Таким чином, вплив на рівень інфляції здійснюється Національним банком України на підставі комбінування використання трьох основних інструментів грошово-кредитної політики: вибору курсової політики, обмеження за допомогою операцій на відкритому ринку грошової пропозиції у відповідності з параметрами грошової програми, встановлення короткострокових процентних ставок за операціями Національного банку України.
Незважаючи на зниження ефективності використання показника грошової маси в якості проміжної мети для досягнення запланованого рівня загальної інфляції, динаміка і структура грошової маси залишаються важливими орієнтирами для оцінки поточних монетарних умов, інфляційних очікувань та визначення середньо термінового тренда інфляції.
Для досягнення кінцевих цілей грошово-кредитної політики Національний банк повинен мати систему інструментів, які б дозволили забезпечити збалансований і відносно стійкий стан грошово-кредитної сфери при різних сценаріях економічного розвитку. Набір інструментів грошово-кредитної політики і системи їх застосування повинні забезпечувати Національному банку України можливість не тільки регулювати рівень вільних грошових коштів банківської системи, але і формувати сукупну пропозицію грошей на довгострокову перспективу за механізмом, який би забезпечив залежність динаміки сукупної пропозиції коштів від дій Національного банку України, які вживаються для усунення диспропорцій між попитом і пропозицією грошей.
1.3 Характеристика інструментів грошово-кредитної політики
Національний банк України розробляє систему фінансових інструментів грошово-кредитної політики відповідно до «Основних засад грошово-кредитної політики», які розробляються щорічно і спрямовані на виконання головної функції діяльності національного банку України, покладеної на нього Конституцією України (ст. 99) – забезпечення стабільності національної грошової одиниці.
Розглянемо більш детальніше інструменти грошово-кредитної політики, які застосовує Національний банк України, що визначені статтею 25 Закону України «Про Національний банк України».
Процентна політика
Процентна політика Національного банку України визначається Положенням «Про процентну політику Національного банку України», яке затверджено Постановою Національного банку України від 18 серпня 2004 за №389 [55].
Процентна політика Національного банку України використовується з метою удосконалення засобів і методів здійснення грошово-кредитної політики Національного банку України в частині визначення Національним банком України процентних ставок за своїми операціями та індикативного регулювання діяльності банків.
У своїй діяльності Національний банк визначає наступні види ставок:
· індикативна процентна ставка – рекомендований орієнтовний розмір процентних ставок для банків щодо проведення ними операцій із залучення та розміщення коштів;
· облікова ставка Національного банкуУкраїни – один з монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку;
· процентна ставка – установлений розмір плати за розміщені чи залучені кошти, що встановлюється Національним банком як важіль впливу на економічні процеси, застосовується у сферах економіки, банківської та зовнішньоекономічної діяльності, а також як інструмент в антиінфляційних заходах;
· ставка рефінансування – процентна ставка, за якою Національний банк України надає банкам на визначений строк кредити рефінансування;
· ставка за депозитами овернайт – процентна ставка, за якою Національний банк України залучає тимчасово вільні кошти банків строком на один робочий день;
· ставка за кредитами овернайт – процентна ставка, за якою Національний банк України надає банкам кредити строком на один робочий день;
· ставка залучення тимчасово вільних коштів банків – процентна ставка, за якою Національний банк України залучає тимчасово вільні кошти банків відповідно до визначених строків понад один робочий день.
Національний банк України щоденно оголошує процентні ставки за своїми операціями.
Національний банк України може рекомендувати банкам при проведенні пасивних та активних операцій застосовувати індикативні розміри процентних ставок з урахуванням ситуації на грошово-кредитному ринку.
Визначення рівня та характеру змін облікової ставки Національного банку України залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку.
При встановленні облікової ставки до уваги беруться тенденції розвитку та змін таких показників:
– прогнозний і фактичний рівень інфляції у відповідному періоді;
– прогнозний і фактичний рівень зміни індексу цін виробників промислової продукції;
– середній рівень інфляції за попередні 12 місяців;
– середня облікова ставка за попередні 12 місяців;
– темпи приросту грошової маси в обігу;
– структура прогнозних і фактично випущених в обіг Національним банком;
– платіжних засобів у відповідному періоді;
– динаміка процентних ставок на міжбанківському ринку кредитних ресурсів;
– динаміка процентних ставок за кредитами та депозитами банків.
