Дана норма не тільки дозволяє здійснювати перевірку істинності наукових тверджень, але й проводити матеріальне й теоретичне експериментування, що винятково важливо для розвитку науки.
Експериментування з досліджуваними об'єктами за схемою “що буде з об'єктом, якщо він буде перебувати в таких умовах” створює запас рішень. А це не тільки вихід у практику, але й створення теоретичних умов проникнення в невідомі області реальності.
На підставі цієї норми в науці ставлять і зворотні завдання: які треба створити умови, щоб проходив таке-те процес. Наприклад, при яких умовах термоядерна реакція може стати керованої.
За верхньою границею знання перебувають ті аспекти миру, які не можна виразити у висловленнях пізнавального типу. Тут мир осягається цілісно, виникає почуття нашої причетності до миру й життя, стають значимими проблеми Бога, сенсу життя, смерті, щастя й горя.
Є й нижня границя знання. Це система висловлень, які для людини інтуїтивно ясні, не викликають доказових заперечень, наприклад, аксіоми Евкліда. Вони вводяться на основі наявного досвіду й вибираються як інтуїтивно очевидні положення. От приклади таких аксіом:
- через будь-які дві крапки можна провести пряму й тільки одну;
- яка б не була пряма, існують крапки, що належать цій прямій і не приналежні їй;
- із трьох крапок на прямій одна й тільки одна перебуває між двома іншими, і т.д.,
Тут виявляється парадоксальна ситуація: те, що для людини є зовсім безперечним, йому не вдається обґрунтувати. Але це ті опори, на основі яких відбувається формування щирих або помилкових пізнавальних пропозицій. Вони є межею обґрунтування в науці. Усе, що лежить нижче цієї границі, засвоюється вже не за допомогою пропозицій, а йде коріннями в невербальний, практичний досвід.
У наш час діє тенденція посилення взаємозв'язку способів освоєння людиною миру. Уже є й випадки інтеграції. Звичайно, це ставиться до тих способам освоєння миру, які тісно зв'язані один з одним споконвічно. Досить показово, що це інтеграція наукового й технічного способів освоєння миру людиною. У цьому випадку характерно те, що першим етапом цієї інтеграції є проникнення технічного способу освоєння миру в надра наукового. Усередині природничих наук виникає ланка це ставиться до тих способам освоєння миру, які тісно зв'язані один з одним споконвічно єднальне природознавство з технікою й виробництвом. Це прикладні дослідження й технологічні розробки. Їхнє призначення складається в знаходженні найкоротших і найбільш раціональних шляхів і способів використання пізнаних фундаментальною наукою законів об'єктивного миру. Саме в них заставляються фундамент і загальні контури техніки майбутнього. У цих дослідженнях поєднується інформація, що йде від фундаментальних наук і від виробництва й техніки. Вся вона трансформується, переробляється в прикладні знання. А вони стають безпосередньою основою для розробок нових технологій і технічних рішень.
На основі прикладних знань створюються й спрацьовуються зразки техніки й технології. Звідси починається їхнє впровадження у виробництво. На стадії цих розробок наука безпосередньо з'єднується з технікою й втілюється в ній. А нова техніка й технологія включаються у виробництво.
Все це означає, що прикладні дослідження - це не тільки технологічні, але й теоретичні розробки. А фундаментальні дослідження виражаються не тільки в побудові теорій, але й у виробленні нових технологій. Зараз це чітко простежується, наприклад, у квантовій оптиці. Разом з тим прикладні дослідження можуть давати фундаментальні результати. Досить ознайомитися з історією радіотехніки, щоб у цьому переконатися. Фундаментальні розробки можуть переходити в розряд прикладних. Це, зокрема, підтверджує розвиток фізики твердого тіла.
3. Причини посилення взаємозв'язку між різними способами освоєння людиною миру
Причин посилення взаємозв'язку між різними способами освоєння людиною миру цілий комплекс. З них, на наш погляд, має сенс звернути увагу на наступні.
1. У сучасній культурі спостерігається падіння рівня природничо-наукових знань людей. Є прошарок, природничо-наукових рівень знань якої надзвичайно високий. Ця еліта рухає науку вперед, створює нову техніку й розробляє нові технології. Однак рівень природничо-наукових знань у широких мас населення знижується. Люди користуються благами науки, легко засвоюють, які кнопки в яких приладах треба натискати, щоб їх виключити або включити. Але вони не замислюються про принципи роботи цієї техніки. Їм це просто не потрібно. Ця техніка збільшує вільний час широких мас населення, але вони його витрачають на розваги, що веде до деградації особистості. Природно, що в таких людей виникає захоплення всім тим, що не вимагає більших зусиль розуму й більших витрат фізичної праці. Вони легко піддаються міфологічним й іншим установкам ненаукових способів освоєння миру. Об'єктивно ця маса людей сприяє специфічному зближенню різних способів освоєння миру, але не на сутнісному рівні, а на рівні повсякденної свідомості.
2. Проникнення в масову свідомість толерантності. Сьогодні суспільство робить крок від культури корисності до культури достоїнства, крок до розуміння значимості окремої особистості. Толерантність можна визначити як відсутність негативного відношення до іншої культури при наявності позитивного відношення до власного. Толерантність - це мистецтво жити з несхожими на тебе людьми. Толерантність є умовою діалогу культур, діалогу різних способів освоєння людиною миру. А наявність діалогу - це вже перший крок до певного зближення й проникнення. Але тут не всі так просто. Люди, які глибоко «сидять» у певному способі освоєння миру, настроєні більш критично до інших способів його освоєння. Тому складається така ситуація: інтелектуальна верхівка суспільства менш схильна до взаємозв'язку різних способів освоєння миру, чим маси.
