На тему «СТРІЛЕЦЬКА ЗБРОЯ»
Ручна вогнепальна зброя, у якому для викидання вражаючого елемента з каналу ствола використовується сила тиску газів, що утворяться при згорянні пороху чиспеціальної пальної суміші. Вогнепальна зброя виникла в результаті винаходу пороху і його застосування для метання вражаючих елементів, першими з яких, очевидно, були ракетні бойові заряди й артилерійські ядра. Вогнепальна зброя, що носиться, з'явилося в середині 14 ст. Перші зразки являли собою зменшені подоби знарядь. Вони мали короткий і важкий ствол із глухим тильним кінцем, біля якого чи зверху збоку висвердлювали невеликий запальний отвір. Такий ствол укладали в дерев'яну колоду (ложі) і кріпили до неї металевими кільцями. Для запалення порохового заряду підносили до запального отвору тліючий гніт. У Західній Європі ці системи називалися бомбарделлами, на Русі – ручницями. Перші зразки такої зброї ще не мали механізму, що подає гніт точно до запального отвору, як і полки над запальним отвором, куди насипали затравочний порох (полку пізніше прикрили від вітру, дощу і снігу відкидною кришкою). Ранній зразок такої зброї, що відноситься до 14 ст., зберігається в Німецькому музеї Нюрнберга.
ЗАМКОВА ЗБРОЯ
Гнотовий замок. Наприкінці 15 ст. був розроблений перший ручничний замок – гнотовий замок, що використовувався у вогнепальній зброї протягом декількох століть.
Винахід спускового механізму був кроком вперед у порівнянні з ручним підпалюванням метального заряду гнотом, що повільно тліє завдяки попередньому просоченню селітрою. Тепер стрілець міг двома руками тримати зброю при прицілюванні і робити постріл, натискаючи лише вказівним пальцем на спуск. Найпростіший замок такого роду являв собою тонку металеву смужку у виді латинської букви S, що одержала назву «серпантин» (від лат. serpens – змія; на Русі – жагра). Серпантин установлювався на осі в поглибленні ложа. Коли стрілець натискав на нижній кінець серпантину, верхній його кінець із затиском, у якому кріпився тліючий ґніт, опускався і торкався запального пороху. На початку 16 в. до цього пристрою додали пластинчасту пружину з виступом – шептало, що прискорило запалення бойового заряду. Шептало – це гачок, що утримує серпантин і пружину в зведеному стані. При натисканні на спусковий гачок шептало звільняє серпантин, і той під дією стиснутої пружини швидко опускається на полицю з затравочним порохом. У Європі гнотові замки залишалися на службі протягом декількох століть. На всьому протязі Тридцятирічної війни воюючі сторони застосовували гнотову стрілецьку зброю, і навіть після появи зброї з кремінним колісним замком багато хто надавав перевагугнотовим замкам. Типове спорядження мушкетера того часу включало мушкет, підставка, бандельєру (одягнутий через ліве плече шкіряний ремінь, до якого чіпляли дерев'яні посудини з відміряними порціями пороху), флягу з дрібним затравочним порохом, підсумок для куль, згорнуті кільцями гноти, коробку для приналежностей, шаблю (шпагу) і олов'яну чи латунну трубку з отворами по всій довжині для укладання гнота. При стрільбі мушкетер упирав приклад у груди, утримував підставку і кінець гнота лівою рукою, а правою наводив зброю на ціль.
Поширення гнотової зброї в колоніальній Америці. Більшість перших американських колоністів у Джемстауне, Нових Нідерландах і Плімуті користувалися гнотовою зброєю через простоту і дешевизну його виробництва. У 1620-х роках гнотову зброю простої конструкції привозили в Америку з Європи, і вже в 1648 від голландських купців, що доставляли її в Олбані, вона поступала в руки індіанців Коннектикутської долини.
Поширення гнотової зброї в Азії й Африці. У країнах Азії і Північної Африки гнотова зброя, швидко одержавши широке поширення, ще довго застосовувалося після того, як стало вважатися застарілим у Європі. В Індії гнотовий замок з'явився, імовірно, на початку 16 ст., коли португальці окупували територію Гоа. Японці також зобов'язані своїм знайомством з вогнепальною зброєю португальцям, що у 1542 висадилися на острові Танегасима в 1542. Місцеві зброярі копіювали привезені європейцями гнотові мушкети.
Колісний замок. Колісний замок був винайдений в Італії наприкінці 15 ст. Перші зведення про нього маються в роботі Леонардо да’Вінчі. Чотири сторінки з кресленнями цього механізму входять у Кодекс Атлантикус кресленнявстановити важко, всетаки відомо, що да’ Вінчі виготовив частину креслень по військовій техніці для Джентіле де’ Боррі, зброяра міланского герцога Людовіко Сфорца, у 1483–1485. Габсбурги, що виявляли великий інтерес до вогнепальної зброї, сприяли удосконалюванню колісного замка. Тому багато зразків стрілецької зброї з таким замком, ще збереглися до наших днів, виготовлені в Аугсбурзі і Нюрнберзі.
