Ще більш конкретне подання про трансцендентально-ідеалістичне розуміння свободи волі, що виявляється у вчинках емпіричного, тобто підлеглого законам природи людської суті, дадуть положення Канта про фундаментальне значення ідеї свободи. Нагадаю, що трьома основними, невикорінювальними ідеями чистої свідомості є ідея безсмертя людської душі, ідея свободи і ідея Бога. Кант називає ці ідеї регулятивними принципами, вказуючи завдяки цьому на їхню роль в поведінці людей, в формуванні їхнього менталітета. В цій трійці основних ідей чистої свідомості ідеї свободи належить, по суті, визначальна, ведуча роль, бо пізнання буття Бога і особистого безсмертя пропонує вибір між протилежними переконаннями, що неможливо без свободи волі. Зрозуміло тому категоричне затвердження Канта: “Кожна істота, яка не може вчиняти інакше, як керуючись ідеєю свободи, саме тому в практичному відношенні справді вільна... ”.
Докантовскідіячі, починаючи з перших християнських теологів і філософів, обгрунтовували тезу про свободу волі, маючи на увазі джерело первородного гріху, морального падіння людини взагалі. Таке по суті негативістське розуміння свободи волі перетворювало її в щось аналогічне тим порокам, які вважалися що випливають з неї. Кант, як ми бачимо, принципово по новому оцінює свободу волі, бачачи в ній передусім глибинне, трансцендентальне джерело моральності. Тварини не володіють волею, затверджує Кант. Людина ж, в свою чергу, відрізняється від тварин не тільки наявністю волі, але й наявністю вільної волі. Остання також відрізняє людського індивіда як особистість від інших людських індивідів. В своїх посмертних нотатках,що опублікувалися, Кант підсумовує цей хід думки: “Питання, чи можлива свобода, скоріше за все, співпадає з питанням, чи є людина справжньою особистістю”.
Трансцедентальна позиція Канта визначає його розуміння природи людини. Традиційне філософське переконання на людську природу включало в себе уявлення про початково існуючу і,впринципі, незміннувизначеність. Докантовскі філософи припускали можливість пошкодження людської природи, ставили в зв'язку з цим задачу відновлення її природної початкової цілісності. Ніхто з попередників Канта не зв'язував поняття природи людини з його волею, свободою, свавіллям. Отже, Кант рішуче переглядає переконання своїх попередників на природу людини. Для нього вона зовсім не є початково дана і в принципі незмінна суттєвість. «Тут, ¾пише Кант,¾ під природою людини ми розуміємо тільки суб'єктивну підставу застосування її (людини) свободи взагалі, якій передує всяка чинність, сприймана нашими почуттями». Цілком очевидно, що ця нова концепція людської природи, радикально відмінна від природи всіх інших живих єств, органічнопов’язана з кантовським розумінням свободи як практичноїсвідомості, завдяки якій особистість сама формує себе.
ЛІТЕРАТУРА
1. Кант И. Пролегомены. Соч. в 6-ти т. М., 1965. Т. 4(1). С. 161,167.
2. Кант И. Критика практического разума. Соч. Т.4(1). М.,1965. С. 423.
3. Кант И. Критика чистого разума. Соч. в 6-ти т. Т. 3 С. 94. М., 1966.
4. Асмус В.Ф. Избр. филос. труды. М., 1971, Т. 11. С. 233.
5. Кант И. Основы метафизики нравственности. Соч.Т.4(1).С.226. М.,1965
6. Кант И. Соч. Т. 3. С. 493.
7. 7.Фулье А. Свобода и необходимость. М. 1900. С. 22,15.
8. Кант И. Метафизика нравов. Соч. Т. 4(2). С. 135.
9. Кант И. Трактаты и письма. М., 1980. С. 101
10. Якобс В., происхождение зла и человеческои свободы, трансцедентальная философия и метафизика. «Вопросы философии», № 1, 1994 г.
11. Шопенгауэр А., Свобода воли и нравственность, М., 1992.
12. Хацкевич Д.Х., Шейко С.В., Личность в современнои западнои философии и социологии, М., 1993.
13. Шуль. Я.Ю., О значении личности в философии, Фил. науки, М., 1991, №5.
14. Комиссарова Э. Н., Личность как субъект и объект социального развития, Социально-политическии журнал, № 4, 5, 1992 г.