За допомогою активностi психiчних процесiв ми здатнi вiдтворювати у своїй пам'ятi чуттєвi сприйняття у виглядi образу предмету навiть тодi, коли не взаємодiємо з даним предметом "актуально". Таку властивiсть чуттєвого сприйняття називають уявленням, за допомогою якого ми вiдтворюємо образ знайомої людини, смачної шинки, теплої кiмнати, минулих подiй та тощо.
Вiдчуття, сприйняття та уявлення складають три основнi форми чуттєвої дiяльностi, якi вважаються необхiдною умовою iснування процесу пiзнання.
Практична життєдiяльнiсть людини навчила постiйно вносити певнi "корективи" у нашi чуттєвi сприйняття та уявлення. Наприклад, коли люди стають дорослими, спостерiгаючи як предмет вiддаляється вiд них не вважають, як це робили в дитинствi, що предмет стає меншим за розмiрами. Таким чином у "нас" є здатнiсть "виправляти" чуттєвi сприйняття будуючи образи дiйсностi не як безпосереднє сприйняття та уявлення даних органiв чуття, а як їх будування, де чуттєвi сприйняття скорегованi окремим процесом - мисленням.
Загальноприйнято, що за своєю логiчною структурою мислення має три основнi форми: поняття, судження, умовивiд. Про поняття мова йде у тому випадку, коли думка поєднує у цiле множину загальних та iстотних ознак, що визначають певнi властивостi предметiв. Поняття дозволяють утримувати в думках властивостi, якi чуттєво не данi принципово. Так, ми здатнi реально рахуватися з властивiстю предметiв мати магнiтне поле, з властивiстю суми квадратiв катетiв дорiвнювати квадрату гiпотенузи, з вiдмiннiстю мiж першою i другою космiчною швидкiстю та т.п.
На вiдмiну вiд поняття здатнiсть до судження полягає в приписуваннi предмету певної властивостi у певному вiдношеннi, або певного спiввiдношення мiж предметами. Тому воно набуває вигляду або твердження, або заперечення. Наприклад: F=ma. Оскiльки судження здебiльшого визначає певне вiдношення мiж речами, його можна перевiрити практично: чи вiдповiдає воно дiйсностi, чи нi. Поняття самi по собi не перевiряються, вони або мають певний сенс, або порожнi. їх значення вводять здебiльшого за допомогою аксiом. Навiть фантастичнi поняття можуть мати цiлком рацiональне значення, оскiльки дозволяють у мiркуваннях визначати реальнi та вигаданi властивостi речей. Зразками слушностi таких понять можуть слугувати: "вiчний двигун", "абсолютно чорне тiло", "iдеальний газ" та багато iнших.
З умовиводом ми маємо справу тодi, коли визначаємо iстиннiсть або помилковiсть певних суджень. Умовивiд здiйснюється у виглядi побудови мiркувань шляхом порiвняння одного судження з другим, з наступним визначенням чи суперечать вони одне одному, чи нi. Завершений умовивiд можливий тодi, коли iстиннiсть одного з цих суджень вважається доведеною. Тi думки, iстиннiсть або помилковiсть яких вважається вiдомою, називають посиланнями, а те, що ми отримаємо за допомогою умовиводу - висновком. Вирiзняють багато видiв умовиводiв, можливостi яких вивчає окрема наука - логiка.
У свою чергу, лише у формi протиставлення науки людинi образ науки набуває значущої сили, хвилює, привертає увагу, викликає потребу визначитися. Наприклад, протиставлення розуму i свободи є тiєю сутнiсною фiлософською традицiєю, котра дозволяє зробити фiлософiю науки необхiдним елементом у буттi як науки, так i суспiльства. Розум, який спирається на онтологiчне "нiщо методу" (В.Вiндельбанд) здатен ставати пiдвалиною як свободного волевиявлення так i обмеження свободи творчого духу.
Основнi складовi наукового пiзнання набувають iнституцiонального характеру лише з наукової революцiї XYII ст., коли започаткували визнання геометризованих моделей, якi мали символiчно-умовне вiдношення до чуттєво даних речей, науковими та iстинними уявленнями у порiвняннi з думками спричиненими здоровим глуздом, що ґрунтувався на повсякденному досвiдi.
Механiко-математична картина свiту сповiщає про властивостi, якi безпосередньо чуттєво навiть не можуть бути данi. Закони, взаємодiї, процеси усвiдомлюються науковцями Нових часiв у якості уявних, тобто абстрактних конструкцiй за схемою: "уявимо собi, що...". У свою чергу Р.Декартом було висунуто принцип методологiчного сумнiву, який дозволяє розглядати будь-яку уявну та чуттєво дану реальнiсть у якостi ілюзії. Тiльки самосвiдомiсть, через визнання суверенностi дiй розуму, та її похiдних - свiт теоретичних мiркувань (якщо вони несуперечать послiдовному самоспостереженню "Я"), здатна демаркувати залежнi та незалежнi вiд суб'єкта iстини. Цю особливiсть детально було проаналiзовано в останнiй (унiкальнiй своєю фундаментальнiстю) книзi I.Т.Касавiна "Мiграцiя. Креативнiсть. Текст. Проблеми некласичної теорiї пiзнання" (1999). У вказанiй роботi ми бачимо визначальну роль, яку вiдiграє самосвiдомiсть людини саме у становленнi людського взагалi. Наука як вагома частка життєдiяльностi сучасної є безпосереднє виявлення могутньої сили самосвiдомостi. Однак лише фiлософiя спроможна створити, зберегти i розвинути метод, який дозволяє розглядати самосвiдомiсть у якостi предмету iнтелектуальної дiяльностi. Узагальнено саме цей метод фiлософи називають термiном "рефлексiя" [Див.:28. -с.9-30].
