Звідси був зроблений принциповий висновок, що самі простір і час похідні від конкретних фізичних подій і взаємодій. Іншими словами, вони не є незалежними онтологічними сутностями. Реальна тільки фізична подія, яку можна описати в просторово-часових характеристиках. Відповідно проблема встановлення одночасності подій є лише конвенція, угода шляхом синхронізації годин за допомогою світлового сигналу.
Загальний зміст інтерпретацій эйнштейновских відкриттів зводився до того, що час і простір не об'єктивні, а є лише результат нашої конвенції. Однак сам Эйнштейн із такими суб'єктивістськими трактуваннями не погоджувався. Якщо, наприклад, Мах говорив про те, що простір і час – комплекси наших відчуттів, то Ейнштейн робив застереження, що фізичний зміст простору і часу надають реальні процеси, які дозволяють встановити зв'язок між різними точками простору.
Таким чином, у філософському плані простір і час постали як найважливіші атрибути буття, що характеризують функцію фізичних відносин між об'єктами.
2. Сутність часу і простору
Категорії "простір" і "час" належать до числа фундаментальних філософських і загальнонаукових категорій. І природно, вони є такими насамперед тому, що відбивають і виражають найбільш загальний стан буття.
Час характеризує насамперед наявність або відсутність буття тих або інших об'єктів. Були часи, коли нас просто не було. Зараз ми є. Але настане такий час, коли нас не буде. Послідовність станів: небуття – бутя – небуття і фіксує категорія часу. Інша сторона бутя – це одночасне існування різних об'єктів, а також їхнє одночасне неіснування. Час фіксує також відносні строки буття, так що для якихось об'єктів він може бути більшим (більш тривалим), а для інших - меншим (менш тривалим). У відомій притчі з "Капітанської дочки" А.С. Пушкіна час життя ворона було визначено в триста років, а орла - у тридцять. Крім того, час дозволяє фіксувати періоди в розвитку того або іншого об'єкта. Дитинство – підлітковий вік – юність – зрілий вік – старість – всі ці фази в розвитку людини мають свої часові рамки. Час входить складовою частиною в характеристику всіх процесів існування, зміни, руху об'єктів, не зводячись ні до однієї із цих характеристик. Саме ця обставина утруднює розуміння часу як загальної форми буття.
Трохи простіша справа із розумінням простору, якщо він береться в повсякденному значенні, як вмістище всіх речей і процесів. Доповнюючи один одного, простір і час функціонують як універсальні форми організації всієї розмаїтості нескінченного світу. Кожне матеріальне тіло має об'ємні характеристики: довжину, ширину, висоту. Воно співіснує також із оточуючими його іншими тілами, займає своє місце у певній, більш глобальній системі. Саме співіснування з іншими і місцезнаходження предмета відображаються у понятті «простір». Отже, простір – це форма буття матерії, що характеризує її довжину, структурність, співіснування і взаємодію елементів у всіх матеріальних системах. Однак у дійсності кожне матеріальне утворення є процесом, у ньому відбуваються певні зміни; крім того, одне явище приходить на зміну іншому. Для характеристики саме цього аспекту матерії у філософії вироблене поняття часу. Час – це форма буття матерії, що характеризує тривалість існування, послідовність зміни станів у розвитку всіх матеріальних систем. Отже, час відображає процесуальність буття. Простір і час мають як загальні, так і відмінні властивості. До загальних належать: об'єктивність (незалежність від свідомості людини), загальність (немає і не може бути жодного явища, що існує або існувало б поза простором і часом); вічність, нескінченність і відносність (залежність від швидкості). Проте при всій своїй спільності простір і час мають і відмінні властивості. Наприклад, простір характеризується тривимірністю, час є одномірним; простір зворотний, а час проявляє себе як незворотний; простір рівнозначний у всіх напрямках, а час однонапрямлений, тобто спрямований від минулого до майбутнього через теперішнє.
