Спробу поєднати раціоналістичний та ірраціоналістичний гуманізм здійснив марксизм-ленінізм. І це дало не абстрактну, а утопічну форму гуманізму. Суть цієї спроби полягала ось у чому: по-перше, «культ людини» було поставлено в центр марксистської доктрини. Але водночас було визначено мету формування «людини комуністичної», а для цього була запозичена ідея «комунізму» з перших християнських комун, монастирів, де було спільне майно і зрівнялівка в задоволенні життєвих потреб (звідси — ідея комунальних квартир, кухонь, туалетів у будинках радянської доби до середини 60-х pp. XX ст., мрія Хрущова про те, щоб селяни не мали присадибних ділянок, худоби, а міські жителі харчувались у великих їдальнях, обслуговувались у великих побутових комбінатах і т. д.); по-друге, оскільки ідея комунізму передбачає знищення (усунення) держави, підпорядкування особи колективу, зрівнялівку в задоволенні потреб, подолання класових і групових відмінностей, різниці між містом і селом і т. д., а це виявилося утопією, то марксизм був перетворений на своєрідну релігію. Тут раціональне та ірраціональне сплуталося. Тому комуністичний гуманізм на практиці перетворився в тоталітаризм, нехтування інтересами особи, у владу партійної бюрократії, масовий тероризм проти народу, який відмовлявся вірити в утопічну ідею і бути історичним гумусом заради збереження влади вождів.
Варто також враховувати, що всі революції XVIII — XX століть обіцяли реалізувати світогляд і принципи гуманізму і не виконували своїх обіцянок. Це не зробили ні Французька революція, ні тим паче — більшовицька. Мабуть, утвердження гуманізму ефективніше здійснюється еволюційним, а не революційним шляхом.
У сучасному гуманізмі як людяності в світогляді та в поведінці закладено ідеї філософів античності і авраамістичний принцип, що міститься в давньоіудейських текстах, Біблії та Корані, — так зване «золоте правило поведінки». У формі заперечення воно формулюється так: «Не роби іншим того, чого б ти не бажав, щоб робили тобі». У стверджувальній формі воно звучить так: «Поводься з іншими так, як бажав би, щоб поводилися з тобою».
Визначень гуманізму дуже багато. І не варто вдаватися до дискусій з цього приводу. Найчастіше термін «гуманізм» застосовується у значенні групового або особистого погляду на життя у філософській формі або в судженнях здорового глузду як світоглядна позиція щодо ставлення до людини, ЇЇ інтересів. Найповніше визначили гуманізм 58 видатних учених, письменників, митців і громадських діячів у «Декларації світового гуманізму» (опублікована в журналі «Free inguizy» 1980 p.). Вони назвали десять фундаментальних принципів світського гуманізму: вільне дослідження; відділення церкви від держави; ідеал свободи, етика, яка базується на критичному мисленні; моральна освіта; релігійний скептицизм; розум; наука і техніка; еволюція; освіта. Світський гуманізм, писалося в цьому документі, вірить скоріше в людський розум, аніж у божественне керівництво. Скептично ставлячись до догматів церкви, світські гуманісти осмислюють людське буття в реалістичних категоріях раціоналізму, стверджуючи, що люди самі відповідальні за власну долю.
Можна дискутувати з авторами «Декларації світового гуманізму», особливо з питань принципів, але дуже важливо, що вони: а) зафіксували розмежування світського й релігійного гуманізму; б) окреслили самостійний філософський, моральний і громадянський статус світського гуманізму. Нинішні світські гуманісти, визнаючи наявність у сучасному суспільстві й сучасній філософії деструктивних тенденцій, з оптимізмом дивляться в майбутнє людства. На їхню думку, розкриття потенціальне закладеного в кожній людині ресурсу гуманності залежатиме і від особистих зусиль індивідів, і від держав та міжнародних організацій, які створюють умови для життя й творчості людей.
Тож світський гуманізм може розглядатися як: 1) метод дослідження; 2) світогляд; 3) система цінностей (П. Курц). Він є впливовою теорією сучасності. Водночас, починаючи з 1929 p., гуманізм виступає як організований інтернаціональний рух, який спирається на численні національні організації. Перше гуманістичне товариство Нью-Йорка було створене якраз у 1929 р. (засновник — Чарльз Френсіс Поттер). Того ж року було створене Голлівудське гуманістичне товариство (засновник Теодор Куртис Абель). У 1930 р. Г. Бушман і Е.X. Уілсон заснували в Чикаго журнал «Новий гуманіст». Саме в ньому було надруковано 1933 р. «Гуманістичний маніфест-І». У 1973 р. було прийнято «Гуманістичний маніфест-II», який суттєво розвинув теорію гуманізму. Його підписали сотні відомих науковців, митців, літераторів, зокрема три радянських учених (А. Сахаров, А. Єсенін-Вольпін і Ж. Медведев). А в 1999 р. було прийнято «Гуманістичний маніфест-2000: Заклик до нового планетарного гуманізму», який увібрав у себе оцінку нової історичної ситуації після розвалу соціалістичного табору і формування нової Глобальної цивілізації. Нині існує Міжнародний етичний і гуманістичний союз (МЕГС), який об'єднує понад 5 мільйонів членів із 90 громадських організацій з більш ніж 30 країн. В Україні діє декілька гуманістичних організацій, а в Росії в травні 1995 р. створено Російське гуманістичне товариство, яке тісно співпрацює з МЕГС.
