В качестве моментов диалектической пятерицы интернационализм делится на следующие виды:
1) космополитический (хиповый),
2) религиозный,
3) финансовый (ТНК),
4) пролетарский,
5) Русский Супернационализм
33. Масова культура і масова свідомість.
Поняття «масова культура» виникло в 20ст. Особливості сучасного суспільства пов’язані з виникненням масового в-ва і масового споживання.
Бурхливе зростання поселення, особливо міського, збільшення середнього терміну життя людей змінили саму структуру раніше роз’єднаного суспільства, а розвиток засобів масової комунікації привів до його обєднання в єдине ціле.
Тривалий час МК розпадалася на народну (традиційну) і професійну. До МК віднос.та частина популяр.розважальних жанрів, яка відмічена печаттю шаблону і стереотипів розраховано на споживче, а не самостійне, творче сприйняття. Також це значна частина засобів масової інформації, певні явища в моді. Миттєво використовує всі технічні новини.
Масова свідомість – сукупність різноманітних поглядів, оцінок та настанов, що відображають зміст, рівень та особливості духовного розвитку великих соц.груп. Консервативна складова МС є сукупністю: 1) загальних інтересів, 2) культур., дух., мор.цінностей що визначають правила поведінки членів груп, 3) готовності до протидії факторам та діям, що загрожують цим інтересам та цінностям.
34. Конформізм і нонконформізм.
Конформизм – это податливость личности реальному или воображаемому давлению группы. Конформизм проявляется в изменении поведения и установок в соответствии ранее не разделенной позицией большинства.
Конформизм – морально-политический термин обозначающий приспособленчество, пассивное принятие существующего понятия вещей, господствующих мнений и т.д.
Конформизм означает отсутствие собственной позиции, беспринципное и некритическое следование любому образцу.
Виды: 1) внешний – демонстративное подчинение личности, мнению группы с тем, чтобы избежать давление группы, при этом чел.продолжает внутреннее сопротивление с общей т.з. 2) внутренний – действительное преобразование индивидуальных установок личности в результ.позиций окружающих.
Конформизм = приспособление(внеш) + соглашение(внутр).
Нонконформизм – несогласие, неприятие норм, ценностей, целей, доминирующих в конкретной группе или в конкретном обществе.
35. Соціальна еволюція і соціальна революція.
Соціальні революції які є наслідком тривалого еволюційного розвитку, визрівають внаслідок поступового накопичення і загострення протиріч суспільства. Революція являє собою якісну зміну, корінний переворот усього соціального життя, який забезпечує поступовий розвиток суспільства.
Соціальна революція - це процес якісного оновлення суспільства, надання йому сучасних форм відповідно до вимог соціального, науково-техн., та інтелект.прогресу. Руйнуються старі та створюються нові структури та відносини, що визначають поступовий розвиток сусп-ва. Може відбуватися переважно в насильницькій або мировій формі. Соціальна революція завжди супроводжується політ.рев., переворотами чи глобальн.політ.реформами владних структур. Маркс: «Революції – локомотиви історії». Соц.рев.виникає коли матер.вир.сили вступають в протиріччя з наявними виробн.відносинами. революції не обходяться без реформ.
Еволюція (розгортання)- поступовий розвиток суспільства.
Еволюція і революція – взаємозв’язані взаємозумовлені і виступають як сторони єдиного процесу розвитку.
36. Гуманізм і антигуманізм.
Гуманізм – це система поглядів, що історично змінюються, яка визначає цінність людини як особистості, її права на свободу, щастя, розвиток і вияв усіх здібностей, яка вважає благо людини критерієм оцінки соціальних інститутів, а принципи рівності, справедливості, людяності бажаною нормою взаємин між людьми. Гуманізм виник в епоху Відродження. 2 течії: - філософсько-релігійний гуманізм, ідеї представників утопічного соціалізму.
У 17-18ст.гуманістичні ідеали асоціювались з ідеями про те що сутність людини, можливості її вільного буття полягають у її розумності, служінні своїм усвідомленим потребам та інтересам. Гуманісти того часу прагнули найти способи поєднання інтересів суспільства та окремої особи.
Антагонизм выступает в форме содержания, культ., напр..как запрет на инновации свыше определенных масштабов и типов как провозглашения ценности, неприкосновенности определеных догм.
37. Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму
Творчість — діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчості).
Творчість може розглядатися у двох аспектах: психологічному й філософському. Психологія творчості досліджує процес, психологічний "механізм" протікання акту творчості як суб'єктивного акту індивіда. Філософія розглядає питання про сутність творчості, що по-різному ставилося в різні історичні епохи.
Одним із перших виділяє поняття творчості давньогрецький філософ Платон і ця творчість має універсальний характер. Так, у діалозі "Бенкет" зустрічається таке визначення творчості:
Усякий перехід з небуття в буття - це творчість, і, отже, створення будь-яких творів мистецтва й ремесла можна назвати творчістю, а всіх творців - їхніми творцями
Фундаментальні зміни прийшли з початком християнської епохи, з концепцією створення (лат.creatio) Богом світу з нічого. "Creatio" мало інше значення ніж "facere" ("робити"), це творення розглядалося як вольовий акт і вже не використовувалося по відношенню до людської діяльності.
В епоху Ренесанса навпаки, просякнута вірою у безмежні творчі можливості людини. Поступово "творчість" все більше усвідомлюється насамперед як художня творчість, виникає інтерес до постаті художника і самого акту творчості, все виразніше виступає і тенденція розглядати історію як продукт людської творчості. Польський поет Мачей Казімєж Сарбевський почав використовувати це слово стосовно до поезії. Проте тривалий час таке розуміння творчості наражалося на критику через тлумачення терміну як акту творення з нічого.
Для деяких людей творчість охоплює лише створення нового у мистецтві (що можна наочно побачити у використанні поняття "творчі спілки" ("творчі організації" тощо), але інші вважають, що принаймні з часів Архімеда є вагомі підстави відносити до творчості досягнення як науки, так і інженерії.
Відповідно до різних підходів до визначення меж творчості визначають певні типи творчості, для наочності позначені як творчість "Артиста" (мистецтво), творчість "Мудреця" (наука та інженерія) та творчість "Блазня" (гумор).
Творчість складається з 2-х етапів:
1. процесу мислення
2. процесу втілення задуму
Є численні прибічники такої думки, що творчість є неодмінним атрибутом історичного розвитку людства
формою людської життєдіяльності, в якому людина стикається з "абсолютом".
Гумани́зм (от лат. humanitas — человечность, лат. humanus - человечный, лат. homo - человек) — мировоззрение, в центре которого находится идея человека как высшей ценности; возникло как философское течение в эпоху Возрождения (см. ренессансный гуманизм).
Классификация
В исследовании Ю. Чёрного «Современный гуманизм» приводится классификация гуманистических воззрений, которую в 1949 г. в своей студенческой работе предложил будущий американский исследователь Уоррен Аллен Смит (Warren Allen Smith):
· гуманизм — понятие, означающее интерес к человеку или к изучению гуманитарных дисциплин (study of the humanities);
· древний гуманизм — понятие, относящееся к системам воззрений Аристотеля, Демокрита, Эпикура, Лукреция, Перикла, Протагора или Сократа;
· классический гуманизм — гуманизм эпохи Возрождения; понятие, относящееся к древним гуманистическим идеям, получившим развитие в эпоху Ренессанса у таких мыслителей как Бэкон, Боккаччо, Эразм Роттердамский, Монтень, Томас Мор и Петрарка;