Воля державної влади трансформується в право і виступає як юридичний закон. Правова свідомість регулює соціальні стосунки з позиції закону, вона є сукупністю принципів і норм поведінки, що санкціоновані державою. Правова свідомість забезпечує громадський порядок, регулює суспільні відносини, виходячи з сформульованих і утверджених правовими установами і закладами вимог належної з точки зору закону поведінки.
Право не може регулювати всі без винятку суспільні відносини, воно регулює лише найважливіші з точки зору держави стосунки. Решта суспільних відносин регулюється мораллю. Моральна свідомість є сумою правил суспільне схваленої поведінки індивідів. Вона охоплює дійсність у формі моральних норм - вимог, яких повинна дотримуватися людина згідно з суспільним і власним усвідомленням добра і зла. Таким чином, суспільна мораль є способом адаптування до суспільного середовища, сферою суспільної необхідності. Але є й вища форма моральної свідомості, яка виявляє себе на індивідуальному рівні - моральність особистості.
Є дещо спільне між філософією і релігійною свідомістю. І релігія, і філософія спрямовані на усвідомлення граничних смислів людського буття, на пошук глибинної єдності. і зв'язку людини з світовим універсумом. Але здійснюються ці цілі різними способами, різними шляхами. Так, філософія є теоретичним, поняттєвим міркуванням над проблемами сенсу людського існування. Це наближує її до науки. Але на відміну від науки, філософія слугує не лише цілям теоретичного пізнання, а, насамперед, цілям людського самовизначення в світі, цілям злагоди між людиною і світом ЇЇ буття. Тому, вищою цінністю філософського пізнання є мудрість, як переживання і усвідомлення істини, як особистісне осягнення смислів і значень існуючого, шляхів творчого саморозвитку людини. Релігія, спираючись не на знання, а на релігійну віру, вказує на духовно-практичні шляхи для осягнення і здобуття сенсу життя. Вона дає духовні орієнтири для подолання людиною своєї скінченності, для досягнення безсмертя, має свої Специфічні форми усвідомлення і переживання єднання людини і світу.
1. Поняття "суспільство" в філософії. Особливості соціальної детермінації.
Суспільство є надскладною системою, яка формується в міру * розвитку здатності людей відокремлювати себе від природи. Філософія визначає три основні групи факторів, які обумовлюють розвиток людського суспільства: праця (специфічно людська доцільна діяльність), спілкування (колективний характер діяльності і життя), свідомість (пізнання, інтелект, духовний зміст людської діяльності).
Суспільство (соціум) можна визначити як сукупність всіх форм і способів взаємодії і об'єднання людей. В такому широкому значенні суспільство включає в себе все, що відрізняє цю систему від природно-космічних явищ, дозволяє розглянути створену людиною реальність як особливу форму руху матерії. Суспільство як система взаємодії людей визначається певними внутрішніми суперечностями - між природою і суспільством, між різними соціальними спільнотами, між суспільством і особистістю. Ці зв'язки стали основою для розробки різноманітних соціологічних концепцій суспільства. Одні з таких теорій нехтують якісною різницею між суспільством і природою (натуралістичні концепції), інші - абсолютизують її (ідеалістичні вчення).
В розумінні поняття "суспільство" потрібно виділяти два аспекти, два виміри - індивідуальний і соціальний. По-перше, суспільство - це самі люди в їх суспільних відносинах. Всі суспільні явища є врешті-решт результатом дій індивідів, їхніх цілей, бажань, думок, вільного вибору. Причому діють ці індивіди не відокремлено один від одного, тому суспільство є не просто сукупністю індивідів, а відкритою системою їх спілкування, взаємозв'язків і взаємодій. По-друге, суспільство є такою системою, що здатна до саморегуляції. Процес упорядкування та організації суспільних відносин породжує відносно самостійні і незалежні від індивідів форми суспільної інтеграції і регулювання відносин між індивідами, між соціальними спільнотами, між людиною і природою (виникає система норм і правил, прав і обов'язків, заборон і дозволів).
Саме така суперечлива особливість суспільної реальності - бути продуктом взаємодії індивідів, відбитком їх суб'єктивності (цілей, інтересів бажань) і разом з тим незалежним від них надіндивідним, об'єктивним утворенням - обумовлює специфіку соціальної закономірності (соціальної детермінації), що якісно відрізняється від закономірностей природи. Суспільне буття та історія людства, оточуючий нас предметний світ складаються з зусиль конкретних індивідів, є результатом їх діяльності, продуктом конкретно-історичної форми відношення людей до природи. Проте саме цей результат стає об'єктивною умовою людського існування. Незважаючи на те, що люди самі творять свою історію і суспільне життя, форма "включення" їх в суспільно-історичний процес обумовлена не тільки ступенем освоєння ними-культурної спадщини, не тільки їх суб'єктивними прагненнями, свободою вибору, але й об'єктивними умовами матеріального виробництва, досягнутим рівнем суспільного розвитку, В тому числі - рівнем суспільної свідомості. Отже, те, що має назву "соціальної детермінації", є фактом залежності людей від продуктів та результатів їх власної діяльності. Із сукупної діяльності індивідів розвиваються нові об'єктивні історичні обставини, які, в свою чергу, визначають наступний розвиток людей. Тим самим, не існує Закономірних тенденцій історії без діяльності людей. Люди знаходяться в залежності від об'єктивних умов і обставин життя, але разом 'з тим створюють і змінюють ці обставини.
