Міністерство освіти і науки України
Запорізький національний університет
Індивідуальні завдання до практичної роботи за курсом: Цивільна оборона»
На тему: Захист населення при аваріях на хімічно-небезпечних об’єктах
Варіант № 10
Виконала студентка 5 курсу
групи 8.1239
факультет соціології та управління
Михайлюк Н. Б.
Перевірив: Паламарчук І. В
Запоріжжя, 2009
Зміст
Теоретичні відомості
Вихідні дані
Вирішення задачі
Наказ начальника цивільної оборони об'єкта №1
Висновки
Перелік використаної літератури
Теоретичні відомості
Окисли азоту звичайно містять суміш декількох хімічних сполук, сполука й процентне співвідношення яких у суміші помітним чином залежать від умов утворення даних речовин, температури й вологості зовнішнього середовища й деяких інших факторів. Відомі наступні окисли азоту: закис азоту N2O, окис азоту NO, двоокис азоту NO2, чотирьохокисел азоти N2O4, азотистий ангідрид N2O3, азотний ангідрид N2O5, шестиокисел азоту N2O6семиокись азоту N2O7.
У звичайних умовах двоокис азоту NO2 - летуча рідина червоно-бурого кольору, з питомою вагою 1,458 при 15 С, температурою кипіння +21,3, плавлення 11,3 С зміною температури характер фарбування рідини й пар міняється від майже безбарвного (у кристалічному виді) до майже чорного (у пароподібному стані при 183 С). При низьких температурах двоокис азоту переходить у свій полімер - чотирьохокисел азоту.
Чотирьохокисел азоту тетроксид N2O4 являє собою безбарвну рідину зі своєрідним солодкувато-гострим заходом. Температура кипіння тетроксида +21,2, плавлення 10, щільність 1,42. При температурі +10 жовтіє, при температурі біля +20 фарбування стає інтенсивніше, і рідина починає виділяти чорні пари.
Окис азоту NO безбарвний газ із температурою плавлення 163,6 С і температурою кипіння 151,8 С. Вона є нестійкою сполукою й уже через ЗО секунд після виділення в атмосферу практично вся переходить у двоокис 91,77%. Однак швидкість окислювання окису азоту у двоокис залежить від багатьох причин: температури й величини атмосферного тиску навколишнього середовища, концентрації окису азоту й ін.
Більші кількості окислів азоту утворяться при підривних роботах, особливо у вугільних шахтах, тунелях і т.д. Відзначене утворення даних сполук (за рахунок окислювання азоту повітря) при горінні вольтовой дуги, при киснево-ацетиленовому зварюванні.
Окисли азоту є надзвичайно отрутними продуктами.
В організм людини чотирьохокисел азоту можуть надходити різними шляхами: через дихальні шляхи. Шкірні покриви, при прийманні усередину. Окисли азоту (за винятком NO2 і N2O4) проникають тільки інгаляційно.
При отруєннях окисом азоту, неврологічні розлади можуть виявитися ведучими й виступати в клініці інтоксикації на перший план.
Характер і ступінь неврологічних порушень є різними. При легенях і середній вазі поразках вони обмежуються минущими церебральними розладами: головними болями, запамороченням, нудотою, блювотою. Відзначаються загальна слабість, хибка хода. Виникає стан оглушення або, навпроти, ейфорії. При важких отруєннях розвивається кома Часом спостерігаються судороги.
Хімічні опіки підрозділяються на чотири ступені ваги: І (еритема), II (міхур), Ш (різної глибини некрози шкіри), IV (некротичні зміни поширюються за межі шкіри).
Токсичний набряк легень (симптомокомплекс, що розвивається при інгаляційному впливі окислів азоту.
Крім токсичного набряку легень, у потерпілих можуть також спостерігатися токсичні пневмонії, бронхіти, катари верхніх дихальних шляхів. Поразки легеневої паренхіми, як правило, сполучаються з поразками бронхіального дерева.
Токсична поразка ЦНС розвивається головним чином при резорбтивній дії розглянутих агентів. У ряді випадків, особливо при отруєннях окисом азоту, неврологічні розлади можуть виявитися ведучими і виступати в клініці інтоксикації на перший план.
Характер і ступінь неврологічних порушень є різними. При легень і середньої ваги поразках вони обмежуються минущими церебральними розладами: головними болями, запамороченням, нудотою, блювотою. Відзначаються загальна слабість, хибка хода. Виникає стан оглушення, навпроти, ейфорії. При важких отруєннях розвивається грудки. Часом спостерігаються судороги.
Що стосується хронічного впливу окислів азоту на людину, то варто сказати, що ця форма інтоксикації найчастіше характеризується розвитком астено-вегетативних розладів, виникненням хронічних катарів верхніх дихальних шляхів, наявністю функціональних порушень серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, печінки і ряду змін інших органів і систем.
Інгаляційні поразки відзначаються, насамперед, ушкодження окислами азоту SН-груп білків легеневої тканини, що викликає ланцюг реакцій тиол-дисульфидного обміну і приводить до конформаційних змін білків клітинних мембран, обусловлені підвищення їхньої проникності.