Конструкція і принцип дії. Колісний замок був першим спусковим механізмом, що дозволяв відмовитися від необхідності мати завжди під рукою відкритий вогонь у виді тліючого гнота. Принцип його дії схожий з дією звичайної запальнички для прикурювання сигарет. Основною його деталлю було коліща (колесо), вісь якого з'єднана короткою ланцюговою передачею з заводною пружиною. Система заводилася спеціальним ключем, що вставлявся у виступаючий кінець осі коліщати. В зведеному положенні пружину утримувало шептало, що западало своїм кінцем в отвір коліщати. Після взводу пружини зводився курок із затиснутим у ньому шматочком кременя чи піриту. При натисканні на спуск шептало звільняло коліща, що під впливом могутньої пружини починало швидко обертатися. У цей час кулачок на осі коліщати відкидав кришку з вогнивої полки, і зведений курок доторкався кременем до насіченого краю коліщати. Іскри, що висікаються, попадали на пороховий запал і підпалювали її. Колісний замок мав очевидні переваги перед гнотовим. Він забезпечував велику надійність, не боявся дощу і вітру і підвищував скорострільність.
Коліснігвинтовальні рушниці. З їхнім створенням воїни і спортсмени одержали дуже ефективну зброю, однак до кінця 16 ст. воно уступало арбалету, особливо на полюванні. Приклад арбалета послужив моделлю для приклада спортивної рушниці; їх навіть прикрашали однаково. Для підвищення бойових властивостей колісної зброї його часто вбудовували в арбалети, булави, бойові сокири, мечі, списи і кинджали.
Колісні пістолети. З винаходом колісного замка з'являються перші вдалі зразки пістолетів. Те, що з пістолета можна вести вогонь, утримуючи його однією рукою, виявилося дуже зручним для кавалеристів, у яких раніш при стрільбі з арбалета і гнотової рушниці були зайняті обидві руки.
Ударний замок «снепхенс». Цей замок, винайдений у другій половині 16 ст., був також кремінним. При натисканні на спуск, курок різко вдаряв кременем чипіритом, затиснутим у його губках, по кресалу, і іскри, що утворилися, підпалювали пороховий запал. Такий замок займає проміжне положення між колісним і ударно-кремінним. По суті справи, це перший батарейний замок: батареєю в ньому є вертикально розташоване кресало, по якому вдаряє шматочок кременя чипіриту. Вогнева полка, як і в колісного замка, обладнана ковзною кришкою, не зв'язаною з батареєю. Батарею (чи кресало), що кріпилося шарнірно, можна було відвести вперед, тим самим запобігти можливості випадкового пострілу при перенесенні зброї. При спусканні курка кришка з полки автоматично зрушувалася. Прекрасні зразки пістолетів «снепхенс» продовжували виготовляти в Італії в першій половині 19 ст.
Замок «микеле». Цей міцний і практичний замок був винайдений до 1600 р. і встановлювався на стрілецькій зброї майже протягом 250 років. Свою назву замок одержав від іспанської урядової ескортної служби, службовців якої називали «микеле» по імені войовничого Микеля де Пратс з оточення Чезаре Борджа (1476–1507). Замок «микеле» відрізняється від замка «снепхенс» і інших типів іскрових ударних кремінних замків як формою, так і конструкцією механізмів. Він складався з 9 деталей, велика частина яких, включаючи бойову пружину і курок, розміщалася на зовнішній стороні замкової дошки. Шептало з пружиною монтувалися на внутрішній стороні. При заряджанні курок ставили на т.зв. піввзвод, що виключало його спуск при випадковому натисканні на спусковий гачок (тому піввзвод називають також запобіжним взводом). Це була важлива на той час технічна новинка. Перед пострілом курок ставили на бойовий взвод. Кресало складалося з двох колін; перше відігравало роль кришки полки, а по другому вдаряв кремінь. Прямий курок, що використовувався, був міцнішим традиційних S-подібних; гвинт, що затискає кремінь, мав кільцеподібну голівку. Замок «микеле» був популярний у Західному Середземноморї, а також у Туреччині, на Балканах і в Персії.
Іскровий ударний кремінний замок. Дата винаходу ударного кремінного замка не встановлена. Імовірно, його створив Марен ле Буржуа з Лізьє (Франція) у першому десятилітті 18 ст. У цьому ж столітті ударний замок одержав повсюдне поширення і встановлювався на стрілецькій зброї армій усього світу до середини 19 ст.
Конструкція і принцип дії. Шептало в цьому замку монтувалося на внутрішній стороні замкової дошки і з'єднувалося з щиколоткою (диском), що поверталася при натиску на спусковий гачок. Щиколотка мала прорізи для постановки зброї на запобіжний чи бойовий взвод, причому проріз для запобіжного взводу була більш вузькою і глибокою, так що натискання на спусковий гачок, коли курок стояв на піввзводі, не приводило до зриву курка. Перед пострілом курок ставили на бойовий взвод, і більш дрібний проріз забезпечував зрив курка при натиску на спуск. Кресало також складалося з двох колін, так що при ударі кременя по верхньому коліну кресало відкидалося, і друге коліно, що грало роль кришки, відкривало полку з затравочним порохом. Завдяки такій конструкції кресала необхідність в окремій кришці і механізмі для її відкриття відпала.
Комбіновані замки.Часто на одній замковій дошці встановлювали два різних по типу замка. Спочатку до гнотового замка додавали колісний, потім ударний. Прекрасним прикладом сполучення гнотового й ударного замків на одній замковій дошці служить мушкет Людовіка XIV, що зберігається у Військовому музеї в Парижі.