2. Структура і функції суспільства.
а) Поняття суб'єкта суспільного розвитку. Соціальна структура суспільства.
б) Основні сфери життєдіяльності людей і суспільні відносини. Функції суспільства.
Суспільство як система взаємозв'язків і взаємодій індивідів має певну структуру. Структура суспільства має два аспекти. По-перше, це те, що має назву "соціальної структури суспільства", тобто сукупність "мікросоціумів" - соціальних груп, спільнот, котрі є Суб'єктами суспільного життя. По-друге, це є система основних сфер життєдіяльності суспільства (матеріально-економічна, соціально-політична і духовно-культурна) і відповідних до них суспільних Відносин (економічних, політичних, правових, моральних, релігійних, тощо).
Суб'єктами суспільного життя є самі люди, саме вони творять Історію. Творцями соціального процесу вони є разом з іншими людьми, у взаємозв'язку з ними. Кожна людина включена в певну соціальну спільноту чи групу (або в декілька соціальних груп). Тому суб'єктами Історичного процесу є не тільки індивіди, але й соціальні спільноти, що формуються на засадах єдності історичної" долі, обставин життя, Інтересів та цілей індивідуального та суспільного розвитку. Сукупність різноманітних соціальних спільнот та зв'язків між ними складають соціальну структуру суспільства.
Серед факторів, що обумовлюють формування соціальних" спільнот та груп, є і природні (ознаки статі, віку, раси), і соціальні (професійні, культурні та інші, ознаки). Так, можна " виділити соціально-територіальні спільноти (мешканці міста і мешканці села), Соціально-демографічні (чоловіки, жінки, діти, молодь, пенсіонери), СОЦіально-етнічні (сім'я, рід, плем'я, народність, нація, етнос). Для К. Маркса основним критерієм соціального структурування було відношення до засобів виробництва, до власності. На цьому грунтується класовий поділ суспільства - на рабів і рабовласників, селян і феодалів, пролетаріат і буржуазію. У сучасній соціології поряд я поняттям "клас" вживається термін "страта". Теорія стратифікації виділяє певні верстви і спільноти (страти) за ознаками культури (стилем життя, родом занять тощо. Так, М. Вебер включає в число таких ознак, крім відношення до власності і рівня прибутку, відношення до влади і соціальний престиж.
Суспільне життя відбувається в трьох основних сферах, або реальних процесах життєдіяльності, - в матеріально-економічній, соціально-політичній і духовно-культурній. Абсолютизація якоїсь однієї сфери суспільного життя веде до створення деформованої моделі суспільства.
В процесі багатогранної життєдіяльності людей складаються певні суспільні відносиш. Вони охоплюють всі сфери суспільного життя та діяльності. Матеріально-економічні відносини включають в себе виробничі відносини, технологічні, відносини розподілу, обміну;
соціально-політичні - політичні, правові, моральні, класові, національні, соціально-групові; духовно-культурні - моральні, релігійні, художньо-естетичні, наукові відносини. Суб'єктами суспільних відносин є індивіди та соціальні спільноти, саме їх інтереси та потреби лежать в основі суспільних відносин.
Суспільство як єдність соціального і індивідуального спрямоване, по-перше, на забезпечення умов для збереження і розвитку самого соціуму і, по-друге, на забезпечення умов для реалізації і розвитку здібностей індивідів, для задоволення ними своїх потреб. Основні сфери людської життєдіяльності обумовлюють основні функції суспільства: забезпечення і відтворення матеріально-економічних умов життя (зростання добробуту, матеріального достатку);
регулювання і організацію суспільних відносин (соціально-політичні, етичні гарантії виживання людства, упорядкування і нормалізації політичних, правових, моральних відносин); духовно-культурний розвиток людей.
Суспільне життя в своїй сутності є творчим процесом створення і розвитку людиною, як суспільно-історичним суб'єктом, соціальних умов свого життя. В цьому процесі розвивається і сама людина, збагачуються її можливості, вдосконалюються здібності. Така особливість людського буття визначається в соціальній філософії поняттям "суспільне виробництво". Суспільне виробництво не обмежується лише економічною сферою (матеріальне виробництво), (юно є разом з тим і розвитком різноманітних суспільних відносин та соціальних інститутів (виробництво форм спілкування) і процесом формування і розвитку духовної сфери людства, суспільних форм свідомості (духовне виробництво). Отже, основні сфери життєдіяльності в їх взаємозв'язку - це і є реальний процес суспільного виробництва як виробництва життя, його соціальних умов і його суб'єкта - суспільної людини.