Міністерство освіти України
РЕФЕРАТ
З логіки на тему:
«Поняття про аргументацію. Структура аргументації. Види аргументації»
Поняття про аргументацію. Структура аргументації. Види аргументації
доведення аргумент факт аксіома
Мислення людини підкоряється логічним законам і протікає в логічних формах незалежно від науки логіки. Вона є лише наслідком існування певного закономірного стану речей і є його систематизоване і упорядковане відображення. Так як для фізики причиною її виникнення є закони Всесвіту, так логіці передують закони мислення. Як фізика, вона знаходиться в постійному становленні і розвитку, тому що можливості і предмет її дослідження і відображення безмежно широкий, і не пізнаний. Багато людей мислять логічно, не знаючи правил логіки, так само як для падіння (комусь або чомусь) необов’язково знати закони тяжіння або для розмови – закони граматики.
Логіка – наука про мислення. Назва її походить від грецького слова logos – “думка”, “слово”, “закон” і т.д. Термін “логіка” вживається також для позначення закономірностей об’єктивного світу (наприклад “логіка фактів”, “логіка речей” і т.д.); для позначення строгості, послідовності, закономірності процесу мислення (“логіка мислення”, “логіка міркування”). Закономірний характер мислення є своєрідним відображенням об’єктивних закономірностей. Логіки мислення є відображення логіки речей (змістовно). Але на відміну від інших наук, вивчаючих мислення людини, наприклад, фізіології вищої нервової діяльності чи психології, логіка вивчає мислення як засіб пізнання. Логіка, яка вивчає пізнавальне мислення і застосовується як засіб пізнання, виникла і розвивалась як філософська наука і в теперішній час являє собою складну систему знань, що включає дві відносно самостійні науки: логіку формальну і логіку діалектичну (усне пояснення).
Як самостійна наука логіка склалася більше двох тисяч років назад в ІV ст. до н.е. Її засновником є давньогрецький філософ Аристотель (384-322 рр. до н.е.). В своїх працях, які отримали назву “Органон” (грец. “знаряддя пізнання”), Аристотель сформулював основні закони мислення: тотожності, протиріччя і виключеного третього – описав важливі логічні операції, розробив теорію поняття і судження, змістовно дослідив дедуктивний (силогістичний) умовивід.
Подальший розвиток логіки пов’язаний з іменами таких видатних філософів як Р.Декарт, Г.Лейбніц, І.Кант. Р.Декарт (1569-1650) розробив ідеї дедуктивної логіки, сформулювавши правила наукового дослідження. Г.Лейбніц (1646-1716) сформулював закон достатньої підстави, висунув ідею математичної логіки. В другій половині ХІХ ст. в логіці починають широко застосовуватися математичні методи обчислення. Цей напрямок розроблений в працях Д.Буля, І.С.Джевонсонц, П.С.Порецкього, Г.Фреге, Ч.Пірса, Б.Россела, Я.Лукашевича та ін. математиків і логіків. Теоретичний аналіз дедуктивних міркувань методами ви числення з використанням формалізованих мов отримав назву математичної, чи символічної логіки. Символічна логіка включає багато “логік”, таких як: багатозначна логіка, модальна логіка, ймовірнісна і часова логіка. Особливе значення для правознавства має деонтична логіка, яка досліджує структури мови наказів (приписів), тобто висловлювань зі значенням “обов’язково”, “дозволено”, “заборонено” і т.д., які широко використовуються в юриспруденції.
Виділяють ще окрім формальної логіки діалектичну логіку, яка вивчає не самі форми мислення, а мислення в його виникненні, зміні, розвитку.
Вперше розроблена вона була Гегелем (1770-1831). Методологічні принципи, які формуються на основі діалектичного підходу виявляють об’єктивність і всебічність розгляду предмету, принцип історизму, роздвоєння єдиного на протилежні частини, сходження від абстрактного до конкретного, принцип єдності історичного і логічного і ін. Ці дві логіки доповнюють одна одну.
Мислити логічно – це значить мислити точно і послідовно, не допускаючи протиріч в своїх міркуваннях, вміти викривати логічні помилки. Ці якості мислення мають велике значення в будь-якій області наукової і практичної діяльності, в тому числі і в роботі юриста, яка потребує точності мислення, обґрунтованості висновків. Міркування, в яких відсутні строга логіка, непослідовність і протиріччя, ускладнюють справу, і можуть стати причиною судової помилки.
