Сутність не існує як абстракція. Сутність - це завжди сутність чогось: сутність речі, процесу, явища. Пізнається тому не сутність як така, а сутність чогось конкретного. Сутність будь-якого явища навколишньої дійсності не лежить на поверхні, вона пізнається не відразу, а лише в ході багаторазового аналізу й синтезу. На думку Гегеля, сутність світиться в явищах, але не кожному, і суб'єкт, що пізнає, повинен бути підготовлений до пізнання сутності. Сутність повинна бути, але вона спочатку є видимість.
Сутність існує як загальне в одиничному, але в кожному явищі вона проявляється не повністю. Можливо невірне розуміння сутності досліджуваного, ілюзорне подання про неї, що відбивається в наступному використанні категорій «видимість».
Пізнання сутності як основи всіх властивостей об'єкта припускає подолання видимості. У цілому знання сутності об'єкта залежить від рівня розвитку самого пізнання. Доцільно тому, виявляючи сутність, аналізувати її внутрішні й зовнішні зміни, форми її прояву. Сутність, як показав Гегель, характеризується цілою серією категорій, і тому її не можна визначити однозначно.
Категорія «сутність» розпадається на «підставу» і «закон». Усяка конкретна сутність є насамперед певну підставу. «Підстава пояснює, чому досліджуваний нами об'єкт такий, а не інший. Воно пов'язане з основною якістю об'єкта, з його основним внутрішнім протиріччям і розглядається як основа (причина) найважливіших властивостей об'єкта. Через виділення основного, виявлення основи йде пізнання сутності досліджуваних явищ. Від підстави залежать всі інші відносини об'єкта. Завдяки підставі, що включає структурність минулих станів, об'єкт як система зберігає наявну визначеність буття.
Сутність - категорія структурна, багатопланова. Її не слід представляти як щось однорідне й монолітне. Пізнання сутності конкретних об'єктів дійсності розпадається на велику кількість рівнів і рухається від знання законів, що виступають сутністю першого порядку, до сутності других, третього й т.д. порядків. Ці сутності можуть бути якісно різними.
Закон - одна з найважливіших філософських категорій. Закон як такий, закон взагалі, ні в природі, ні в суспільстві не існує. В онтологічному плані закон - це істотний зв'язок, форма необхідності. Виділяючи із усього різноманіття зв'язків зв'язку істотні, тобто пов'язані із сутністю, необхідні для буття явища в його даному якісному стані, ми називаємо їхніми законами. У гносеологічному плані закон - це відносно щире твердження обмеженої спільності, відносно завершений етап пізнання сутності. Закон тому є відношення сутностей або між сутностями. Визначаючи закон як істотний зв'язок, ми звичайно перераховуємо відмітні ознаки істотних зв'язків, такі як повторюваність, спільність, необхідність і ін. Закон взагалі варто визначати через можливо більше число категорій, тому що він «розкриває» свої грані через загальне й особливе, через можливість і дійсність, сутність і явище...
Література
1.Волькенштейн М.В. Современная физика и биология // Вопр. филос. – 1989. – №8. – С. 30.
2.Нарський И.С., Пащенко В.Я., Петров К.А. Питання перебудови філософської освіти. - К., 2004
3.Нарський И.С. Тлумачення категорії «випадковість». - К., 1999
4.Шептулин А.П. Система категорий диалектики. – М., 2002
5. Моїсєєв М.М. Ідеї природознавства й суспільні науки. - К., 1997