Передумови направляють пошук відповіді і визначають його смисловий вміст. Важливо також відзначити, що запитання є вимогою знайти, повідомити або уточнити деякі відомості, невідоме. У цьому плані він виступає як продукт усвідомлення різниці між сущим і належним і потреби в усуненні цієї різниці. Постановка запитання пов'язана з переконанням, що існує принаймні одна дійсна відповідь на нього. Це переконання називається позитивною передумовою запитання. Вона може бути представлена як диз'юнкція всіх ствердних відповідей на поставлене питання або думку про існування предмету з властивостями, зафіксованими основою запитання. Наприклад, позитивною передумовою запитання «Злочин скоїв Джон або Сміт?» є думка «Злочин скоїв Джон або Сміт». Позитивна передумова запитання «Які акції котируються на ринку коштовних паперів?» може бути представлена думкою «Існують акції, що мають підвищений попит на ринку коштовних паперів». Крім того, висуваючи запитання, виходять, як правило, з допущення, що не всяка відповідь на запитання є достеменною. Переконання в існуванні хоч би однієї помилкової відповіді на поставлене запитання називається негативною передумовою цього запитання. Вона виражається диз'юнкцією негативних відповідей на запитання або думкою про існування предмету, якому не належать властивості, зафіксовані основою запитання. У судовій практиці поважно мати на увазі, що запитання можуть володіти сильною вселяючою дією. Воно обумовлене тим, що запитання, поряд із зажаданням інформації, в своїх передумовах укладає певні відомості, що сприймаються тим, кому він адресований. Якщо ці відомості помилкові, але хитромудро приховані виразними засобами, то запитання може бути небезпечним для того, що відповідає в тому сенсі, що спонукає його до неявного визнання брехні за істину. У цьому плані дослідження психологів XIX століття вже придбали юридично значиму інтерпретацію. Так, в книзі А. Біне «Навіюваність» розглядався вплив навіювання на показання свідків. Експериментально автор доводив, що формулювання питань можуть мати різну міру навіювання, аж до введення свідка в оману. У зв'язку з цим він вказував на необхідність в протоколах судових засідань викладати як відповіді свідків, так і запитання, які їм задавалися, оскільки запитання утворює разом з відповіддю одне нерозривне ціле.
Дослідження будь-якого запитання обов'язково передбачає необхідність врахування:
♦ передумови (пресупозиції) запитання;
♦ контексту його промовляння.
Передумова запитання (або його пресупозиція) — це вихідне знання, яке міститься у запитанні.
ЇЇ можна виразити за допомогою простого або складного дескриптивного чи модального висловлювання. Саме вона зумовлює множину відповідей на певне запитання. Наприклад, запитання «Яку оцінку ти отримав на іспиті з логіки?» передбачає, що людина, до якої звертаються, колись скла дала іспит з логіки.
Якщо передумова запитання є незрозумілою для людини, до якої звертаються, то діалог взагалі не відбудеться. Наприклад, якщо Ви запитуєте співрозмовника: «Як ви голосували на останніх виборах Президента України?» з метою встановлення, за яку особу голосував співрозмовник, а у відповідь чуєте опис процедури голосування: «Пішов до виборчої дільниці, отримав бюлетень, заповнив його і кинув до урни», то навряд чи можна стверджувати про успішність такого спілкування.
Контекст запитання — це місце, час та інші умови, за яких відбувається діалог.
Саме контекст запитання зумовлює його пресупозицію. Наприклад, запитання: «Чи маєте ви годинник?», яке ставлять перехожому на вулиці, може означати бажання дізнатися про час. Те ж саме запитання, але в подарунковому магазині, буде означати зовсім інше. Інший приклад: запитання «Як справи?» в залежності від різних ситуацій може бути довідковим (коли дійсно хочуть дізнатися про життя іншої людини) або просто люб'язністю (відповідно до правил етикету).
Встановлення передумови (пресупозиції) запитання і контексту його промовляння є важливим чинником успішного спілкування людей.
Питання можна класифікувати по різних підставах. Розглянемо основні види запитань, до яких найчастіше звертаються в правовій сфері.
