У відповідності зі значенням для людини релігійного ритуалу Конфуцій і причиною смути в суспільстві вважав зубожіння релігійних почуттів і недотримання ритуалу. Об'єднуючим універсальним початком всіх людей і їх єдності з космосом він вважав шанобливе ставлення до Неба, почуття божественної всеєдності. А богом і було для нього Небо як сакральна моральна стихія, керуюча всім світом. Сам імператор мав титул «Син Неба» і розглядався як посередник між Небом і людьми. Проявом цієї божественної моральної сили на землі і є, по Конфуцію, ритуал, спочатку має сакральний характер.
Проявом жень є всі моральні якості особистісності, але основою жень виступає сяо, яка займає серед інших категорії особливе місце. Сяо означає синівську шанобливість, повага до батьків і старших. Сяо - і найефективніший метод управління країною, яка розглядалася Конфуцієм як велика сім'я. Тому відносини правителя і підданого повинні, вважає Конфуцій, будуватися аналогічно відношенню батька і сина, старшого брата і молодшого.
Велике значення у вихованні «цзюнь-цзи» має і концепція «чжен мін» - «виправлення імен». Суть її полягає в тому, що всі речі повинні бути приведені у відповідність з їх назвами.
Тому урядова діяльність, наприклад, повинна починатися саме з «виправлення імен», а шляхетний чоловік «перш бачить у слові справу, а після сказаного діє».
Якщо «імена неправильні, мова суперечлива; коли мова суперечлива, справи не завершуються успіхом». Важливо відзначити, що Конфуцій не роз'єднував слово і діло, а розглядав їх в єдності. Досить привести його знаменитий афоризм: «слухаю слова людей і дивлюся на їх дії».
Слід звернути увагу і на концепцію «золотої середини» Конфуція. «Шлях золотої середини» - один з основних елементів його ідеології і найважливіший принцип чесноти, бо «золота середина, як доброчесний принцип, є найвищим принципом». І його необхідно використовувати в управлінні народом для пом'якшення протиріч, не допускаючи ні «надмірності», ні «відставання». Тут у мислителя фактично мова йде про затвердження необхідність компромісу в соціальному управлінні.
Ідеї Конфуція зіграли велику роль у розвитку всіх сторін життя китайського суспільства, в тому числі й щодо формування його філософського світогляду. Сам же він став об'єктом поклоніння, а в 1503 р. був зарахований до лику святих. Філософи, що підтримують і розвивають вчення Конфуція, отримали назву конфуціанці, а загальний напрям - конфуціанство. Після смерті Конфуція конфуціанство розпалося на цілий ряд шкіл. Найбільш значними з яких були: ідеалістична школа Мен-цзи (близько 372 - 289 до н. е.) І матеріалістична школа Сюнь-цзи (близько 313 -238 до н. е.). Однак конфуціанство залишалося пануючою в Китаї ідеологією аж до утворення Китайської Народної Республіки в 1949 р.
Поряд з конфуціанством даосизм - найважливіша філософська школа в Китаї, що виникла в другій половині I тис. до н. е.. Його засновником вважається Лао-цзи (VI - V ст до н. е.)
У центрі вчення даосів перебуває категорія Дао (буквально - шлях, дорога). Дао - це невидимий загальний природний закон природи, людського суспільства, поведінки і мислення окремого індивіда. Дао невіддільний від матеріального світу і управляє ним. Не випадково дао іноді порівнюють з логосом. давньогрецького філософа Геракліта.
У вченні про дао виявляються елементи первісної діалектики: дао - порожньо і одночасно невичерпно; воно не діє, але тим самим робить все; спочиває і одночасно рухається; воно саме для себе початок, але у нього немає ні початку, ні кінця і т.д. Пізнання дао тотожне пізнанню загального, внутрішнього закону саморозвитку природи та її самоорганізації. Крім цього пізнання дао передбачає і вміння відповідати цьому закону.
У даосизмі кожному необхідно дотримуватися принцип слідування дао в якості загального закону спонтанного виникнення та зникнення всього Всесвіту. З цим пов'язана і одна з головних категорій даосизму - бездіяльність, або недіяння. Дотримуючись закону дао, людина може не діяти. Лао-цзи тому заперечує будь-яке зусилля як індивіда, так і суспільства по відношенню до природи, бо всяка напруга веде до дисгармонії і збільшення протиріч між людиною і світом. І той, хто прагне маніпулювати світом, приречений на невдачу і загибель. Головний принцип поведінки особистості - це збереження «заходів речей». Тому недіяння (у вей) і є однією з основних і центральних ідей даосизму, саме воно призводить до щастя, процвітання і повної свободи.
Звідси мудрий правитель слідує дао, нічого не роблячи, щоб управляти країною, і тоді народ процвітає, а в суспільстві саме собою запановує порядок і гармонія. У дао всі рівні між собою - знатний і раб, виродок і красень, багатий і бідний і т.д. Тому мудрець дивиться однаково як на одного, так і на іншого. Він прагне з'єднатися з вічністю і не шкодує ні про життя, ні про смерть, бо розуміє їх неминучість, тобто він дивиться на світ як би з боку, відсторонено і відчужено. Як видно, ця точка зору протилежна концепції «цзюнь-цзи» в конфуціанстві, в якому «шляхетний чоловік» повинен займатися самовдосконаленням і брати участь в управлінні іншими.
