Після закінчення Київського університету (1918) працював доцентом Жіночої вищої школи, а з 1920 р. перейшов до Київського педінституту. В 1921 р. Чижевський емігрував до Німеччини, де в Гайдельберзькому університеті слухав лекції К. Ясперса, а трохи згодом, у Фрайбурзі, лекції Е. Гусселя та М. Хайдеггера. Отже, захопившись ще в Києві екзистенціальною «філософією серця», Чижевський здобув солідну підготовку, навчаючись у провідних представників євпопейського (німецького) екзистенціалізму.
Німці, є гегеліянці, навіть якби ніколи не було ніякого Геґеля, поспіль (в протилежність усім романцям» уділють інстинктивно ставанню розвитку глибший сенс і більшу вартість, ніж тому, що „є", — і ані трохи не вірять в поняття „буття"; так само, поскільки вони бажають визнати за їх людської логіки, що вона є логіка яко така, єдина форма логіки». — Досі ми не маємо таких філософів, значення яких для усіх було б таке безумовне, як; значіння, скажемо, Канта в історії німецької думки, яке визнає навіть Ніцше, що був запеклим ворогом Канта і кантіянства, або зі значінням Декарта, Мальбранша, Паскаля для французької думки. Розуміється, можна говорити про Сковороду, Гоголя або Юркевича, як про типових представників національного українського характеру. Але ні першому ні другому, ні третьому не вдалося свої своєрідні думки прищепні світовій думці, та щодо Сковороди і Гоголя, то вони більше над жали до тих, хто ставить проблеми, ніж до тих, хто дає їм остаточну формуловку
Особливості історії української філософії
До характеристики національного типу можна йти трьома шляхами. Перший із них це дослідження народної творчості, другий — характеристика найбільш «блискучих», яскравих, виразних історичних епох, які даний нарід пережив, третій — характеристика найбільш значних, «великих», видатних представників даного на роду
Поперше безумовною рисою психічного укладу українця — емоціоналізм і сентимонталізм , чутливість та ліризм; найяскравіше виявляються ці риси в естетизмі українського народного життя і обрядовості: з емоціоналізмом зв'язані безумовно і значні впливи протестантської течії Україні, бо однією із сторін протестантизму є висока оцінка в ньому «внутрішнього» в людині: одним з боків емоціоналізму в і своєрідний українськийі гумор, що є однією із найбільших глибоких виявів “артистизму” української вдачі. Поруч :і цими ритми стоять індивідуалізм та устремління до “свободи” в різних розуміннях цього слова. Третьою рисою є неспокій і рухливість.
У згаданих вище рисах ми бачимо в зародку тенденції історичного життя українського народу. Ці історичні тенденції накладали сніп відбиток; на ті психічні властивості українського народу, що вже існували у відпопідний час. Можемо навіть сказати, Що пародійний характер вибирав для себе те із історичних подій, Що якраз відповідало його єству. Найбільш важливими моментами історичного розвитку українського національного характеру треба вважати постійне тло української історії — природу України та Два періоди історичні — князівську добу та добу барокко.
Основним культурним з'явищем князівської доби було прийняття християнства та утворення на його ґрунті письменства. Треба визнати, що християнство, узяте з Візантії, не принесло з собою специфічних візантійських впливів. Основний вплив був всеж вплив старохристиянської літератури (щоправда, у візантійському виборі й освітленні). Отці церкви і| Святе Письмо — це були ті духовні сили, що впливали на стару Русь. Отже на Русь прийшли відгуки г е л і н і з м у. Геліністичні впливи безумовно відбилися і на усьому народному світогляді і знайшли — почасти — нове життя в новіші часи, — зокрема у Сковороди та Юркевича Найвиразніші і найзначніші є впливи б а- р о к к о. Впливи барокко дали на українському ґрунті розквіт пластичного мистецтва та літератури; до цього ж часу належить і максимально інтенсивна релігійна боротьба на українських земля і найширший розмах політичного життя. Риси духовності барокко залишилися в українському національному типі аж досі. Основі духовна риса барокко це «декоративність», що цінить більш широкий жест, ніж глибокий зміст, — більше розмах і кількіст ніж внутрішню якість, більше — вираз, форми вияву змісту, ніж зміст самий, одним словом — цінить більше «здаватися» ніж «бути» Але в психічній сфері стремління до «декоративности», до широкого жесту, до «імпозантності» природно веде до певної ілюзорної пишноти та маєстатності, за якою може нема достатньої духовної підпори, веде до певного «психічного авантюризму», що відбивається і в життю і в культурній творчості. Залишили слід, розуміється і глибші та значніші риси бароккової духовності — стремління великого та до безмежності, відсутність страху перед сполученням протилежностей (синтеза християнства та античності в зах.-євр. барокко, що відбилося і в українському). Духовно споріднений а барокко романтизм теж знайшов на Україні в XIX віці глибокий широкий відгук, — і дивним чином впливи романтики тягну протягом цілого століття, навіть і через ті часи, що були максимально «антиромантичні».
