14. Суспільно-економічні формації історичні типиСуспільно-економічна формація ж постає у цьому плані як поняття, вужче за обсягом. Воно характеризує вже не світ людини в усьому його структурному розгалуженні, а лише те чи інше формоутворення всередині певного світу людини.
Термін "суспільно-економічна формація", точніше — "економічна суспільна формація", вперше з'явився у передмові до праці "До критики політичної економії". Найчастіше термін "суспільно-економічна формація" К.Маркс застосовує до буржуазного суспільства. Але жодного разу — щодо первісного суспільства. Щодо первісного суспільства він використовує термін "суспільна формація". Рабовласницьке, феодальне і комуністичне суспільство К.Маркс називає і суспільно-економічною формацією, але щоразу — у порівнянні з буржуазним суспільством, у зіставленні з ним.
Якогось єдиного, канонічного визначення суспільно-економічної формації у працях К.Маркса і Ф.Енгельса немає. Суспільно-економічна формація розглядається ними не у плані системного, загальнотеоретичного аналізу його змісту, а як робоче поняття, яке дає змогу вирішувати конкретні пізнавальні чи практично-політичні проблеми. Тому й ідеться у них не тільки про суспільно-економічну формацію.
Основні терміни — "суспільно-економічна формація" та "суспільна формація". Суспільно-економічна формація частіше трактувалась як сукупність виробничих відносин; суспільна формація — як сукупність суспільних відносин.
Основні значення формації у Маркса такі:
1) історичне визначення сукупних виробничих відносин;
2) історично визначена сукупність суспільних відносин;
3) економічна структура суспільства взагалі;
4) ступінь історичного розвитку суспільства: первинний — докласове суспільство; вторинний — класове; третинний — безкласове суспільство;
5) історичний тип суспільства;
6) різновид історичного типу суспільства (формації первіснообщинного суспільства).
У Леніна основні значення формації виокремлюються дещо інакше:
1) суспільно-економічна формація як визначення сукупності виробничих відносин;
2) суспільна формація як історично визначена сукупність суспільних відносин;
3) суспільно-економічна формація як "жива", скелет її — система виробництва.
Пізніше, у часи сталінізму, формаційний підхід до історії вульгаризується, поступово трансформується у формаційний редукціонізм, намагання втиснути всесвітньо-історичний процес у горезвісну "п'ятичленку" формацій. Як же трактується суспільно-економічна формація на сучасному етапі? Недоречним є не тільки формаційний редукціонізм, а й недооцінка значущості формаційного підходу до вивчення історії.
Завершуючи розгляд формаційної проблематики, слід розглянути ще одне актуальне питання: що таке "суспільно-економічна формація" — поняття чи сама соціальна реальність? Одні вчені, зокрема більшість філософів, розглядають суспільно-економічну формацію як поняття (причому загальне поняття), як категорію, одну з ключових категорій соціальної філософії. Інші дослідники, в основному представники спеціальних суспільних наук (історії, археології, економіки, соціологічних дисциплін), стверджують, що суспільно-економічні формації — це реальні ступені розвитку людського суспільства.
За сучасних умов однобічність тлумачення історичного процесу як лінійної схеми, що складається з п'яти суспільно-економічних формацій, стала очевидним фактом. Тому дедалі нагальнішою стає потреба доповнення цього тлумачення принципово іншим, нелінійним підходом до розуміння історії, потреба докорінної конкретизації погляду на природу висхідної одиниці історичного числення. При розробці ж такого нелінійного розуміння історичного процесу першорядного значення набуває поняття "цивілізація".
Суспільно-економічна формація. Історичні типи.
Та форма в которой прибавочный труд выжимается из непосредственного производителя, из рабочего, отличает экономические формации общества.
ПО в своей совокупности образуют то, что называется общественными отношениями и при том образу ют общество, находящееся на определенной ступени исторического развития.
