Англійський філолог Керк виділяє наступні значення слова дике(dike) у вживанні стародавніх греків:
1. «Санкціонований звичай» або «встановлений порядок»;
2. «Вирок»;
3. «Судовий процес»;
4. «Покарання».
Якщо говорити про производности третього і четвертого значень з другого, то треба пояснити зміну сенсу кореня в цих значеннях. На думку Керка, «невелика відмінність сенсу кореня підкреслюється не стільки вказівкою правильного напряму між двома протилежностями, скільки тавруванням помилкового шляху». Так або інакше, але і третє і четверте значення можуть виражати як правильність руху без відхилень в ту або іншу сторону, до тієї або іншої протилежності, так і корекцію цих відхилень.
Хоча у досократиков (dike) зазвичай зустрічається в протилежність (adikia), де останнє означає «невірвну дію» в конкретному сенсі, «Діку у Геракліта означає швидше правильний шлях поведінки людей і речей, чим корекцію послідовних відхилень від цього шляху»
Навіть у Геракліта зустрічається в трьох випадках. Якщо вживання Діку у можна ще тлумачити як покарання і відхилення від правильного шляху: «Те, що самий випробуваний (мудрець) знає і дотримує, є тільки думка. І, проте, Правда наздожене брехунів і лжесвідків», то фрагмент 94: «Сонце не перейде своєї міри, інакше б його наздогнали Ерінії, помічниці «Правди» свідчить про неможливість відхилення.: «Слід знати, що боротьба всеобща, що справедливість в розбраті, що все народжується через розбрат і з потреби» (переклад Ст.С. Соколова) дає свідоцтва того, що Діку (дике) тут виражає принцип певного стійкого стану, а не відхилення від норми. Більш того, самим цим стійким станом виявляється постійне відхилення – боротьба, розбрат. Спожите в цьому фрагменті і переведене як необхідність слово (chreion) не тотожне (anagke) – сліпій необхідності, насильству (це значення сходять до Гомера), а несе відтінок долженствования в результаті опосредования чогось чимось.
Світ представляється таким, що існує в боротьбі і через боротьбу і це виявляється його необхідним (природним) станом. Подальший аналіз випадків відхилення, боротьби, які тепер стали «справедливими», показує, що боротьба протилежностей є робочий принцип побудови космосу.
Позитивна програма засвоєння логосу виражена в необхідності вчитися, вірити, бути готовим сприймати відірване від текучки повсякденних занять, несподіване. Негативна – конкретизує цей спосіб засвоєння логосу. Треба звертатися до світу не подібно до сплячих і таких, що бачать сни, а уміти уловлювати сенс миру в цілому. Професійний спосіб засвоєння знань (як діти від батьків) тут не придатний. Не можна вірити і народним переказам, довіряти «натовпу». Мова йде про цивільній діяльності в суді, в народному зібранні. І хоча здатність мислення властива всім, логосом володіють тільки якнайкращі. Як ні парадоксально, але Геракліт терпіти не міг тому цивільному життю, яке протікало в Ефесі. Але може тому такий суворий його тон, такі виявні його звернення до співгромадян? Тоді соціально-антропологічні аспекти вчення про логос – це ніщо інше, як один з перших зразків соціальної утопії, обґрунтування не сущого, але належного, тим більше, онтологічні обґрунтування всесвіту будуються на апеляції до війни, боротьби, розбрату і справедливості, що зрівнює їх.
«Якнайкращі» – це область належного, це громадяни, що відрізняються своїми достоїнствами перед рештою громадян поліса. Тому такий гнів у Геракліта викликають эфесци, Гермадора, що «вигнали, чоловіка якнайкращого серед них, із словами: «Та не буде серед нас ніхто якнайкращим, якщо ж такий опиниться, то хай він живе у іншому місці і серед інших». Про це ж говорить фрагмент 125а: «Якнайкращі» – що віддають перевагу спілкуванню з вічним речам, що «приходять». «Якнайкращі» для Геракліта – це перш за все в чомусь активно себе що проявили. Очі в пізнанні Геракліт цінує вище, ніж вуха, оскільки краще той, який не просто слухає, а сам бачить і може сказати. Відбуваються це в цивільній діяльності, де потрібне уміння і «вислухати і висловити», потрібно розуміти що відбувається. Для тих же, які мають варварські душі ока і вуха, – погані свідки
Діяльність у сфері законодавчої, де і виявляються «якнайкращі» володарі логосу, – цілком допустимий шлях до усвідомлення єдиного порядку речей. Закони поліса носять космічне встановлення, обумовлені підпорядкуванням Діку (космічній справедливості) всіх сфер і космосу, і соціуму.
