2) Дослідження в області біологічних основ усього, що зв'язано з людиною, людською культурою, соціальними інститутами, політикою, етикою, епістемологієй і т.д. Тут тон задають дослідження, що спираються на могутній теоретичний і математичний апарат популяційної генетики і синтетичної теорії еволюції, але іноді (наприклад, у біоетиці) і які виходять за ці рамки. У цій області сформувалися вже зрілі програми, що часом претендують на статус особливих і самостійних дисциплін (біополітика, еволюційна етика, еволюційна епістемологія й ін.) У цілому ряді випадків відбувається те, що сугубо науковими (біологічними) методами вторгаються у свята святих філософії (наприклад, природа в моралі людського пізнання), границі і сама правомірність чого, як відомо, представляють велику філософську проблему. М.Фолмер, один з активніших представників сучасної еволюційний епістемології, пише: "на філософське питання (яким чином виявилося, що суб'єктивні й об'єктивні структури відповідають і навіть узгоджуються один з одним) дається відповідь за допомогою наукової теорії, а саме теорії еволюції. Чи законно це? Чи можна на філософське питання давати наукову відповідь? Можна. Якщо ми переступаємо границі власне філософії, щоб знайти рішення для філософських проблем, і це виправдано, якщо рішення знаходяться по ту сторону границі. Саме це неодноразово відбувалося в історії філософії."[19]
3. Ценапрямок, усвоючергу, маєякбидвавекториінтересу, одинізякихзв'язанийздослідженнямжиттяпідякимсьбільшзагальнимкутомзору, чимцехарактернодлясамоїбіології (скажемо, урамкахкібернетики, зпозиціїінформаційногопідходу, урамкахзагальноїтеоріїсистем, синергетикиітеоріїсамоорганізаціїіт.д.), азіншої, зпереносомяквласнебіологічних, такібільшзагальнихпонять, напрацьованихпридослідженніжиття, навеськласприроднихісоціальнихсистем, утомучисліінаВсесвітуцілому. Так виникають концепції і моделі "самоорганізуючого Всесвіту", "глобального еволюціонізму" і інших варіантів сучасних універсалістських побудов і світових схематик у традиціях наукового натуралізму. Важливо відзначити, яку роль зіграли міркування над природою життя в становленні ідей тієї ж кібернетики, теорії дисипативних структур і синергетики, не говорячи вже про загальну теорію систем Л.Берталанфі, а також яка роль специфічно біологічних понять (адаптації, добору й ін.) у сучасних загальних теоріях самоорганізації й у деяких варіантах концепції глобального еволюціонізму (наприклад, розроблювального Н.Н.Моісеєвим).
На підставі розглянутих і проаналізованих західних і вітчизняних концепцій біофілософії можна зробити певні висновки. Як бачимо, має місце значне різноманіття інтерпретацій об'єкта і предмета біофілософії, оскільки повною мірою ще не викристалізувалася її проблематика, не відбулося остаточне її конституювання в системі наукового знання. Така багатозначність визначень предмета біофілософії свідчить про те, що ця область знання знаходиться в процесі становлення і потребує пошуку адекватних методологічних засобів. В різних концепціях предмет біофілософії представлений під різним кутом зору. З позиції Сатлера, біофілософія це – нова методологія, що принципово відрізняється від класичної, від редукціонізму. Ламсден та Уілон ведуть біофілософські дослідження в напрямку пошуків відповіді на питання про шляхи і механізми здійснення зв’язку генетичної і культурної еволюції. В концепціях Карпінської Р.С., Лісеєва І.К., Огурцова А.П. біофілософія розглядається як самостійно-науковий підхід, який здійснює синтез філософського та наукового знання. Біофілософія розглядається як принцип формування нової універсальної науково-філософської картини світу. В концепції Борзенкова обґрунтовується погляд на біофілософію як галузь, орієнтовану саме на біологію і природничі науки в цілому, як основне джерело уявленнь про те, що таке життя. Але, поки що, проблемою залишається осмислення співвідношення філософії біології та біофілософії.
Представлена різноманітна картина оцінок біофілософії та підходів до її осмислення однозначно свідчить про те, що процес формування предметної сфери біофілософії триває. Отже залишаються проблеми методологічного характеру, які потрібно розв’зати на засадах постнекласичної науки.
Філософія хімії - розділ філософії, що вивчає фундаментальні поняття, проблеми розвитку і методологію хімії як частини науки. У філософії науки хімічні проблеми займають скромніше місце, ніж філософія фізики і філософія математики, в яких проявляються екстремальні пізнавальні ситуації, що ведуть до людського знання.[4]
Важливе значення у філософії хімії грає філософському аналізу розвитку хімічного знання і еволюції фундаментальних понять хімії. У цьому аналізі важливу роль зіграв видатний видатний російський хімік і філософ Ковалів В. І., який створив і розвинув теорію концептуальних систем розвитку хімії.[2]
У "Логіці" Гегеля, що описує історію становлення абсолютної ідеї, згадуються три види "об'єктивності" - механізм, хімізм і організм.