'"Нарешті ми можемо піти і шляхом спостережень над видатнішими представниками української нації, — як над їх життям,людських рис і якостей, то все ж деякі риси висунуться перед нам як «типові». Із таких «типових» рис треба згадати декілька. Емоціоналізм виявляється у високій оцінці життя почуття. Це чуття, емоція оцінюється навіть, як шлях пізнання (Гоголь, Юркевич). «Філософія серця» (Юркевич) е характеристична для української думки. Але ця «філософія серця» має і інший сенс, -в людськім душевнім житті глибше ніж свідомі психічні переживання служить їх основа — «серце», найглибше в людині, «безодня« яка породжує з себе і зумовлює собою, так би мовити, «поверхню нашої психіки (Сковорода, Гоголь, Юркевич, Куліш). З цим зв'язане і визнаяня, що людина є малий світ, «мікрокосмос» бо в «сердечній глибині», безодні криється усе, що є у цілому світ (К. Тр. Отавровецький, Сковорода, Гоголь). Безумовно характеристична риса психічної вдачі видатних українців це — на певний час в житті і в певних умовах — ухил до духовного у с а м о т д е н н я, що Гоголь звав «духовний манастир» (Сковорода, Гоголь Максимович, Куліш). Це усамотнення духовне є безумовно імпульсом до визнання величезної етичної цінності за індивідуумом, ви знання для кожної людини права на власний, індивідуальний етичний шлях, те, що ми могли б назвати «плюралістичною етикою» (Сковорода, Гоголь). Але між окремими різноманітними етичними типами повинна панувати не боротьба, а згода і гармонік — «мир» е основна етична і соціальна цінність, мир між лгодьмі та мир людини з Богом (Київська школа. Сковорода, Гоголь, Юркевич. Куліш). Виявом цього стремління до гармонії між людьми ( безумовно той факт, що українські мисленники завше стреміли зайняти позиції примирливі — віддати справедливу оцінку протилежним їм думкам, ворожим течіям (напр.. Юркевич, Лесевич). Крайні течії — в якому б то не було напрямі — не знаходили відгуку. До ідеалу гармонії зовнішньої приєднується ідеал гармонії внутрішньої. Ідеал внутрішньої гармонії є найвищим ідеалом етичної свідомості. Чи багато мисленників досягнули цього ідеалу, судити важко. Сковорода і Гоголь найбільше до цього наближувалися. Релігійне забарвлення яскраво виступає в історії української думки. — Дуже типові риси національного характеру відкривають симпатії представників даної нації До інших націй. У визначних українських мисленників знаходимо такі симпатії головним чином до німців (Прокопович, Сковорода , «Книги буття укр. народу», почасти Куліш, Б. Кістяковський) та Шпалійців (Гоголь). Ті симпатії, які висловлюють Гоголь або Куліш до росіян, мають політичний, а не психологічний характер
Для характеристики української філософічної думки робить великі труднощі ще те, що українське- культурне життя не завжди було різко та яскраво усамітнене і відокремлене. Мінявся і ступінь політичної залежності і ступінь рівня національної свідомості, зокрема національної свідомості інтелігенції, — отже, най важливіші з персдпосилок культурного розвитку. Українська історія знижується на певний час до рівня «обласної історії» (російської, почасти польської). Наслідком цього було те, що значна частина видатніших представників української думки працювала за межами України, а навпаки, на Україні брали живу участь в культурному життю чужинці.
Навіть мова. яка часто може служити критерієм, чи відносити дану особу до тієї чи іншої культури, і вона тут не може бути певним мірилом вже через те, що в українській мові майже не писав ніхто з українських мисленників. Проте, національні особливості виявлялись в їх думках, як це завжди буває, цілком спонтанно, «само собою». В XIX. віці на Україні — і ніяк не асимілюючись з українським життям — перебували представники інших націй. Вони мали певні «впливи», іноді досита широкі. Інші чужинці були тісніше зв'язані з Україною — походженням і вихованням, участю! в національнім русі. Вони свідомо стреміли зрозуміти психологію всього народу, перейняти його традиції. Розуміється. ї нації існують завше різні групи культурних діячів різних ступенях і формах виявляють дух даної дії, одначе, було багато таких, що занадто далеко культурних традицій. Проте, не може сумніву характеристику української психіки та особливостей української думки дістанемо не менше виразну, ніж, напр., характерне дають різні автори окремим німецьким «племенам» які хоч і ніколи не були національне відокремлені від цілої, але мали сильні місцеві державні, політичні, традиції. На Україні протягом одного віку ці традиції були у занепаді. Натомість протягом століть перед тим вони самостійні та повинні були відстоювати себе проти натиску тональних стихій з різних боків.
Для українського філософічного життя може ще занадто рано писати історію його. Але така спроба все ж є можлива.
Використана Література
1. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. Мюнхен, 1983.
2. Історія філософії України / Хрестоматія. ¾ К., 1992
3. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. ¾ К., 1992