В такому підході і такій оцінці людини та її призначення проявляється гуманістична спрямованість філософії Хайдеггера.
А. Камю ( (1913-1960 рр) - французький філософ-екзистенціаліст, письменник, публіцист. Основна проблема творчості Камю - тема абсурду людського існування. Саме розгляду зазначеної проблеми присвячені праці "Міф про Сізіфа", "Калігула", "Бунтуюча людина", "Чума".
А. Камю прагне відповісти на запитання: "Як жити без найвищого сенсу і благодаті?", "Як жити у світі, де вмерла релігійна надія? Що її замінить?".
Вихідний пункт його філософії - абсурд, який ставить під сумнів цінності. А. Камю вважав, що сам по собі світ не абсурдний, він просто нерозумний, тому що він є позалюдською реальністю, яка не має нічого спільного з нашими бажаннями і нашим розумом.
Для абсурду необхідні людина і світ, знищення одного з них означає припинення абсурду. З констатації абсурду А. Камю робить два неправомірних висновки: про самогубство і "філософське самогубство".
З абсурду випливає заперечення універсальних етичних норм, що призводить до реалізації принципу "все дозволено". На думку Камю, абсурд не слід знищувати самогубством або "стрибком віри", необхідно його максимально повно позбутися.
Ще один відомий представник екзистенціалізму Ж. - П. Сартр (1905-1980 рр.) вихідним пунктом філософії вважає суб'єктивність індивіда. Екзистенціалізм, за Сартром, це єдина філософія, яка не робить з людини об'єкта, а утверджує її існування як неповторної індивідуальності. Людина є істота вільна, яка бажає свободи не лише собі, а й іншим; людина ні при яких обставинах не може бути засобом, вона завжди є метою.
Сартр вважає, що сутність людського існування виражає свобода. Він протиставляє буття природи людському буттю. Це два протилежних види буття, причому матеріальний світ розглядається Сартром як постійна загроза людському життю і свободі. Людина постійно намагається подолати ворожість матеріального світу і тим самим зняти обмеження своєї свободи. Однак всі ці спроби закінчуються трагічно для людини: вона втрачає свою специфічність і перетворюється у річ серед інших речей. В природному світі, підсумовує Сартр, свобода неможлива.
Свобода неможлива і в соціальному житті. В своїх класових, професійних, соціальних функціях кожна людина подібна до інших людей і виконує ті функції, які нав'язуються їй зовнішніми факторами - суспільством. Її своєрідність розкривається в неповторності, унікальності, що виявляється в цілях, задумах, проектах, звернутих у майбутнє, тобто свобода людини проявляється в її виборі майбутнього. Майбутнього ще немає, воно представлене множиною можливих варіантів і тому людина завжди знаходиться у ситуації вибору, яка і є єдиною справді людською ситуацією і свободою. Отже, саме вибір і свобода є вияв справжньої сутності людини.
6. Неотомізм - головний напрямок сучасної релігійної філософії. Тейяр де Шарден.
Відродження філософії томізму (філософії Ф. Аквінського) відбувається в кінці минулого століття. Оскільки основні положення томізму розроблялися в XIII ст:, то їх у незмінному вигляді перенести в XX ст. було неможливо. Перед релігійними філософами постало завдання оновити томізм, що і було зроблено. Нині ця філософська течія називається неотомізмом. Один із головних принципів Ф. Аквінського - твердження про "гармонію" віри і розуму, релігії та науки - набуває в текстах сучасних його послідовників цілком модерного звучання. Багатовічний конфлікт між прихильниками науки і релігії тлумачиться як результат трагічного непорозуміння і як неправильне осягнення алегоричного характеру змісту "Святого письма".
Серед найбільш впливових напрямів сучасного неотомізму е тейярдизм, заснований теологом, палеонтологом і антропологом П'єром Тейяром де Шарденом (1881-1955 рр).
Головна праця Тейяра де Шардена "Феномен людини" - це спроба відповіді на питання про те, яка природа людини, її походження, сенс буття, взагалі цілісні характеристики людини як біологічної і водночас надбіологічної, свідомої істоти.
