Содержание
Вступ
1. Роздуми про сенс життя в історичному контексті
1.1 Східний підхід до життя людини
1.2 Людина в античній філософії
1.3 Думки філософів Нового часу
1.4 Представники німецької класичної філософії
1.5 Смисл життя у поглядах філософів Новітнього часу
1.6 Філософія слов'янських мислителів і письменників
2. Проблема життя та смерті
2.1 Що є для людини смерть і як вона її сприймає?
2.2 Чи потрібне безсмертя?
Висновки
Список використаної літератури
Проблема людини, її життя і смерті протягом багатьох століть притягувала до себе увагу мислителів. Люди намагалися осягнути таємницю людського буття, вирішити одвічні питання: Що таке життя? Коли і чому на нашій планеті з'явилися перші живі організми? Як продовжити життя? Питання про загадку виникнення життя природно, тягне за собою питання про сенс смерті. Що є смерть? Тріумф біологічної еволюції або плата за досконалість? Чи здатна людина запобігти смерті і стати безсмертною? І, нарешті: що ж панує в нашому світі - життя або смерть?
Проблема сенсу життя стала, за словами Г. Гейне, "проклятим" питанням філософії та історії.
Трагізм людського існування полягає в тому, що людина як би "закинута" (за висловом екзистенціалістів) в предметно-фізичний світ. Як жити в світі, усвідомлюючи тлінність свого існування? Як пізнати нескінченне кінцевими засобами пізнання? Не впадає людина в постійні помилки, пояснюючи собі світ? Більшість людей відчуває свій розрив зі світом природи, соціуму, космосу, і це розцінюється ними як відчуття самотності. Усвідомлення людиною причин своєї самотності не завжди рятує від неї, але веде до самопізнання. Це було сформульоване ще в античності, але і до цього дня головною таємницею людини є вона сама.
Зіткнення життя і смерті - це джерело творчості людини. У мистецтві ситуація смерті реалізується в одній з найбільш розвинених форм естетичного вираження - у трагедії. Як писав М. Волошин: "Джерело якого творчості лежить у смертельному напрузі, в зламі, в надриві душі, у спотворенні нормально-логічного плину життя".
У ході історії змінюється не тільки розуміння смерті, але й місце проблеми смерті у культурі. В архаїчних культурах проблема смерті займала одне з центральних місць. У стародавні періоди накопичено великий досвід вмирання та перевтілення. Такий досвід зафіксовано у пам'ятках минулого - Єгипетській та Тібетській книгах мертвих. Значне місце займає ця проблема у середньовічному світогляді з його ідеєю посмертної відплати за гріхи, коли життя перетворюється на своєрідну підготовку до смерті. У XIV ст. на Європу нахлинули мор, війни, чума, що показали такі страхіття смерті, які привели до того, що тема смерті аж до XVI ст. заступила собою все. Розпочинаючи з епохи Відродження смисловий центр у світогляді європейської людини дедалі більше переміщується з думок про смерть на думки про життя, з потойбічного на поцейбічний світ. Цю тенденцію досить чітко виявив Бенедикт Спіноза, який наполягав, що вільна людина ні про що так мало не міркує як про смерть, мудрість полягає як раз у міркуванні не про смерть, а про життя. Проблема смерті знов повертається у світогляд європейської людини вже в XX ст. у зв'язку з усвідомленням загальної трагічності, нестійкості людського буття, невідомими раніше страхіттями вмирання. З іншого боку, підсилення уваги до проблеми смерті обумовлено досягненнями у сфері геронтології, реаніматології, біології, генетики та інших спеціальних знань, які виявляють нові аспекти науки.
Навряд чи раціональні аргументи змусять людину коли-небудь полюбити смерть, але філософські роздуми з цього приводу можуть допомогти їй більш мудро ставитися до життя.
Людина не зустрічається зі смертю, твердив Епікур (коли ми є, то смерті ще немає, а коли є смерть, то нас вже немає), тому її не слід лякатися.
Кожен повинен для себе рано чи пізно відповісти на питання: "навіщо?". Після цього, дійсно, вже не так важливо "як?", бо сенс життя знайдений. Він може бути у вірі, в служінні, в досягненні мети, у відданості ідеї, в любові - це вже не принципово.
Джайнізм
Життя - страждання, яке зв'язується з законом необхідності (кармою). Джайни вчать про наявність у всесвіті двох самостійних начал - "Джива" (живе) і "аджива" (неживе). Тіло - неживе, душа - жива. Людина перероджується з одного тіла в інше і весь час піддається стражданням. Вища мета - роз'єднання Джива і аджіви. Їх з'єднання - головна і основна карма - джерело страждань. Але закон карми можна перемогти, якщо звільнити джин (душу) від карми шляхом "трьох перлин" джайнов:
правильної віри;
правильного пізнання;
правильної поведінки.
Щастя і свободу людини - в повне звільнення душі від тіла.