Тому Геракліт закликає «битися за закон, як за свої стіни. Не слід забувати, що міські стіни єдине зміцнення, за яким можна бути в безпеці. Поза полісом, поза міськими стенами немає ніяких прав і захисту. Також, як міські стіни цінується закон. Здатність утриматися в рамках полісних встановлень дозволяє бути мудрим, пізнати єдине. «Тим, хто бажає говорити розумно, повинно укріпити себе цим для всіх загальним, як місто, законам і багато міцніше. Адже всі людські закони харчуються єдиним божественним, який простягає свою владу, на скільки бажає, всьому є достатній і над всім бере верх»
Діяльність відповідно до закону означає, що будь-яке слово «в зборах» повинне відповідати закону. Слід поступати відповідно до слова – клятвопорушників наздожене Діку. Не слід поспішати висловлюватися про значні речі. Кожне слово повинне бути зважене, співвіднесене з полісним номосом, це і дозволяє пізнати космічну мірну і єдність, залучитися до логосу. Діку карає за довільне вживання слова. Щодня можлива зустріч спілкування з логосом, тільки треба свою мову будувати не так як це роблять оратори, прагнучі до того, щоб «зарізати» супротивника
Геракліту властивий той погляд, що в світі існує єдина закономірність, відповідно до якої людина і може здійснювати свою активність. Правда, активність людини, по Геракліту, протікає в основному у сфері політичної. Нею володіють ті, хто віддають перевагу «вічній славі – скороминущим речам», проявляючи стриманість і шанобливість до закону держави, не поспішають висловитися, із значного питання, не використовують свій виступ лише для того, щоб заплутати супротивника. У такому розумінні активності людини виявляється те значення, яке додавалося писаному закону і проходженню йому всіх громадян ораторському мистецтву, військовій доблесті і так далі в античному демократичному полісі. Але важливе те, що в активності людини Геракліт шукає щось об'єктивне, стійке, що, власне, і відрізняє свавільну поведінку від поведінки у відповідність з дике як нормою належного і сущого
Геракліт дуже тонко передає соціально-політичну обстановку рідного Ефеса. Увага його привертають явища і економічного, і політичного характеру. У житті античного суспільства цього періоду відбулися важливі зміни – на зміну родової спільності прийшла полісна спільність, широкий розвиток отримала торгівля, з кінця VП століття до н.е. починається чеканка монети. Операції товарообміну осмислюються і притягуються Гераклітом в узагальненнях найширшого характеру: функціонування космічної підстави – вогню пояснюється шляхом апеляцій до грошового звернення
Важливе зауваження робить Геракліт про рабство і його природу: війна (polemos) «одних зробила рабами, інших – вільними». Перш за все, фіксується джерело виникнення рабства – війна, про рабство – должничестве немає і мови. У Ефесі вже відбулися реформи солоновского типу. Як відмітив Ф.Х. Кессиді, є підстави вважати Геракліта прихильником цих реформ. У привернутому вже фрагменті 53 рабство зовнішньополітичне, а не боргове – норма для Геракліта. Це також непрямим чином свідчить про визнання Гераклітом соціальних змін в полісі, реформ солоновского типу, що відміняли боргове рабство. Цікавий в даному фрагменті той факт, що війна визнається не тільки джерелом рабства, але і джерелом громадянства (робить людей не тільки рабами, але і вільними). Погляди античності на природу громадянства традиційні: цивільні права успадковувалися по народженню. Афінян Евксей, наприклад, відстоював свої цивільні права, доводить, що його отець не був чужоземцем. Війна може перетворити вільного в раба, цей мотив зустрічається в античній літературі досить часто. Геракліт звертає увагу на інше – війна не тільки може зробити вільного рабом, але вона і вільних робить вільними. Тому війна несе одночасно два протилежні явища – рабство в свободу.
Вільний (eleuteros) – синонім громадянина, поза рамками поліса не можна бути вільним. Війна як спосіб отримання свободи у Геракліта перекликається з його закликом «битися за закон, як за міські стіни», «полеглих на війні боги почитали і люди». Відомо, що Геракліт дуже високо оцінює Біаcа, що відстоює необхідність боротьби з персами. Війна з персами за свободу міста, за його закон не в менше ступеня, чим за міські стіни і робить людей вільними. У цих переконаннях Геракліта виявляються його погляди на зовнішньополітичні відносини поліса.
Для того, щоб закон був нормою внутрішнього життя, всі повинно йому слідувати. Сама людина і оцінюється Гераклітом по цій нормі політичною, по проходженню закону. Всі можуть і повинні слідувати закону як виразу загальних інтересів. Всі громадяни поліса предстають в рівній мірі здатними бути політично активними. У гострому політичному конфлікті Геракліт прямо апелює до всіх ефессцам, «скільки не є змужнілих», тобто дорослих, повноправних громадян. Але цьому єдиному закону не всі слідують в однаковій мірі. Люди не можуть визначити, хто ж є «якнайкращим», в проходженні закону. В цьому відношенні Геракліт виділяє «кращих людей» і «натовп».
Приділяючи у своїй творчості значну увагу проблемам полісу та його законів, він виступає за писане право, тобто за закон, і підкреслює, що «народ повинен боротися за закони, як за свої стіни». У цьому формулюванні маємо яскравий приклад ідеї боротьби за право, надпартійний, надідеологічний принцип законності, як такої, принцип панування права у полісному (політичному) житті.