Таким чином, сучасний гуманізм, якщо не зачіпати його організаційних принципів, є, в першу чергу, гуманістичним світоглядом, на якому ґрунтується наукова, освітньо-виховна, культурно-просвітницька і організаційна діяльність. Це також світоглядна позиція, яка пропонує людині усвідомлення людського життя як цінності й самоцінності, установка на людяність без меж. А що ж таке гуманітаризм, чим він відрізняється від гуманізму та що між ними спільного?
Гуманітаризм, гуманітарне мислення, гуманітарна наука — усі ці поняття пов'язані з поняттям гуманізму, але тільки як один з напрямів реалізації гуманістичного світогляду і гуманістичної діяльності, через засвоєння, розвиток, використання гуманітарного знання як засобу освіти, виховання людини, розвитку специфічного комплексу гуманітарної науки. Гуманітаризм, гуманітарне мислення — найважливіша сторона гуманізму, яка спирається на гуманітарні (часто говорять — на соціальні) науки, на науки про суспільство. Якщо гуманізм — це сукупність усіх поглядів, скерованих на людину і людство, то гуманітаризм орієнтований на людиноведення, на утвердження соціального знання не тільки на противагу природничому, а й як засобу творення людини як особистості.
Безумовно, є ще багато проблем у застосуванні понять «гуманітарні науки» і «соціальні науки» як синонімів. Науковцям варто приділяти більше уваги розведенню цих понять, чіткішому їх трактуванню. І така робота ведеться. В цій статті поняття «гуманітарні науки» трактується як більш широке, проте є й інші точки зору. Головне, на наш погляд, бачити, що гуманітарні науки мають предметом передусім людину та її розвиток у суспільстві, а соціальні науки — суспільство, а вже потім людину як соціального індивіда. Але дискусій щодо трикутника «природничі — гуманітарні — соціальні науки» буде ще багато, і ми не претендуємо на останнє слово в них. Для нас важливою є класифікація наук на природничі та гуманітарні за предметом дослідження. Перші досліджують природу, другі — людину. Це досить умовна класифікація, оскільки людина є частиною природи. Але така класифікація широковідома, і ми нею користуватимемося.
Гуманітарна наука не тільки продукує гуманітарні знання, а й прагне гуманітаризувати всю науку через насичення негуманітарної (природничої) науки принципами і висновками гуманітарного мислення задля того, щоб не зашкодити людині. Отже, гуманітаризація будь-якої науки складається з двох елементів: а) теоретичного обґрунтування і практичного творення необхідних і достатніх умов, при яких будуть виключені можливості свідомого зловживання науковими досягненнями; б) моральне забезпечення розвитку природничих наук для блага людини, доповнення цих наук емоційно-естетичним осягненням людства, щоб подолати однобічність технократизму і абсолютизацію раціонально-експериментальних способів пізнання (в тому числі — у сфері експериментів над людиною, її мозком і тілом, генотипом і навколишнім середовищем).
В ідеалі потрібна цілісність знання, взаємопроникненність природничого та гуманітарного знання за принципом сполучених посудин. Але з об'єктивних і суб'єктивних причин природничі й гуманітарні знання розірвані і розвиваються відносно самостійними шляхами. Науковий універсалізм (енциклопедизм) — у минулому. Нинішній обсяг знань і способів їх отримання породжує диференціацію не тільки в науці як соціальному інституті, а й усередині кожної природничої й гуманітарної науки. Ця диференціація виступає як усе вужча спеціалізація, інколи веде до протиставлення природничих і гуманітарних наук як «точних» і «неточних», що приносять прибуток або ні і т. д. Однак прискіпливіший аналіз показує умовність критеріїв протиставлення і штовхає до тісного зв'язку цих наук, до творчої співпраці природничників і гуманітаріїв. Крім того, відбувається взаємопроникнення природничих і гуманітарних наук за рахунок обміну технологіями та методами пізнання: математизація й моделювання, застосування спільних технологій інформатики, синтез знань про природу і людину, діалогізм наук і т. ін.