3. Зменшення у світі числа тоталітарних режимів, які ідеологічно підтримують, як правило, лише певні способи освоєння миру. Однак не можна не враховувати, що сучасна глобалізація не пов'язана з нейтральним відношенням до всіх способів освоєння миру. Тут багато чого залежить від того, хто йде на чолі глобалізації. Сьогодні реальна практика така: на словах зізнається рівноправність всіх способів освоєння миру, а на ділі нерідко застосовуються тільки ті, які відповідають ідеї глобалізації. Глобалізація не пов'язана з нейтральним відношенням до всіх способів освоєння миру.
4. Збільшення числа проблем, які не може вирішити сучасна наука. Це штовхає науку до пошуку нетрадиційних, нехарактерних для неї підходів до їхнього рішення. Об'єктивно це працює на зближення й взаємопроникнення різних способів освоєння миру.
5. Модернізація ненаукових способів освоєння миру, широке використання ними наукового лексикона.
Таким чином, хочемо ми цього або не хочемо, але в культурі XXI століття зберігаються відомі нам способи освоєння людиною миру. До того ж визріває тенденція посилення їхнього взаємозв'язку. Процес цей складний, багатоступінчастий, що породжує в культурі нові ефекти. По-перше, у самій науці з'являється цілий шар псевдонауки й лженауки. У той же час боротьба науки із цими явищами вигострює її норми й установки. По-друге, іде розширення проблематики науки, підсилюється її пильна увага до інших способів освоєння миру. По-третє, відбувається специфічна прив’язка до науки різних способів освоєння людиною миру, що, загалом кажучи, ускладнює їхній об'єктивний аналіз. По-четверте, іде формування інтегративного способу освоєння миру, що вимагає спеціального аналізу як феномена культури сучасної епохи. Щоб його зрозуміти, потрібний ретельний аналіз незнання. Сильною перешкодою в цьому процесі є підміна суті справи різними інтерпретаціями. Заважає й існуюча в масовій свідомості установка про те, що виникаючий феномен має універсальний характер і може все.
4. Сцієнтизм й анти сцієнтизм. Наука й анти наука
У сучасній культурі чітко виявила себе дилема: сцієнтизм - антисціентизм, що має безпосереднє відношення до проблеми співвідношення науки й мистецтва.
У нашій філософській літературі має широке поширення наступна точка зору на місце науки в системі сучасної культури: "Мир знання багатий і різноманітний. Однак, коли говорять або пишуть про знання, те, як правило, мають на увазі під ним знання наукове. У цьому, втім, немає нічого дивного, оскільки наука в наші дні займає особливе місце в житті людей. Вона перетворюється у своєрідний епіцентр культури, впливає на сприйняття людиною навколишнього світу"(1, с. 265).
Швидше за все тут бажане видається за дійсне, тому що насправді ситуація складніше. Більш адекватно неї охарактеризував Дж. Холтон, що вважає, що в США й у Росії поширюється містицизм, астрологія, історії про відвідування нашої планети космічними прибульцями, про зцілення вірою, хіромантія та інші подібні речі. Складається подання, продовжує Холтон, що марновірства перемагають науку (2, с.27). Нинішній стан він визначає як існування як би в "киплячій суміші" з різних духовних комплексів. Холтон зафіксував головне – невідмінність різних духовних комплексів у широкій суспільній свідомості, прагнення людей покладатися на всяке знання без розбору, аби тільки воно приносило користь.
У зв'язку із цим у сучасній ситуації виникає необхідність відрізнити, розрізняти науку від інших форм пізнання. При цьому головне полягає в тім, щоб визначити, як сама наука відрізняє себе від інших форм збагнення буття.
Це питання має певні історичні коріння, тобто, насамперед, треба врахувати історично сформовану дилему “сцієнтизм-антисцієнтизм”. Сцієнтизм зложився в рамках позитивістської традиції і являє собою позицію світогляду, відповідно до якої конкретно-наукове знання в наявній сукупності його результатів і способів їхнього одержання є найвищою культурною цінністю й достатньою умовою світоглядної орієнтації людини (3, с.173). Для сцієнтизму характерне перебільшення ролі науки в пізнанні навколишнього світу й людини, оголошення її вершиною розвитку культури, переконання в непотрібності інших сфер культури (О. Конт), тому що наука, відповідно до цього напрямку, більш успішно виконує всі культурні функції різноманітного духовного миру людства. Протилежним сцієнтизму напрямком орієнтації світогляду є антисцієнтизм, заснований на недовірі до можливостей науки й розуму, на критику наукових методів пізнання. Перевага тут віддається поза науковим засобам освоєння буття, особливо міфу, символу, мистецтву. Антисцієнтиський напрямок розвивався в 19 - 20 в.в. у концепціях таких західноєвропейських мислителів, як Ф.Шеллінг, А. Шопенгауєр, С. Кьерксгор, Ф.Ніцше, Э.Гуссерль, М.Хайдеггер, К.Ясперс. Сюди ж примикає А.Бергсон з його навчанням про художню інтуїцію, що має, на думку французького філософа, незаперечна перевага перед практичним інтелектом і здатної відкривати завіса над таємницями буття. Крім М.Хайдеггера й К.Яснерса, антисцієнтистские погляди на основі екзистенціалізму розвивали також Ж.-П.Сартр й А.Камю, що вважали, що саме мистецтво, особливо така форма літератури як роман, дозволяє проникнути в сутність екзістенции. У цьому ж напрямку розробляли свої концепції й деякі представники Франкфуртської школи, наприклад: Т. Адорно, В. Беньямін і М. Хоркхаймер.