На першому плані у Тейяра стоїть еволюція, її значення підкреслюється з граничного загостреністю. Відвертаючи старозаповітний міф про створення богом першолюдини - родоначальниці всього людства, Тейяр вважав, що людина - найдосконаліший результат багатотисячної еволюції органічного світу. Замовчуючи питання про початок світу, Тейяр все ж схиляється до прийняття теорії "вибуху", "Всесвіту, що розширюється". У момент вибуху з речовини шляхом трансформації виникли стійкі одиниці елементарної матерії. "Переджиття", прихована "радикальна енергія" веде матеріальний світ шляхом ускладнення. Еволюція починається ще задовго до появи живих організмів. Життя виникає один раз в одному місці. Виникає воно шляхом стрибка (внутрішньої революції). Окрім того, і перехід від тварини до людини, виникнення думки здійснюється шляхом стрибка.
Тейяр не має великої потреби у виправданні догмата первородного гріха, який зобов'язаний пояснити існування зла в світі. Зло, за Тейяром, це передусім людські страждання, але воно є необхідним для людського роду стимулом до вдосконалення, потім, зло - це роз'єднаність, поступово переборювана всім механізмом еволюції, впритул до майбутніх стадій людського розвитку. Це переборювання відбувається через страждання. З виникненням людини нарівні з біосферою з'являється ноосфера. На думку Тейяра, вона не може зупинитися в своєму розвитку, оскільки є частиною еволюції. Кінцевою найдосконалішою точкою прогресу є "точка Омега". Тейяр глибоко переконаний, що весь розвиток людства спрямований до цієї вищої духовної сутності.
1. Соціально-філософські погляди Т. Шевченка, М. Костомарова, М. Драгоманова.
Т. Шевченко (1814-1861 рр.) - український поет, художник, мислитель.
Важливою особливістю суспільно-політичних поглядів Т.Г. Шевченка є їхня послідовна і безкопромісна антикріпосницька спрямованість. Кріпацтво і самодержавство він справедливо вважав основною причиною соціальних і економічних негараздів в Російській імперії.
Надзвичайно важливий бік діяльності Т.Г. Шевченка - його непримиренна боротьба проти самодержавної політики національного гноблення народів. Він рішуче відстоював демократизм у національному питанні, вважав за необхідне виховувати в народних масах пригноблених націй почуття національної гідності, прагнення боротися за рівність.
В історичному минулому України його цікавили події і традиції, пов'язані з визвольною боротьбою українського народу проти іноземних загарбників, проти соціального рабства і національного гноблення. Поет високо оцінив Запорозьку Січ, яка відіграла важливу роль в історії України і становить її славну сторінку, була суспільно-політичними ідеалом Шевченка в минулому. Саме козацьке військо було могутнім двигуном, серцевиною всіх національно-визвольних козацько-селянських війн і повстань.
Хвилювала Т.Г. Шевченка й слов'янська проблема. Розв'язував він її з позицій революційного демократизму і братерської єдності слов'ян. Поет рішуче викривав реакційні антислов'янські та панслов'янські "теорії" пангерманістів і слов'янофілів.
Світосприйняттю Шевченка притаманний принциповий антропоцентризм, що зумовлює сприйняття навколишнього світу природи, історії й культури крізь призму переживань, бажань, потреб і прагнень людської особистості. Для Шевченка цей світ уособлює Україна. Україна для нього - це екзистенційний стан буття. Його особиста доля й доля його народу стають віддзеркаленням одне одного.
Микола Костомаров (1817-1885 рр) - історик, етнограф, громадський діяч. При вивченні його соціально-філософських поглядів варто насамперед звернути увагу на працю "Книги буття українського народу". У зазначеному творі Костомаров висвітлює трагічну історію українського народу і виголошує впевненість, що він обов'язково відродиться як самобутній культурний етнос.
В 1861 році Костомаров публікує велику статтю, в якій робить спробу проаналізувати основні риси української духовності у порівнянні з російською. Головний висновок, що його доходить Костомаров, такий: український народ має свої власні етнопсихологічні характеристики, які виокремлюють його серед інших народів, зокрема російського.
Коротко принципи відмінності українського та російського менталітету зводяться, за Костомаровим, до таких моментів:
1) у росіян панує загальність над особистістю. Українець вище цінує окрему людину, ніж загал;
2) росіяни нетерпимі до чужих вір, народів, мов. На Україні ж люди звикли з незапам'ятних часів чути в себе чужу мову й не цуратися людей з іншим обличчям;
3) росіяни - народи "матеріальний", українці ж прагнуть "одухотворити весь світ";