Знання логіки допомагає юристу підготувати логічно вибудовану, добре аргументовану промову, викрити протиріччя в показах потерпілого, свідків, звинуваченого, спростувати необґрунтовані доведення своїх опонентів, побудувати судову версію, намітити логічно витриманий план огляду місця події; без суперечностей, послідовно і обґрунтовано скласти офіційний документ і т.д. Все це має важливе значення в роботі юриста, яка спрямована на закріплення законності і порядку. Крім того знання логіки підвищує культуру мислення, виробляє навики мислити більш “грамотно”, розвиває критичне мислення до своїх і чужих думок і тим більше вона потрібна, ніж професійнішим юристом потрібно бути. Складання законів, правових актів, іншого роду документів, які мають особливе значення неможливе без застосування логіки. Досвідченим юристам неважко знайти “логічні дірки” в законах, що допомагає їм опираючись на слабкі місця в законі успішно вести свою справу. Це і недолік, і професійна удача. Недолік зі сторони недосконалого логічного складання законів в суджень і висловлювань, якими і може скористатися, наприклад, юрист-адвокат. Логіка допомагає широкому знанню законів виведення із певного ряду законів нового погляду на речі, які розглядаються і які керуються законом.
Це лише деякі приклади широкого застосування логіки в роботі юриста і не вичерпують собою практичного застосування логіки в роботі юриста.
Будь-яке судження, висловлене про що-небудь, є або істинним або хибним. Тому для того, щоб воно було сприйняте як істинне, необхідно переконатися у його істинності. Або, навпаки, переконатися у його хибності і не сприймати як істинне.
В істинності деяких положень можна переконатися шляхом безпосереднього співставлення їх з дійсністю, у процесі практичної діяльності. Але таким чином перевірити істинність того чи іншого положення можна далеко не завжди. Так, наприклад, істинність суджень про факти, що мали місце раніше, може бути встановлена і перевірена лише опосередковано, логічно, оскільки під час пізнання таких фактів, вони вже не існують в дійсності і тому не можуть бути сприйняті безпосередньо.
Доведення - це процес думки, що полягає в обґрунтуванні істинності якогось положення за допомогою інших положень, істинність яких встановлена раніше.
Наприклад, якщо нам необхідно довести істинність судження про те, що “Ненавмисне вбивство є діяння суспільно небезпечне”, то ми наводимо два судження, істинність яких встановлена раніше:
1) - який злочин є діяння суспільно небезпечне.
2) Ненавмисне вбивство є злочин.
І за правилами категоричного силогізму виводимо істинність судження.
Доведення є умовивід. У наведеному прикладі воно представлене у вигляді одного умовиводу. У більшості ж випадків доведення є складними, і складаються з багатьох умовиводів.
Термін “доведення” вживається у кількох значеннях:
1. Доведення - це факти, за допомогою яких обґрунтовується істинність того чи іншого положення.
2. Доведення - позначення джерел даних про факти, наприклад, літописи, оповіді очевидців, мемуари тощо.
3. Доведення - процес мислення, логічний процес обґрунтування істинності одного судження за допомогою інших суджень.
Саме у цьому значенні термін “доведення” вживається у формальній логіці. Вона вивчає доведення як процес мислення.
Не слід плутати такі поняття, як “доведення” і “судовий доказ”, якими користується сучасна юридична наука і практика.
Судовий доказ - це специфічна форма пізнання істини під час розслідування і розгляду кримінальних справ. Судовий доказ не зводиться до логічного доведення, поняття ці не тотожні. Судовий доказ - поняття ширше, ніж поняття “логічне доведення”.
Логічне доведення - це розумова діяльність, це розумовий процес обґрунтування однієї істини за допомогою інших істин. До того ж логічне доведення відбувається за допомогою однієї лише логіки. А судовий доказ користується не лише законами діалектики, а й підлягає під юридичні закони.
І. Теза доказу.
Будь-який доказ припускає наявність положення (тези), яке необхідно довести. Якщо відсутня теза, то нічого й доводити. Теза може бути сформульована як на початку доказу, так і в будь-який інший його момент. У процесі доведення тезу можуть позначати словами “Ось моя теза”, “ось моя позиція”, “положення, яке я доводжу, полягає ось в чому” тощо; а можуть не позначати взагалі.
Часто доведення є складним; доводиться не одне, а кілька положень. У складному доказі слід розрізняти основну тезу, і підлеглі, часткові тези.
Основна теза - положення, якому підлягає обґрунтування ряду інших положень.
Часткова теза - положення, яке стає тезою лише тому, що за її допомоги доводиться основна теза. Часткова теза, будучи доведеною, сама стає потім аргументом для обґрунтування основної тези.
2. Аргументи
Довести тезу означає навести такі судження, які були б достатніми для обґрунтування істинності або хибності висунутої тези. Як аргумент для доказу тези може бути наведена всяка істинна думка, якщо тільки вона пов’язана з тезою, обґрунтовує її.
Основні види аргументів:
1. Факт - явище або подія, що мають місце в дійсності. Факт, який правильно відображений у судженні, служить аргументом у доказі.
Самі факти мовчать. Їх пояснюють люди. Той самий факт може пояснюватися по-різному. Для того, щоб факти були правильно пояснені, необхідно підходити до них діалектично, розглядати не ізольовано, а у взаємозв’язку.