Квантова механіка фактично зводить проблеми хімії до завдань прикладної математики. Цю ситуацію Г. М. Шваб назвав теоретико-пізнавальним кризою хімії. Проте хімічні явища, внаслідок своєї складності, не зводяться до фізичних.[14]
"Речовина для фізика - найчастіше тільки арена, на якій відбувається дія, що цікавить його; він звернеться до різних речовин, лише якщо спостережуване явище протікає в них абсолютно по-різному, якщо потрібно створення різних моделей процесу. Хіміка ж цікавить саме речовина і, що особливо важливо, ряди речовин. Що станеться з властивістю р (реакційною здатністю, температурою плавлення, електропровідністю і тому подібне) при заміні атома водню на метил, етил, пропіл і т. д. чи на калій, рубідій, цезій? - ось питання, яке завжди важливе для хіміка і зазвичай не виникає при фізичному підході". (П. М. Гострозорий)[16]
"Самостійність хімії заснована на тому, що в ній використовуються автономні моделі, що хоча і узгоджуються в тій або іншій мірі з фундаментальними фізичними законами. Складність ситуації посилюється тим, що в сучасній хімії співіснують різні, між собою слабо узгоджені, а що іноді навіть прямо суперечать один одному моделі і представлення". (П. М. Гострозорий)
"Хімічна еволюція, що призводить до виникнення життя, - біогенез, є єдиною формою діалектичного переходу від неживої речовини в живе серед усіх можливих процесів розвитку матеріального світу". (А.П. Руденко)
"Вивчення хімічної форми руху матерії не можна розглядати поза пізнанням етапів хімічної еволюції речовини, тобто поза тимчасовими і історичними характеристиками хімізму". (Ю.А. Жданов)[18]
На кожному етапі розвитку суспільного виробництва перед економічною наукою стоїть завдання вивчати економічні явища, відбирати і аналізувати наявну інформацію про них, формулювати економічні закони та категорії і таким чином збагачувати наші знання щодо розвитку людського суспільства. При цьому доводиться стикатися з цілою низкою філософських та методологічних проблем, що потребують нагального вирішення. Сказане стосується і нинішнього етапу розвитку економічної науки, в тому числі і політичної економії.
При пізнанні соціально-економічних процесів та явищ застосовуються поряд з іншими і філософські принципи, зокрема такі, як: принцип матеріалізму, єдності теорії і практики, визначеності, конкретності, пізнаванності, причинності, розвитку, об'єктивності, системного підходу тощо. А це означає, що економічна наука при пізнанні економічної дійсності постійно натикається на філософські проблеми, вирішення яких полягає в тому, щоб за допомогою філософських та інших принципів і підходів якнайповніше розкрити сутність економічних процесів та явищ. Адже правильне розуміння економічної дійсності, об'єктивне її витлумачення, відкриття та формулювання економічних законів, характеристика їх прояву можливі лише на базі філософії - діалектичного та історичного матеріалізму.
На кожному етапі пізнання соціально-економічної дійсності є певна потреба в застосуванні філософського принципу матеріалізму. В нинішніх умовах ця потреба зумовлена необхідністю пізнання сутності нових явищ і процесів, що мають місце в кожній із груп країн світової спільноти: розвинутих капіталістичних, тих, що розвиваються, з перехідною економікою і соціалістичних. Проблема полягає в тому, що на рівні буденного мислення (буденного пізнання) новітні процеси та явища в кожній із означених вище груп країн сприймаються багатьма людьми як доказ хибності формаційного підходу до розвитку людського суспільства.
Досить важливою проблемою економічної науки є проблема пізнання суті процесів та явищ, що мають місце в країнах з перехідною економікою. Півтора десятка років два десятки країн, що виникли на території колишнього СРСР і соціалістичних країн Східної Європи, здійснюють перехід від недобудованого соціалізму (в них не закінчився перехідний період від капіталізму до соціалізму) до капіталізму. При цьому всі вони перехід до іншої формації здійснюють наосліп, шляхом проб і помилок, оскільки теорії руху від більш високої формації до нижчої немає. Економічна наука, спираючись на досягнення філософії, мала б дати відповідь принаймні на три основних питання, які вкрай потрібні політикам, котрі визначають курс країн з перехідною економікою.
Перше з цих питань - наскільки продуктивним є повернення до капіталістичної суспільно-економічної формації'. Адже, сьогодні така відповідь відсутня. Замість неї використовується пропагандистський штамп на зразок: "Ринкова економіка краща за планову, бо найбільш розвиненими країнами є ті, де використовуються ринкові механізми господарювання". Але при цьому замовчується той факт, що розвинутими, багатими є два десятки країн із майже двох сотень. Тобто - закликаючи рухатися у зворотньому напрямі, науковці керуються буденним мисленням, отриманим в результаті спостереження, причому не всієї системи світового капіталістичного господарства, а лише її невеликої частини.