ЗМІСТ
Вступ
1. Наукова революція XVI-ХVІІ ст.
2. Історичні передумови появи філософії Нового часу та її загальна спрямованість
3. Характеристика діяльності основних філософів Нового часу
Список використаної літератури
ВСТУП
Перша наукова революція відбулася в епоху, яка залишила глибокий слід в культурній історії людства. Це був період кінця XV-XVI ст., який ознаменував перехід від середньовіччя до Нового часу і що отримав назву епохи Відродження. Остання характеризувалася відродженням культурних цінностей античності (звідси і назва епохи), розквітом мистецтва, утвердженням ідей гуманізму. Разом з тим епоха Відродження відрізнялася істотним прогресом науки і радикальними змінами світорозуміння, яке стало наслідком появи геліоцентричної вчення.
До філософських проблем, що не втрачають своєї актуальності, безперечно, належить і проблема співвідношення філософії і науки. Найбільш істотними аспектами цієї проблеми, з одного боку, є дослідження функцій філософії щодо наукового пізнання, її ролі у формуванні і обґрунтуванні методологічних та онтологічних засад науки, а з іншого - з'ясування сутності самої філософії, специфіки філософського знання порівняно із знанням науковим. Філософські дискусії, що точаться навколо цієї проблеми породили чималу низку можливих відповідей: від беззастережного ототожнення філософії із науковим знанням до їх протиставлення. Проте загальною вадою таких дискусій є те, що ця проблема часто-густо розглядається абстрактно. поза історико-філософським контекстом. Але абстрактно поставлене запитання породжує так само абстрактно сформульовану відповідь, адже філософія, по-перше, надзвичайно розгалужена, різноманітна за своїми жанрами, стилями, школами і напрямками сфера духовної діяльності, і, по-друге, філософія різних історичних епох виявила різне ставлення до науки. Нарешті, про яку науку йдеться? Якщо про античну чи середньовічну, то це одна справа, а якщо про сучасну науку, що спирається на експериментально-досвідне пізнання природи і використовує математичні методи дослідження, то це зовсім інша справа. Треба зазначити, що історично саме в Новий час проблема співвідношення філософії і науки стала актуальною для самої філософії. І не тільки тому, що для філософії цього періоду орієнтація на науку є найбільш істотним визначенням, від якого залежить характер цієї філософії, усі її історичні особливості, а й тому, що саме в цей час їхнє відношення стає предметом спеціальної уваги. Найважливішим наслідком наукової революції XVI - ХVІІ ст., як відомо, було виокремлення наукового знання спочатку з теології, а потім і з натурфілософії, його перетворення на відносно автономну галузь пізнавальної діяльності. Через це проблема зв'язку філософії і науки постає як перед філософами, так і перед науковцями, природодослідниками. Саме в цей час даний зв'язок починає усвідомлюватися, стає предметом філософської рефлексії. Для філософів XVII ст. він постає передусім як питання про місце метафізики в системі наукового знання та її функції.
1. Наукова революція XVI-ХVІІ ст.
У XVII ст. виникли необхідні соціальні, технічні та теоретичні передумови становлення як науково-технічного знання, зокрема, так і всієї науки в сучасному її розумінні. XVI ст. відкрило період розвитку суспільства, що характеризувався піднесенням матеріального виробництва та економічних відносин від ремесла до промисловості у формі мануфактури. XVII ст. для більшості європейських держав було століттям перемоги нових економічних капіталістичних відносин.
Наукова революція на першому етапі свого розгортання спричинила промисловий підйом кінця XVI ст. — початку XVII ст., який, в свою чергу, був необхідним для наступного етапу наукової революції XVII ст. Через обмеженість ресурсів, які задовольняли економіку середньовіччя велися інтенсивні пошуки нових ресурсів і нових технічних прийомів. Цілеспрямований пошук і розробка двигунів визначали нову тенденцію в розвитку техніки і механіки. Річ у тім, що мануфактури, які розвивалися, потребували все більших витрат енергії для роботи агрегатів і механізмів. Для того щоб підтримувати роботу верстата, вже було недостатньо мускульної сили робітника, а потрібен був досить сильний двигун. Таким став водяний двигун.
Бурхлива винахідницька діяльність стала визначальною особливістю історичного періоду, що розглядається. Внаслідок того, що розвиток суспільного виробництва узаконив прибуток, змінилося суспільне ставлення до всього нового. З'явилася можливість «купівлі-продажу» наукових ідей та технічних знахідок. Кінець XVI ст. — початок XVII ст. був часом появи перших «продавців» - прожектерів, що згодом отримали назву винахідників. Вони не лише розповідали про чудові машини, а й створювали їх за певну винагороду. Винахідництво виходило за межі потреб виробництва своєї епохи і давало поштовх для розвитку нових галузей техніки. Завдання технічного прогресу вирішувались не лише силами винахідників, а й при активній участі вчених, багато з яких були одночасно інженерами і конструкторами.