При визначенні облікової ставки Національний банк враховує й інші фактори, які можуть вплинути на вартість коштів у національній валюті – інфляційні або девальваційні очікування, процентні ставки рефінансування, які використовуються центральними банками країн, що мають тісні торговельно-економічні зв'язки з Україною. Розмір облікової ставки розглядається Комітетом з монетарних питань Національного банку України, затверджується рішенням Правління Національного банку України та діє до її зміни.
Політика обов’язкових резервних вимог
Резервні зобов’язання виникли як специфічне забезпечення щодо депозитів банківських установ. Вперше резервні зобов’язання були використані в США в 1863 році до часу створення Федеральної резервної системи. У відповідності до банківського законодавства норма резервування для банків Нью-Йорка дорівнювала 25% вкладів. Резерви депонувалися на рахунках самих банківських установ.
У всіх європейських країнах резервні вимоги вводилися з метою управління ліквідністю банківської системи. У наш час ставиться більш конкретна мета – використання обов’язкових резервів для грошово-кредитного регулювання довгострокових проблем стабілізації грошового обігу та стримування темпів інфляції. У країнах із стабільною економікою, високим ступенем розвитку ринкових відносин, високорозвиненою банківською системою не виникає необхідності регулювати банківську діяльність за допомогою названого механізму, тому обов’язкові резерви в управлінні грошово-кредитним ринком відіграють незначну роль. У періоди, коли в тій чи іншій країні формується ринкова економіка, виникає потреба використовувати резервні вимоги як гарантію стабільності банківської системи в цілому, що спостерігається в Україні.
Слід зазначити, що резервні вимоги виконують декілька функцій, головними з яких є:
· Грошовий буфер. У випадках дефіциту ліквідності на міжбанківському ринку короткострокова відсоткова ставка зростає. Для стабілізації її коливань центральний банк знижує резервний коефіцієнт і забезпечує для банківських установ приток додаткових грошових коштів. Маніпулювання нормою резервування забезпечує специфічний буфер, який пом’якшує кон’юнктуру грошового ринку.
· Управління ліквідністю. Резервні вимоги виступають одним із чинників грошової позиції банківських установ і попиту на запозичені резерви центрального банку. Зміна резервного коефіцієнту дозволяє регулювати ліквідність банківської системи в короткостроковому періоді.
· Регулювання грошової пропозиції. Обов’язкові резерви відбивають провідну роль у якості чинника обмеження кредитної емісії банківських установ. Зменшення норми резервування розширює кредитну активність банків, а скорочення резервного коефіцієнта – відповідно до її зменшення. Тим самим за рахунок резервних вимог центральний банк може регулювати пропозицію грошей в економіці.
· Оподаткування. Резервні вимоги умовно можна вважати податками на банки. Пруденційне залучення центральним банком дешевих ресурсів дозволяє йому зволікати дохід монопольного характеру.
· Другорядні регулюючі функції. У ряді випадків резервні вимоги виконують функцію страхування депозитів і регулювання міжнародного потоку капіталу.
Використання функцій резервних вимог у країнах трансформаційного економічного періоду можна розглянути у таблиці 1.2.
Із даних наведених у таблиці 1.2 видно, що буферна функція в зазначених країнах працює менш ефективно, ніж в промислових країнах. За оцінкою спеціалістів банку міжнародних розрахунків, вона ефективна тільки в Індії, південній Кореї, Малайзії, Мексиці і Південній Африці. Компенсуючи непрацездатність буферної функції, центральні банки використовують інші інструменти грошово-кредитної політики, зокрема, з метою стабілізаціївідсоткових ставок використовують операції короткострокового рефінансування. У країнах з перехідною економікою резервування продовжує виконувати функцію оподаткування В Латиській Америці тільки банк Мексики не отримує сеньйоражу від резервних відрахувань. А в Центральній і Східній Європі його не використовують. Банк Естонії та Чехії перший нараховує відсотки на резерви за депозитною короткостроковою відсотковою ставкою Європейського центрального банку, другий – за ставкою двохтижневого репо з чеськими державними зобов’язаннями. В майбутньому усі країни Центральної та Східної Європи повинні відмовитися від функції податку, з метою приєднання до Єврозони.