1. По мірі вираженості у тексті запитання можуть бути явними і прихованими. Явне запитання виражається в мові повністю разом зі своїми передумовами і вимогою встановити невідоме. Приховане запитання виражається лише своїми передумовами, а вимога усунути невідоме відновлюється після осмислення передумов запитання. Наприклад, прочитавши текст: «Все більше пересічних громадян стають власниками акцій, і рано чи пізно приходить день, коли з'являється бажання їх продати», ми не виявимо тут явно сформульованих запитань. Проте при осмисленні прочитаного може виникнути бажання запитати: «Що таке акція?», «Чому їх треба продавати?», «Як правильно продати акції?» і так далі Текст, таким чином, містить приховані запитання.
2. По своїй структурі запитання підрозділяються на прості і складні. Просте запитання структурно передбачає лише одне думку. Воно не може бути розчленовано на елементарні запитання. Складне запитання утворюється з простих за допомогою логічних союзів «і», «або», «якщо, то» і ін. Наприклад, «Хто з присутніх пізнав злочинця, і як він на це відреагував?». Відповідаючи на складне запитання, переважно розбити його на прості запитання. Запитання типа: «Якщо буде гарна погода, то ми поїдемо на екскурсію?» - не відноситься до складних запитань, оскільки його не можна розбити на два самостійні прості запитання. Це приклад простого запитання. Сенс союзів, створюючи складні запитання, таким чином, не тотожний сенсу відповідних логічних союзів, за допомогою яких утворюються складні дійсні або помилкові думки з простих дійсних або помилкових думок. Питання не бувають достеменними або помилковими. Вони можуть бути правильними або неправильними. За допомогою складних запитань, що уточнюють, з'ясовується істинність чи хибність кількох суджень одночасно. У полеміці бажано користуватися для чіткості простими запитаннями, які з'ясовують істинність кожного судження окремо.
3. За способом запиту невідомого розрізняють уточнюючі і заповнюючі запитання. Уточнюючі запитання (або «чи» - запитання) направлені на виявлення істинності виражених в них думок. У всіх цих запитаннях присутня «чи» частка, включена в словосполуки «чи вірно», «чи дійсно», «чи треба» і так далі. Наприклад, «Чи вірно, що Семенов успішно захистив дипломну роботу?», «Чи дійсно в Москві більше жителів, чим в Парижі?», «Чи вірно, що якщо він складе всі іспити на «відмінно», то отримає підвищену стипендію?» і ін. Заповнюючі запитання (або «к» - запитання) призначені для виявлення нових властивостей в досліджуваного об'єкту, для здобуття нової інформації. Граматична ознака - питальне слово типа «Хто?», «Що?», «Чому?», «Коли?», «Де?» і тому подібне Наприклад, «Як укласти договір на надання брокерських послуг?», «Коли було здійснено цей дорожньо-транспортний випадок?», «Що означає слово «спонсор»?» і ін. Слід мати на увазі, що питальні займенники і говір не завжди вірно передають вихідний сенс запитання, точно і однозначно встановлюючи кордони області його невідомої. А це, як правило, негативно позначається на його розумінні. Візьмемо, наприклад, запитання «Які міста розташовані на Волзі?». Така постановка може передбачати абсолютно різні області невідомого: крупні міста; красиві міста; міста центрального і обласного підпорядкування; Нижній Новгород, Казань, Ульяновськ, Самара і інші міста і так далі Тому той, хто ставить заповнююче запитання, завжди має бути готовий - відповідно до вимог адресата - до його корекції.
4. По кількості можливих на них відповідей запитання бувають відкриті і закриті. Відкрите запитання - це запитання, на яке існує невизначена безліч відповідей. Закритим називається запитання, на яке є кінцева, частіше всього досить обмежена кількість відповідей. Ці запитання широко використовуються в судовій і слідчій практиці, в соціологічних дослідженнях. Всі запитання щодо їх логічної структури і ролі можна піднести до двох видів. Перший вид — це запитання, що уточнюють, або закриті запитання, які спрямовані на з'ясування істинності чи хибності висловленого в них судження. Граматичною ознакою закритих запитань є наявність у реченні частки «чи»: «Чи правильно, що...?»
Оскільки в запитанні цього виду вже міститься судження, яке цікавить, то пошук відповіді завжди обмежений двома альтернативами: «так» чи «ні».
Вони ведуть до створення напруженої атмосфери в бесіді, оскільки різко звужують «простір для маневру» у співбесідника. Такі запитання можна застосувати у відповідальності з чітко визначеною метою. Ці запитання спрямовують думки співбесідника в одному, встановленому нами напрямку, і наділені безпосередньо на прийняття рішення.