Участь у розв'язанні практичних технічних проблем збагачувала вчених новим досвідом, завдяки якому було створено нові підходи в науковому пізнанні, зокрема — використання приладів. Створення приладів як одного з засобів розвитку наукового пізнання залежало від рівня технічної озброєності суспільства. Кінець XVI — початок XVII ст. — час створення мікроскопа, що дає великий поштовх пізнанню невидимого досі світу живих організмів — мікробів. На початку XVII ст. створені підзорна труба та телескоп, а вже у другій половиш цього століття голландські оптики впроваджують торгівлю ними. Близько середини XVII ст. був створений інструмент для вимірювання атмосферного тиску — барометр тощо. Впровадження технічних засобів у сферу наукового пізнання надало йому нового характеру, спричинило виникнення експерименту як провідного методу. Слід зазначити, що матеріальне оснащення нової епохи було ще найпростішим. Лише телескопи мали великі розміри та багато коштували. Усе інше обладнання — реторти, ваги, мікроскопи, деякі інструменти для анатомування, термометри, барометри та інші пристрої — складало головний інструментарій величних відкриттів у всіх галузях науки.
Виникнення експериментального наукового пізнання стає найзначнішою подією наукової революції XVI-XVII ст. Воно було уможливлено принциповою зміною статусу механіки в пізньому середньовіччі. До певного часу (XIV ст.) технічні пристрої, прилади тощо сприймались як мистецтво омани, «чудо», а не як засіб пізнання, аргумент у науковій дискусії. Але згодом з'являється теоретична світоглядна основа для розгляду винайдених людиною пристроїв не як сторонніх, чужорідних природі, а як однорідних, тотожних їй. Тому з’явилася можливість бачити в експерименті засіб пізнання природи.
Важливою передумовою експериментального наукового пізнання було створення необхідних умов для точного вимірювання. У науці аж до епохи Відродження вважалося неможливим будь-яке точне вимірювання. Згодом наукове пізнання виступає як практичне конструювання об'єкта, тобто власне експеримент, у якому суб'єкт завжди активний. Експерименти XVII ст. мали довести раціональний причинний зв'язок між причиною та наслідком. Прямим шляхом цей зв'язок доводився механічними дослідами, побіжно — оптичними, хімічними, фізичними. В основі експерименту природознавства XVII-XVIII ст. була. думка про механічний причинний зв'язок між явищами.
Отже, не сам експеримент означав початок нової епохи в природознавстві, а особливості експерименту, не знайомі минулому та пов'язані з механічним характером тієї картини світу, що перевірялась, формувалась, розвивалась і ускладнювалась за допомогою експерименту Ще одна відмінність полягала в тому, що ідеалом науки стала концепція природи, яка пояснювала всю сукупність явищ лише рухом і взаємодією тіл.
З XVII ст. і аж до першої половини XIX ст. наука пояснювала будь-яке явище за допомогою уявлень про деякі невагомі матерії. Наприклад, про ефір, теплород. Цей спосіб узятий з механіки.
Закріплення в університетах природничо-наукових дисциплін і збільшення їх числа сприяло посиленню тенденцій до політехнізації навчання оскільки до змісту природничих наук тоді входили і прикладні знання. У XVII ст. у Європі не було спеціально організованих інститутів, які б мали розробляти та практично застосовувати наукові знання про техніку. Підготовка технічних кадрів стримувалась позицією університетів, які тривалий час зберігали прихильність до середньовічної системи навчання. Спеціалізовані технічні школи ще тільки формувалися.
Наукова діяльність, що вже набула систематичного характеру, вимагала нових умов фінансування досліджень. Їх реалізація здійснена шляхом створення особливого наукового закладу — Академії. На відміну від академій попереднього періоду, що мали переважно гуманітарну спрямованість, головним напрямком діяльності стають природничо-наукові дослідження. Академії виникають : у Римі (1603 р. — Товариство вчених, Академія Лікеїв); Флоренції (1657 р. — Академія дослідів); Лондоні (1660 р.- Лондонське королівське товариство для розвитку знань (майбутня Британської академії наук); Парижі (1666 р.- Академія наук); Берліні - (1700 р. — наукове товариство, в майбутньому Академія наук); Києві (1701 р. — Києво-Могилянська академія (братство)); Петербурзі (1725 р. — Російсько-ІІетербурзька академія наук) тощо. Нові академії стали основною формою організації науки.
Починаючи з XVII ст. наука набирає рис соціального інституту, що створювався на периферії основних соціальних інститутів. Цей процес інституалізації науки, що завершився в XIX ст., відбувався включенням наукових закладів до системи політичних інститутів за умов надання наукою гарантій про невтручання в справи (держави, церкви) виховання людини. Ці гарантії були закладені в статути академій, товариств тощо. Так, заснування Лондонського королівського товариства та Академії наук у Парижі поклало початок інститутам, що визначали наукові норми та здійснювали соціальний контроль за їх виконанням. Зі свого боку, держава та суспільство брали на себе витрати на забезпечення наукових досліджень, підготовку кадрів, відродження наукових інститутів тощо. Включення науки в політичну структуру суспільства давало їй політичну протекцію, а вченим — престиж.