Даосизм так само, як і конфуціанство, справив значний вплив на весь подальший розвиток культури і філософії в Китаї.
Також в історії філософії Стародавнього Китаю важливу роль зіграли моізм і легізм.
Моізм (школа моістов) - отримала свою назву по імені її засновника Мо-цзи (Мо Ди) (близько 475 - 395 рр.. До н. е.). У ранні роки Мо-цзи був послідовником Конфуція, але потім порвав з його школою і заснував новий, протилежний їй напрямок - моізм. Свого часу Мо-цзи користувався такою ж славою, як і Конфуцій, про те й інше говорили: «знамениті вчені Кун і Мо». Моізм поширився в Китаї в V - III ст. до н. е. Ця школа була подібна до суворо побудованої воєнізованої організації, члени якої неухильно дотримувалися наказів її голови.
Назви розділів трактату «Мо-цзи» («Трактат вчителя Мо») відображають основні положення концепції філософа: «шанування мудрості», «шанування єдності», «загальна любов», «про економію у витратах», «заперечення музики і веселощів», «заперечення волі Неба» і т.д. Основні ідеї філософії Мо-цзи - це загальна любов, обов'язок, успішність і взаємна користь (вигода). Відповідно до його навчання, загальна, любов і людяність повинні бути обов'язковими для всіх людей у державі і всі повинні дбати про взаємні вигоди. Він стверджує єдність людинолюбства і обов'язку з принесеної ними вигодою і тим самим розходиться з конфуціанцями. Розглядаючи вигоду як зміст і мета людинолюбства і обов'язку, Мо-цзи розвиває концепцію утилітаризму, від якого було вільно вчення Конфуція. Для останнього саме борг, гуманність стояли на першому місці.
Головну увагу Мо-цзи приділяв соціальній етиці, яка за допомогою суворої організації пов'язується у нього з деспотичною владою глави держави. Виступаючи проти Конфуція, він стверджував, що теоретизування - це даремне заняття, головне полягає в прагматичній доцільності, трудової діяльності.
Легізм. Ця школа виникла й оформилася в VI - II ст. до н. е.. Легізм (від лат. Lex - рід. Відмінок від legis - закон) - це вчення школи законників, в якому розкривається етико-політична концепція про управління людиною, суспільством і державою. Найбільш відомі представники його Шан Ян, Шень Буха, Шень Дао, Хань Фей. Найбільш видатний його представник - Хань Фей, який завершив побудову теоретичної системи легізму.
Становлення легізму відбувалося у гострій боротьбі з раннім конфуціанством. Хоча і та, і інша школи прагнули до створення потужної, добре керованої держави, однак вони по-різному обгрунтовували принципи і методи її побудови. Конфуціанство виходило, як відомо, з моральних якостей людей, робило акцент на ролі і значенні ритуалу, моральних норм у затвердження порядку в країні та принципів управління. Легісти ж, навпаки, виходили із законів, стверджуючи, що політика несумісна з мораллю. На їхню думку, головний вплив на маси правителю слід здійснювати за допомогою нагороди і покарання. При цьому покаранню належить основна роль. Управління державою та її розвитком повинно здійснюватися не на основі благих побажань, а шляхом розвитку землеробства, зміцнення армії і разом з тим обдурювання народу.
Концепція держави, створена легістами, була теорією деспотичної держави. Перед законом повинні бути рівні всі, крім самого правителя, який є єдиним творцем законів. Саме легізм зіграв вирішальну роль у формуванні цісарсько-бюрократичної системи управління в Китаї, що проіснувала до початку XX століття. Замість традиційного принципу спадкування посад вони запропонували систематичне оновлення державного апарату шляхом призначення на посади чиновників, рівні можливості при висуванні на адміністративні посади, уніфікацію мислення чиновників, їх особисту відповідальність.
Висновок
Характеризуючи філософію Стародавнього Сходу людини, відзначимо, що найважливішою рисою її є орієнтація особистості на вкрай шанобливе і гуманне ставлення як до соціального, так і природного світу. Разом з тим ця філософська традиція орієнтована на вдосконалення внутрішнього світу людини. Поліпшення суспільного життя, порядків, моралі, управління і т. д. пов'язується перш за все зі зміною індивіда і пристосуванням його до суспільства, а не зі зміною зовнішнього світу і обставин. Людина сама визначає шляхи свого вдосконалення і є своїм богом і рятівником. Не можна при цьому забувати, що характерною рисою філософського антропологізму є трансценденталізм - людина, його світ і доля неодмінно пов'язуються з трансцендентним (позамежним) світом.
Філософія людини Стародавнього Сходу справила величезний вплив на подальший розвиток вчень про людину, а також на формування способу життя, способу мислення, культурних зразків і традицій країн Сходу. Суспільна та індивідуальна свідомість людей у цих країнах до цих пір знаходиться під впливом зразків, уявлень та ідей, сформульованих в той далекий період.
Список літератури:
1. ДРЕВНЯЯ ИНДИЙСКАЯ ФИЛОСОФИЯ Сатисчандра ЧАТТЕРДЖИ, Дхирендрамохан ДАТТА
2. http://www.fillek.ru/drevind.html