Буддизм
Будду, в основному, цікавило людське життя, наповнене стражданнями і розчаруваннями. Тому його вчення було не метафізичним, а, швидше, психотерапевтичним. Він вказав причину страждань і спосіб їх подолання, скориставшись для цієї мети традиційними індійськими поняттями такими, як "майя", "карма", "нірвана" і т.д., і давши їм абсолютно нове психологічне тлумачення. "Шляхетні істини" буддизму спрямовані на те, щоб осягнути причини страждань і таким чином звільнитися від них. На думку буддистів, страждання виникає в тому випадку, якщо ми починаємо чинити опір течії життя і намагаємося утримати якісь стійкі форми, які, будь це речі, явища, люди або думки, все є "майей". Принцип мінливості втілюється також в уявленнях про те, що не існує особливого його, особливого "я", яке було б суб'єктом наших змінюються вражень. Шлях звільнення має вісім елементів:
· Правильне розуміння життя (того, що воно - є страждання, від яких треба позбутися);
· Рішучість;
· Правильна мова;
· Дія (неспричинення зла живому);
· Правильний спосіб життя;
· Зусилля (боротьба зі спокусою, поганими думками);
· Увага;
· Зосередження (складається з чотирьох ступенів, в кінці яких нірвана - повна незворушність і невразливість).
Буддизм проповідує відчуженість від усього, що прив'язує людину до життя, відраза до тіла, почуттів, і навіть розуму:
"Ні до чого не прив'язаний думкою,
Переможець себе, без бажань,
Відчуженістю і недіянням
Людина досконалості досягне".
Таким чином, мета життя згідно буддійської традиції - розірвати порочний кругообіг "сансари", звільнитися від пут "карми", досягти нірвани, стати просвітленим. А сенс життя, відповідно, у такому стані, коли вже не існують уявлення про окремий "я", і постійним і єдиним відчуттям стає переживання єдності всього сущого.
Індуїзм
Розглянемо найбільш філософську течію індуїзму - веданту. Світ складається з безособистісного світового духу - "брахмана", - отримати від якого одкровення - найвища істина і насолода. Індивідуальна людська душа хоч і безсмертна, але набагато поступається світовому духу за ступенем досконалості внаслідок занадто тісному зв'язку з тілом. Цей зв'язок проявляється у підпорядкуванні людської душі ("атмана") закону необхідності ("карму"). Прихильність "атмана" до тіла змушує душу кожного разу після смерті переселятися в інше тіло. Потік таких перевтілень триває, поки людина повністю не звільниться від земних пристрастей і життєвих проблем (від гріхів, по християнству). Тоді настає звільнення і "атман" зливається з "брахманом", тобто. наша душа зливається зі світовим духом. До тих пір, поки ми бачимо у світі різноманіття предметів і явищ, перебуваючи під чарами Майї і, думаючи, що ми існуємо окремо від навколишньої середовища і можемо діяти вільно і незалежно, ми сковуємо себе кармою. Для того щоб звільнитися від уз карми, потрібно усвідомити цілісність і гармонію, які панують у природі, включаючи й нас самих, і діяти відповідно до цього. Індуїсти бачать багато шляхів до звільнення. Люди, які стоять на різних щаблях духовного розвитку та сповідують індуїзм, можуть використовувати для злиття з Божественним різні поняття, ритуали і духовні дисципліни. Індуїстів не турбує та обставина, що ці поняття і практики іноді суперечать один одному, оскільки вони знають, що Брахман лежить поза всіма понять і образів. Це пояснює високу терпимість і сприйнятливість індуїзму до різних впливів. Якщо розглядати індуїзм в цілому, то він ніколи не прагнув змусити своїх послідовників відмовитися від чуттєвої насолоди, не відділяючи тіло від духу і бачачи в ньому невід'ємну частину людської природи. Тому індуїст не намагається контролювати бажання тіла за допомогою свідомої волі, але бачить свою мету в усвідомленні себе з усім своїм єством, тілом і духом. В індуїзмі навіть з'явилося напрям, середньовічний тантризм, в якому шлях до просвітління лежить через глибоке занурення в переживання чуттєвої любові, в якій "кожен втілює в собі обох".
Чарвака
А ось індійські матеріалісти дивляться на проблему людського життя діаметрально протилежно. Матерія - єдина реальність. Душа складається з матеріальних елементів (землі, води, вогню, повітря) і вмирає разом з тілом. "Поки живеш - живи радісно, бо смерті не уникне ніхто". Так з'явився гедонізм. Згідно течією чарвака, єдиний сенс життя - в задоволеннях, що доставляються чуттєвими насолодами. "У нашій владі використати найбільше число задоволень і уникнути неминуче супутніх їм страждань".
Конфуціанство
Людина як особистість існує не для себе, а для суспільства. Мабуть, цим і пояснюється сенс людського життя у представників цієї течії. Громадська субординація і освіта - ось основа конфуціанства.
Даосизм
Даосісти пізнають сенс життя не через логічні викладки, а шляхом споглядальних мандр у дао-потоці. Не виглядаючи з вікна можна бачити природне дао. "Чим далі йдеш, тим менше пізнаєш". Усе, що існує, і людське життя також, має єдину першооснову - дао (шлях, бог, розум, слово, логос, сенс - через особливості китайської мови в цього слова багато відтінків. Згадаймо Біблію "Спочатку було Слово. і Слово було Богом". Логос як першопричину ми також зустрічаємо у Геракліта.) Тому немає сенсу розпорошуватися на минущі форми і різноманіття, досить осягнути дао, і всі питання відпадуть, в тому числі про сенс життя. Мудрець прагне розпізнати дао і діяти відповідно до нього. Таким чином, він стає "людиною з Дао", які живуть у гармонії з природою і процвітають у всіх своїх починаннях. "Тому, хто підпорядковується течією Дао, слідуючи природним процесам Неба і Землі, не складно управляти всім світом". Даоси розглядали логічне мислення як складову частину штучно створеного світу людини, поряд з громадським етикетом і нормами моралі. Вони абсолютно не цікавилися цим світом, зосередивши свою увагу на спогляданні природи, що мало на меті виявити "властивості Дао".