Наприклад, для біології цілком можна говорити про специфічно організований простір і час, більше того, навіть про особливий біологічний просторово-часовий континуум. Специфіка простору тут пов'язана з іншою організацією біологічної системи, у якій, приміром, істотне значення має асиметричність розташування органічних молекул, що на більш високому еволюційному рівні виявиться в асиметрії правої і лівої півкуль головного мозку людини. Крім того, якщо розглядати простір як якийсь порожній обсяг, то в біологічних системах його наповнення організоване цілком певним чином. Якщо, наприклад, у геометричному просторі найкоротшим з'єднанням між двома точками виступає пряма, то тут найкоротший шлях передачі взаємодії (інформації) може являти собою криву. Біологічний час має свою специфіку ще й тому, що неможливо описати часові процеси живих систем фізичними характеристиками часу. Якщо у фізиці незворотність проявляється як найбільша імовірність переходу системи в інший стан, то в біологічних системах незборотність виступає як універсальна і абсолютна властивість. Змінюється в біології і розуміння теперішнього. Біологічне теперішнє може бути різної тривалості, на відміну від фізичного часу, що дозволяє говорити про специфіку «товщини» часу. Крім того, тому що минуле, теперішнє і майбутнє співіснують у єдиному організмі, то можна говорити, що фізичне теперішнє ділить біологічне теперішнє на «пам'ять» і «цілеспрямовану поведінку». У біології також виявляється ключове значення біологічних ритмів, генетично заданих людині (як і будь-якій іншій біологічній системі), за якими відбуваються внутрішні процеси життєдіяльності організму. Навіть у нашому повсякденному житті ми зіштовхуємося із внутрішнім почуттям часу (своєрідні біологічні годинники), заснованому на фізіологічних циклах організму.
У рамках даної концепції біологічний час прийнято вважати функцією фізичного часу, за допомогою якої можна побудувати математичну модель кривої росту будь-якого живого об'єкта, засновану на виокремленні специфічних циклів. Порівняння щаблів віку організмів дозволяє зробити, наприклад, висновок про відповідність якісного стану організму параметрам фізичного часу, коли збільшення віку на рівномірній шкалі фізичного часу супроводжується нерівномірним (нефізичним) зменшенням органічного часу. У результаті виникає такий просторово-часовий опис живих організмів, який можна виразити в системі логарифмічних кривих.
Інша концепція часу, яку можна позначити як типологічну версію часу, заснована на якісно іншому (на відміну від фізичного) розумінні самого характеру протікання часу, наприклад у геології і біології. Тут немає фізичної рівномірності протікання. Навпаки, доводиться оперувати поняттями епохи, ери, геологічного періоду, стадій індивідуального розвитку і т.д. Так, кожний геологічний період характеризується своєю флорою і фауною, кожна пора року – певними стадіями у розвитку рослин. Кожній стадії розвитку тварин властиві свої набори морфологічних і фізіологічних ознак. Тим самим час постає не як вмістище світу, а як сама його тканина; він не тло, на якому відбувається зміна об'єкта, а сама ця зміна.
Наступна проблема пов'язана зі специфікою виміру часу в різних областях наукового дослідження. У сучасній науці ставиться питання про виокремлення особливого геолого-географічного уявлення про час і простір. Тут мова йде про просторово-часовий континуум, у рамках якого відбувається еволюція Землі. Геологічні серії нашарувань, вважає відомий учений А.Д. Арманд, виявилися психологічно злиті з рухом часу, стріла якого спрямована в шари, що нормально залягають знизу вгору. Географи внесли в науку уявлення про цінність часу, а також про емоційний момент, пов'язаний з оцінкою тривалостей і давностей.
Оскільки, як ми вже було зазначено, що фізичні уявлення про час виступають у якості фундаментальних у природничих науках, то в геології це призвело до своєрідної подвійності в розумінні геологічного часу. Геологічний процес реалізується одночасно усередині фізичного часу, безвідносно до специфіки даних об'єктів і усередині «реального геологічного часу», що, навпаки, залежить від специфіки даної системи, що розвивається. Тому щодо геологічних процесів вводиться поняття «характерний час», що відбиває специфічність швидкості протікання процесів у тій або іншій геологічній системі. Одночасно це призвело до думки знайти деякий еталон (мітку), щодо якої можна вибудувати об'єктивний хронологічний ланцюжок подій.
простір час фізика філософський
Висновок
Час виступає як міра, що фіксує зміну станів об'єктів, що розвиваються, і в цій якості він може бути застосований до всіляких природних систем. Але специфіку протікання часових процесів, їхню швидкість і ритміку задають
особливості будови досліджуваної системи, для якої фізичні або астрономічні параметри хоча і виступають у якості базових, проте можуть бути значно скоректовані. Простір, виражаючи властивості протяжності різних систем, також відповідно інтерпретується залежно від організації простору конкретної системи. Тому фізичний опис просторово-часових характеристик являє собою дуже абстрактну (ідеалізовану) модель, властивості якої не відбивають реальної розмаїтості станів навколишнього світу і його різних шарів.
Список використаних джерел
1. Антология философии Средних веков и эпохи Возрождения /Сост. С.В. Перевезенцев. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2001. – 448 с.