. Геніальний діалектик, матеріаліст, що довів природну спроможність капіталізму до відтворення, не побачив у цій спроможності можливостей його трансформації та вдосконалення.
Наступною економічною школою, яка розглядала економіку як взаємопов’язану систему категорій і законів, була марксистська. Початкові положення Марксової концепції полягають у тому, що спосіб виробництва матеріальних благ визначає процес соціального, духовного і політичного розвитку. Основою існування й розвитку суспільства є матеріальне виробництво й ті зміни, які зумовлені змінами у сфері виробництва, прогресом продуктивних сил.
Форми виробництва мають свою специфіку, свою внутрішню логіку. З розвитком виробництва створюються нові суспільні відносини. Сукупність виробничих відносин і матеріальний базис визначають форми свідомості, юридичну й політичну надбудову суспільства. Право, політика й релігія керуються базисом; взаємозв’язок між двома сторонами суспільного організму надзвичайно складний, багатогранний та суперечливий. Економіка аж ніяк не є єдиним визначальним чинником.
Чинні в суспільстві соціологічні закони виражають принцип відповідності між продуктивними силами та виробничими відносинами, а також між ідеологічною й політичною надбудовою та базисом. Закон відповідності між рівнем розвитку виробництва й формою організації суспільства дає змогу з’ясувати, чому відбуваються зміни в суспільних відносинах. Виробничі відносини стають гальмом розвитку продуктивних сил. Вони повинні поступитися місцем і, згідно з діалектикою суспільного процесу, повинні бути змінені революційним шляхом.
Теоретична концепція, представлена й конкретизована Марксом, виглядає вельми логічно. Її впливу зазнали багато економістів, істориків, у тому числі відомі представники теоретичної думки Заходу.
Наукова спадщина, залишена Марксом, прочитується по-різному і залишається предметом дискусій, обговорень і суперечок, які не припиняються. Одні намагаються спростувати її, інші відстоюють справедливість, а часом і непорушність його основних положень і висновків. Зустрічається й більш об’єктивна, зважена оцінка Марксової спадщини — прагнення уточнити й переосмислити ідеї, що містяться в його трудах, з позицій виникаючих змін.
Було б некорисним заняттям «відкидати» або, навпаки, «реабілітувати» вчення великого німецького економіста, соціолога й філософа, безперечний внесок якого в розвиток теорії суспільного розвитку й суспільної практики визнають його відверті та запеклі противники.
Загальний економічний закон розвитку економіки. Розвиток і вдосконалення засобів виробництва породжують нові технології та нову організацію виробництва, нові системи управління. Це неминуче зумовлює виникнення нових виробничих відносин, оскільки так чи інакше змінюються їх складові; соціально-, техніко-, і організаційно-економічні відносини. Проте виробничі відносини мають специфічну властивість з часом відставати від рівня розвитку продуктивних сил, здійснюючи таким чином гальмівний вплив на останні. У такій ситуації виробничі відносини підлягають реформуванню з метою створення умов для подальшого прогресивного розвитку продуктивних сил. Реформуються відносини власності, розподілу, ринкові відносини тощо.
Діалектика взаємозв’язку продуктивних сил і виробничих відносин підпорядковується загальному економічному закону розвитку як економічної, так і суспільно-економічної формації чи системи. Цей закон називають загальним економічним законом відповідності. За ним усі структурні елементи економічних відносин за якісними параметрами і співвідношеннями між собою мають відповідати досить адекватно рівню розвитку і характеру продуктивних сил.
Даний закон має враховуватися як при формаційному, так і при цивілізаційному підході до вивчення типів економічних систем, закономірностей їх розвитку. Він регулює розвиток економічних систем і економічних формацій, усуваючи суперечності між продуктивними силами і виробничими та іншими економічними відносинами, приводячи останні у відповідність до характеру і рівня розвитку продуктивних сил.
Кожному новому щаблю технологічного розвитку даного типу продуктивних сил відповідає свій щабель модифікації виробничих та інших економічних відносин. Кожному якісно новому типу продуктивних сил відповідає якісно новий тип виробничих відносин, нова економічна формація і нова економічна система.
Необхідні зміни в економічних відносинах створюють проблему їх удосконалення. Розв’язати її можна, спираючись на юридичну форму виявлення виробничих, розподільних та інших економічних відносин, а саме: сформувати новий господарський механізм, в якому досконаліші економічне право та системи управління наблизять конкретні економічні форми господарювання до їх об’єктивних принципів, як того потребують сучасні продуктивні сили. Саме завдяки конструюванню нового чи вдосконаленню існуючого господарського механізму досягається відповідність економічних відносин потребам розвитку продуктивних сил. На цій основі формується досить рівноважна (економічні відносини відповідають вимогам продуктивних сил) і динамічна система. За такої рівноваги швидко розв’язуються економічні суперечності, що сприяє динамічному та ефективному розвитку суспільного виробництва, саме за такої рівноваги виробництво продукту забезпечується на межі виробничих можливостей.