Перед початком роботи з матеріалом й інформацією необхідно створити робочу гіпотезу, тобто напрямну наукову ідею, з подальшою перевіркою. Таким чином, гіпотеза - це ще не доведена теорія з невизначеністю кінцевих висновків. Процес створення й руйнування гіпотези - це той самий процес. Як пише Ч. Дарвін: «... я не могу вспомнить не единой первоначально составленной мной гипотезы, которая не была бы через некотое время отвергнута или сильно изменена мною».1
Висування гіпотези звичайно проходить у кілька етапів, серед яких найбільш важливими є аналіз фактів, установлених при спостереженні, конструювання креслень моделей як база для міркувань і висновків, використання уяви, що забезпечує аналіз усієї розмаїтості потенційних моделей, вибір самої оптимальної моделі, тобто моделі найбільше повно відбиваючої досліджуваний об'єкт, перевірка, більш-менш точне зв'язування створеної гіпотези з фактами й практикою. По суті, з переходом до постановки завдання й цілей моделювання закінчується гіпотетичне обґрунтування й починається збір даних.2
Якщо завдання поставлене, учений може зайнятися дослідженням моделі; проводити експерименти, шукати релевантну інформацію, розробляти рішення й варіанти адекватних дій. Також важливим при конкретному моделюванні соціального об'єкта є ідентифікація його обмежень, цілей функціонування й ключових факторів.
Обмеження являють собою: з одного боку, якийсь діапазон допустимих прийомів з моделлю, з іншого боку, можливі й неможливі дії соціального об'єкта. Цілей функціонування соціального об'єкта може бути кілька. Як правило, намагаються виділити найбільш важливу, хоч на практиці це не завжди вдається. Природно, що наявність декількох цілей істотно затруднює побудову адекватної моделі.
Слід зазначити, що в процесі моделювання соціального об'єкта іноді ціль досягається за рахунок зміни обмежень. Наприклад, якщо ціль об'єкта полягає в досягненні показника X, те досить задати планку У, що цей показник повинен перевершити, і тоді, від мети досягнення показника X перейти до пошуку рішення, що задовольняє умові Х_>У, а відповідно, досягти мети за рахунок зміни обмежень.
Приведемо хрестоматійний приклад американського соціолога
Р. Аккоффа: автобусна компанія встановлює надбавки за якість роботи водіїв і кондукторів автобусів. Якість роботи водіїв оцінюється по точності дотримання графіка руху, а кондукторів - по швидкості обслуговування пасажирів. Але такі форми заохочення приводять до трудового конфлікту - у години пік кондуктори не встигають обслужити всіх пасажирів, затримують відправлення автобуса й зривають графіка руху. Спочатку, керівництво компанії намагається не зауважувати конфлікт, але проблема не зникає. Не допомагає й спроба перерозподілити надбавки між працівниками, ріст ворожості між сторонами конфлікту не дозволяє прийти до розумного компромісу.
Проблему вдається вирішити системному аналітикові, що пропонує в години пік знімати кондукторів з автобусів і закріплювати їх за зупинками. Тепер кондуктори продають квитки до приходу автобуса, устигають перевіряти квитки у вихідних, і вчасно давати сигнал відправлення. Після того, як година пік закінчується, кондуктори повертаються в автобуси.
Впровадження цієї незвичайної схеми організації виробничого процесу дозволяє вирышити проблемну ситуацію. Як ми бачимо, системний аналітик моделює ситуацію, висуває проект, вносить відповідні корективи, і правильну ,і своєчасну зміну обмежень дозволяє досягти мети.
Абстрагуючись від другорядного, спрощуючи й залишаючи лише мінімальний набір необхідних істотних факторів, учений за допомогою моделі розкриває специфіку й пророкує подальші дії соціального об'єкта. Автори збірника «Соціальні механізми. Аналітичний підхід до соціологічної теорії» Дж. Элстер, Д. Гамбегта, Р. Будон сходяться із цього приводу в одному, а саме: головне в побудові соціальної моделі — це виявлення фундаментальних детермінантних факторів соціального об'єкта. Таким детермінантним фактором вони вважають соціальний механізм, що поясняє інтеракцію між індивідами, а також між індивідами й соціальними об'єктами.
Один з авторів збірника Т. С. Шеллінг приводить такий приклад: якщо водій контролює відстань до машини, що спереду, та це взаємодія між індивідами, якщо водій регулює швидкість у відповідності зі швидкістю потоку, та це взаємодія індивіда із соціальним агрегатом. На думку Т. З. Шеллінга, соціальний механізм виникає як інтерпретація в моделі реального феномена.