Без дослiдження процесу пiзнання, яке визначає прийнятну версiю поєднання чуттєвої та рацiональної складової наукового пiзнання ми потрапляємо у полон догматичного сенсуалiзму з його солiпсичними парадоксами, або фантазуючого мiстицизму з парадоксом "герменевтичного кола". Тобто, iдеологiчна орiєнтацiя на спробу деконструювати "зцентровану епiстемологiєю фiлософiю"[критику якої див.: 29.-с.41-68] є один з варiантiв впровадження однiєї з можливих епiстемологiй у якостi догми, що не пiдлягає рефлексiї.
Прикладiв системи обґрунтувань, що уникають саморефлексiї достатньо. До них маємо вiднести загальновiдомi спроби звести чуттєву дiяльнiсть людини до тваринностi. У цьому випадку здебiльшого спираються на констатацiю, що тварини, маючи довiд для формування якого мотивацiйними сигналами можуть слугувати неiстотнi в бiологiчному вiдношеннi подразники (дзвiнок, лампа), створюють рефлекторнi орiєнтири та "суб'єктивнi моделi" зовнiшнього свiту, якi принципово не вiдрiзняються вiд людських [Див.:30.-с.96-103]. Обґрунтовують цю iдею наступним. Оскiльки така чуттєва дiяльнiсть дозволяє адекватно орiєнтуватися у рiзноманiтних умовах середовища, враховуючи й новi, її можна розглядати як "нижчий рiвень" цiлеспрямованої дiяльностi.
На мою думку тут не враховується, що прояви життєдiяльностi, якi змiнюють середовище та здiйснюються у мiнливому довкiллi, можуть бути рiзними: змiна мiсцеположення, розбивання горiхiв, дихання, старiння та тощо. Тому отожнювати їх, навiть обмежуючись застереженням - "нижчий рiвень", iз цiлеспрямованою дiяльнiстю не можна.
Свiдому дiю зовнiшньо вiдрiзняють як вiдмiнну вiд процесiв пристосовування до оточуючих умов. А тi дiї, якi здiйснює тварина обмежуються саме пристосовуванням, оскiльки тварини лише використовують природу привносячи до неї змiни своєю присутнiстю. Умови нормального iснування тварин наявне разом iз їх iснуванням. А умови iснування людини, як зазначав ще Ф.Енгельс, у природно створеному виглядi не iснують [Див.:31.-с.495]. А сучаснi екологи наголошують на тому, що такi умови взагалi не можуть iснувати [Див.: 32.-с.139-149].
Аналiз особливостей чуттєвої дiяльностi тварини i людини виявив, що "внутрiшнi моделi" (М.Дубiнин), тобто суб'єктивний образ свiту, за своєю формою не мають спiвпадати з об'єктивною дiйснiстю (віддзеркалюватися), оскiльки їх функцiя полягає у викликаннi в потрiбний момент потрiбної навички дiї, через яку вiдбудеться задоволення потреби органiзму. Ця характеристика, до речi, приймається прагматизмом як основоположне визначення чуттєвої дiяльностi людини. Функцiональнiсть суб'єктивних образiв потребує тiльки опосередкованого зв'язку з довкiллям, аби образи були достатньо самовiдмiнними один вiд одного i не змiшувалися мiж собою. Коли експериментатор запалюванням лампочки викликає рефлекси шлунку (як у тварини, так i в людини) вiн доводить, що безпосереднього зв'язку мiж сигналом i властивостями речей "самих-по-собi" немає.
Звернемося до бiльш детальної iлюстрацiї. Мавпа, що має навичку збивати пiдвiшенi ласощi гiлкою, потрапивши в умови коли відсутні гiлки, а ласощi пiдвiшено, використовує iнший предмет для збивання бажаних плодi, хоча попередньо для таких дiй цей (новий для неї) предмет ще не використовувався. Хоча в нашому прикладi, мавпа нового способу дiї тiла не винайшла, бо його взагалi не можна побудувати без попереднiх тренувань (тi хто займався спортом про це добре знають), вона виявилася здатною приєднати попередньо вiдпрацьованi навички до предмету, що вперше став частиною її особистого досвiду. Ряд окремих дослiджень переконує, що вдосконалення свого досвiду мавпа здiйснила за допомогою здатностi створювати уявлення. В уявленнi вона спромоглася видiлити iз ряду властивостей оточення кориснi та застосувати їх за допомогою наявних навичок. Мавпа нiби вирiшувала задачу: "чим скористатися?". А дiяти вона могла лише тими формами руху тiла, якi це тiло вже здiйснювало попередньо. Тобто, середовище слугувало знаряддям вибору потрiбної форми руху серед множини iснуючих навичок. Тому вiдповiдаючи на питання по особливостi вiдношення мавпи до середовища, маємо визнати, що вона здатна сприймати його у якостi знаряддя для вибору форму дiяльностi.
Якщо предмети оточуючого світу для тварини є те, що вона iз ним здатна зробити, тодi її сприйняття дiйсностi виключно суб'єктивнi. Деталiзуючи зазначимо, що у нашiй демонстрацiї зовнiшня форма предметiв змушує спрацьовувати той чи iнший рефлекс. Тому тварина лише як безпосередня частка протiкаючого процесу взаємодiй i може досягти бажаного. А людина, маючи таку саму здатнiсть, спроможна на якiсно iнше. Люди можуть використовувати машини замiсть свого тiла, де обов'язковою умовою постає iнформованiсть про процеси, що протiкають у серединi машини. Тут застосовуванням навичок не обiйтися.