1. Первобытный строй. Нет никакого различия между правами и обязанностями. Разделение труда – чисто естественного происхождения, оно только между полами. Домашнее хозяйство ведется часто несколькими семьями. Нет производственных средств производства. Дальше племени формация не пошла. Все равны и свободны.2. Рабовладельческая формация. Экономический принцип – применять только наиболее неуклюжие орудия труда, которые как раз в следствии своей грубости труднее подвергаются порче. Рабство перестало окупать себя и умерло. 3. Феодальное общество. Главной формой собственности была земельная собственность. Разделение труда было незначительным. В городах – корпоративная собственность, феодальная организация труда. Земледелие и скотарство – решающие формы производства. Обладание землей и ее продуктами составляло на то время наибольшее богатство.4. Капиталистическая. Концентрация средств производства в немногих руках, в следствии чего они перестают выступать в качестве непосредственной собственности отдельного работника, а выступают как силы общественного производства. Уничтожение частной собственности. 5. Коммунистическая. Общество на началах коллективизма, не общем владении средствами производства. Высшая фаза коммун.общества: исчезнут противоположность умственного и физического труда; труд перестанет быть только средством для жизни, а станет сам первой потребностью жизни; вырастут ПС и все источники общественного богатства польются полным потоком, тогда можно будет преодолеть буржуазное право.
15. . Економіка та політика. Х-р взаємодії.
Економіка – базис. Політика її направляє. Політика- концентрована економіка.
Будь-яка виробнича діяльність людей починається з відносин власності. Щоб розпочати в-во матеріальних благ, необхідно спочатку оволодіти (привласнити) об’єктивними умовами в-ва: землею, засобами і предметами праці. Власність –це сукупність виробн.відносин між людьми з приводу привласнення ними матеріальних благ, в першу чергу засобів в-ва , які породжують право володіння користування й розпорядження цими об’єктами та результатами їх формування. 2 типи власності: суспільна, приватна.
Економічна політика являє собою цілі, напрями, шляхи, методи, важелі розвитку економіки, що визначені суб’єктами влади. Економічна політика передбачає вирішення 2х завдань: 1) головні цілі, на досягнення яких зорієнтований розвиток народного господарства; 2) засоби які треба мобілізувати для досягнення поставлених цілей. Політика може впливати на економічний процес у 3х напрямках: 1)сприяти його розвитку; 2) стримувати суспільний прогрес, у т.ч економічний розвиток; 3) суперечливо діяти на економічний прогрес, прискорювати його в одному напрямі і стримувати в іншому.
16.Історичні спільності людей
Доведено, що соціальні спільності виникають природно-історичним шляхом, тобто під впливом об'єктивної необхідності, незалежно від волі та свідомості людей. Як свідчать дослідження історично першими спільностями людей були рід та плем'я. Саме вони забезпечували функціонування та розвиток виробництва засобів до існування, форм їх обміну, розподілу та споживання, відтворення самої людини. Згодом, на руїнах родоплемінного суспільства з'явилися класи та народності, а пізніше соціальна структура суспільства поповнилась ще одним елементом - нацією.
Відомий російський історик В.Ключевський писав: «На основах кровних зв'язків будувалася первісна сім'я. Сім'ї, що виходили з єдиного кореня, утворювали рід, другий кровний союз, до складу якого входили вже релігійні та юридичні елементи, шанування засновника роду, авторитет старійшини, спільне майно, кругова самооборона (родова помста). Рід через народження розростався в плем'я, генетичний зв'язок якого виявлявся в спільності мови, спільних звичаях і легендах, а з племені чи з племен шляхом поділу, об'єднання та асиміляції складався народ, коли до зв'язків етнографічних приєднувались моральність, усвідомлення духовної єдності, виховане спільним життям та спільною діяльністю, спільністю історичної долі та інтересів. Нарешті, народ стає державою, коли почуття національної єдності відбивається у зв'язках політичних, у єдності верховної влади і закону. В державі народ стає не тільки політичною, а й історичною особистістю, з більш-менш означеним національним характером і усвідомленістю свого світового призначення».
1) Група кровних родичів, що ведуть своє походження по одній лінії (материнській чи батьківській), усвідомлюють себе нащадками спільного предка (реального або міфічного), мають спільне родове ім'я, утворюють таке об'єднання, як рід. Рід виник з первісного людського стада як осередок суспільного співжиття та регуляції шлюбних стосунків. Л.Морган, досліджуючи систему родових відносин у ірокезів, вирізняв, зокрема, такі основні риси: рід обирає старійшину чи вождя й може звільнити його з цієї посади; регулює шлюбні стосунки; слідкує за рівним поділом майна померлих членів роду; здійснює взаємодопомогу, захист та кровну помсту; має своє ім'я, спільне місце поховання й демократичні збори, де вирішуються корінні питання життєдіяльності.
Етнографічні, історичні, археологічні факти свідчать, що визначальними рисами родових стосунків є: рівність всіх членів роду; відсутність майнових відносин між родичами.