Взаємодіючи з альвеолоцитами II типу, окисли азоту знижують активність ферментів синтезу фосфоліпідів, що приводить до збільшенню поверхневого натягу в альвеолах, що виявляється тільки через кілька годин після інгаляції речовини. Проникаючи по градієнту концентрацій у інтерстигнальний простір, дані речовини взаємодія з клітками інтерстиція, ушкодження яких не грає істотної ролі в розвитку гострої патології легень. Далі знижується життєздатність і метаболична активність ендотелиальних кліток кровоносних капілярів легень. Це приводить до збільшення змісту вазоактивних речовин у судинах малого кола кровообігу, їхньому спазму і підвищенню гідростатичного тиску, унаслідок чого підсилюється транссудація рідини, а потім і формених елементів крові в інтерстициальний простір легень.
Гострі поразки окислами азоту відрізняються значною розмаїтістю.
Є підстави розділити їх на три основні групи:
1) хімічні опіки (шкіри й око);
2) гострі поразки дихальних шляхів і легенів (інгаляційні поразки);
3) комбіновані поразки (різні сполучення опіку й травми з
інгаляційною поразкою). Варто підкреслити, що при будь-якій важкій
формі поразки тією чи іншою мірою виявляється резорбтивна дія отрути.
Профілактика гострих і хронічних отруєнь окислами азоту полягає насамперед у строгому дотриманні правил техніки безпеки, що включає проведення цілого комплексу санітарно-гігієнічних заходів у процесі роботи з даними сполуками. До числа таких заходів відносяться: контроль за правильною експлуатацією відповідних технічних засобів; попередження розливів і протечок окислу азоту; забезпечення належних умов для швидкого збору, видалення і нейтралізації пролитих продуктів; устаткування і зміст у справному порядку приточно-витяжної вентиляції; дотримання правил особистої гігієни; організація лікувально-профілактичного харчування.
Профілактика місцевих поразок забезпечується використанням спеціального захисного одягу, рукавичок і взуття.
Велике значення має гігієнічний контроль за чистотою повітря, підтримка концентрацій окислів азоту (у перерахуванні на NO2), не перевищуючих гранично припустиму (5 мг/м3).
Важливу роль у профілактиці грають протигази, якими треба користатися у всіх випадках, коли концентрація отруйних речовин у навколишній атмосфері помітно перевищує припустимі рівні. Досить надійними для цих цілей є промислові фільтруючі протигази.
У ряді випадків прибігають до ізолюючого протигазам - в умовах високих концентрацій пар окислів азоту, коли захисна потужність шихти фільтруючого протигаза може виявитися недостатньої, а також при недоліку в повітрі кисню.
З метою профілактики головним чином хронічних інтоксикацій за особами, приставленими до роботи з окислами азоту, установлюється медичне спостереження, що включає попередні і періодичні медичні огляди.
Перша допомога:
Рекомендується промити шкірні покриви й очі водою й 2 % розчином соди, закапати в очі 2 % розчин новокаїну або 1 % розчин дикаїну.
При отруєннях перша допомога складається у видаленні потерпілого із зараженої зони. Рекомендується ураженого звільнити від верхнього одягу, що усуває або зменшує відчуття стиснення подиху й попереджає можливість подальшого отруєння як ураженого, так і навколишніх.
Із приводу рефлекторних розладів подиху й серцевої діяльності, відмічуваних у першу стадію отруєння, показане застосування так званої «противодимній суміші», що має наступний пропис: хлороформ - 40,0; етиловий спирт-ректифікат - 40,0; ефір сірчаний ( 20,0; нашатирний спирт) 5 краплі. Маючи у своїй сполуці наркотики, суміш зменшує збудливість ВДП. Тривалий ефект при цьому дає також застосування содових інгаляцій. При ядусі, викликаній рефлекторним бронхоспазмом, показане призначення атропіну й ефедрина.
У випадку рефлекторної зупинки подиху необхідно вдатися до штучного дихання. Однак при інших обставинах, у т.ч. набряку легенів, воно є протипоказаним, тому що при цьому можна травмувати й без того сильно ушкоджену тканину легенів.
Лікування місцевих поразок - консервативне при ступені опіку І і II: перев'язки з антисептичними розчинами, синтомициновою емульсією. При обмежених глибоких опіках здійснюється первинна хірургічна обробка опікової поверхні. Здійснюється боротьба з опіковим шоком і опіковою токсемією, якщо такі маються.
При поразках терапія спрямована на попередження і купирування токсичного набряку легень, серцево-судинних порушень, а також на нормалізацію обміну речовин, попередження і лікування інфекційних ускладнень.
У терапії токсичного набряку зусилля лікаря повинні бути спрямовані на вибір і раціональне використання ефективних засобів патогенетичній і симптоматичної терапії:
1) боротьба з явищами кисневої недостатності;
2) заходи спрямовані на попередження чи лікування токсичного
набряку легень;