Однак, не можна говорити про існування наукової конвенції про ключові фактори соціального об’єкта, які могли б бути відбиті в моделі. Як затверджує Р. Шэпнон: «...будь-який набір правил для розробки моделей у найкращому разі має обмежену корисність і може служити лише приблизно як каркас майбутньої моделі або відправного пункту в її побудові». Саме тому, дослідникам доводиться користуватися інтуїцією, накопиченими знаннями й досвідом. Таким чином, з погляду Р. Шэпнона, не існує чіткого стандартного набору правил ідентифікації ключових факторів при моделюванні соціальних об'єктів, який би гарантував побудову найбільш адекватних соціальних моделей. Створення моделі соціального об’єкта здійснюється на базі поточної статистичної й фактичної інформації, а також поглядів авторитетних учених, фахівців й експертів. При цьому, звичайно, зізнається, що ці відомості носять імовірнісний характер. Як уважає Р. Шэпнон: «Мистецтвом моделювання можуть опанувати ті, хто має оригінальне мислення, винахідливістю й спритністю, так само як і глибокими знаннями... Не існує магічних формул для вибору змінних, параметрів, відносин, описуючих поведінку системи, обмежень, а також критеріїв ефективності моделі».
Зібравши інформацію, висунувши робочу гіпотезу, поставивши завдання й ціль моделювання, що вживає, зробивши облік обмежень і цілей об'єкта, ключовий фактор, дослідник планомірно переходить до створення моделі й роботі з нею. У створенні моделей виділяється кілька ключових етапів:
Перший етап соціального моделювання полягає в створенні ментальної моделі, тобто відбиття реального соціального об'єкта у свідомості людини. Формуючи ментальну модель, дослідник звертається до процедур абстрагування й ідеалізації. Побудова ментальної моделі перебуває в прямої залежності від «картини світу» конкретного дослідника. Інакше кажучи, учений, просто ангажирований яким-небудь політичним замовленням, але й визначений у своїх трактуваннях власними психологічними й соціальними установками, особливостями апперцепції, соціальними цінностями, нормами й інтересами. Таким чином, він як би інкорпорований соціальний контекст, і йому надзвичайно важко вийти за його рамки, тобто «відбудуватися».
Крім цього, на першому етапі дослідник зобов'язаний вибрати форму модельного подання реального об'єкта дослідження: статичну, якщо соціальний об'єкт моделюється й статиці, тобто передбачається задане ігнорування можливих змін якісних і кількісних характеристик реального об'єкта протягом певного часу й у рамках певного простору; або динамічну, якщо соціальний об'єкт моделюється в динаміку з обліком якісних і кількісних змін, що відбуваються з ним, у часі й просторі.
Причини процесів також класифікуються на різних підставах. Так виділяють: природні – катастрофи, смерчі, землетруси, посуха, потоп; демографічні - міграція, перенаселення; соціогенні - економічні, політичні, соціальні, культурні; техногенні - науково-технологічний прогрес; гуманітарні -психологічні й фізичні. Перераховані причини бувають як внутрішніми, так і зовнішніми для конкретного соціального об'єкта.
Другим етапом соціального моделювання є побудова змістовної моделі соціального об'єкта на основі ментальної. Причому, змістовна модель ні в якій мірі не є вербальною або графічною копією ментальної моделі. З одного боку, тому що дослідник ніколи не може досконально транслювати певні елементи ментальної моделі на змістовну модель по психологічних або соціальних причинах. З іншого боку, тому що, навіть якщо змістовна модель створюється колективно, її тлумачення однак проходить через призму індивідуальної свідомості, через конкретний ступінь і рівень сприйняття й розуміння. Проте, побудова власної соціальної моделі дає можливість придбати нові відомості про характер соціального об'єкта, зафіксувати закономірності його функціонування.
Третім етапом соціального моделювання є концептуалізація змістовної моделі, тобто переміщення змістовної моделі в рамки певної соціальної теорії. Змістовна модель стає концептуальною моделлю й починає використовуватися в соціальній теорії. У рамках теорії змістовні описові моделі називаються логіко-семантичними, пояснювальні - структурно-функціональними, прогностичні - причинно-наслідковими. Концептуальні моделі виражаються або у вербально дискурсивній або в графічно-наглядовій формі.
Четвертим етапом соціального моделювання є формалізації концептуальної моделі. Вона, як правило, здійснюється тільки при проведенні прикладних соціологічних досліджень. Концептуальна модель стає формалізованою моделлю. Формалізовані моделі бувають двох видів: математичними й комп'ютерними. У цілому, формалізовані моделі призначаються для коректування змістовних концептуальних моделей.
На п'ятому й заключному етапі соціального моделювання визначається характер змін соціального об'єкта. Виробляється якісний аналіз побудованої соціальної моделі.
Слід зазначити той факт, що начебто , математика здатна створити відмінний каркас для будь-якої наукової моделі, і прикладна соціології вже давно й досить активно використовує математичний апарат для рішень прикладних проблем.