Ніцшеанська ідея Надлюдини є прагнення до висоти, до висоти, де людина стає вільною. Істину життя Ніцше зрозумів як вираження боротьби за волю до могутності, як творену цінність. Істина підкоряється створенню раси Надлюдини.
У своїй убогості і убогості стоїть перед Ніцше людина, позбавлена всякого відчуття життя, всякої цілісності, який вдає із себе повну суперечність інстинктам. Людина, яка повністю заперечує своє біологічне і фізіологічне становлення. Само по собі це "тварина" достатня не вдало.
"Справа йде про типа: человечество- просто матеріал для досвіду, колосальний надлишок невдалого – поле уламків".
Ніцше стверджує, що тільки після загибелі людини, разом з його гряззю, можливе створення вищого тіла! Ніцше бачить тільки безвихідь в боротьбі з людською гряззю, з його занепадом.
Не у боротьбі з людським розкладанням, а як раз навпаки, йдучи по шляху розкладання, Ніцше знайшов нові джерела сили.
"Стан разложения - ось, що є ідеальною умовою, в якій одиничні особи можуть досягати небувалого ступеня досконалості. Надлюдина і є ця одинична досконала особа, яка зростає на ґрунті людського розкладання як пишна квітка на родючому перегної".
Вище покликання і щастя людини прагнути стати таким перегноєм, щоб зробити можливим поява Надлюдини! У цьому і полягає нова мораль, до якої заповіт людей Ніцше.
Ніцшеанський шлях створення Надлюдини можна порівняти з процесом зародження будь-якого життя, який спочатку встановлений законами створення всього жвавого, тобто можна порівняти з біологічним механізмом первинного етапу зачаття життя.
Сенс такого первинного етапу полягає в тому, що зі всієї багатомільйонної безлічі жвавих " варіантів", здатних дати початок до створення нової досконалішої форми життя, відбувається відбір тільки одного. В результаті, з такого відібраного жвавого варіанту виходить розвиток і створення досконалішої форми життя, а решта всієї багатомільйонної маси життів приноситься в жертву і гине.
Подібний процес жертвопринесення є найприроднішим і необхіднішим так, як для створення щось досконаліше потрібна, в особі цих мільйонів жвавих часток, певна біологічна середа, яка і забезпечує всі необхідні умови для початку зародження. Таке вбивство з боку природи відбувається із завидною постійністю і без жодного розкаяння совісті. Дана середа, після виконання нею своїй функції, просто знищується як непотрібна і даремна. Тобто, можна сказати, що в цьому випадку все підкоряється закону природного відбору, але тільки на примітивному рівні.
За весь період існування людства, розвиток і вдосконалення як "людського", так і тваринного типа відбувався на основі цього біологічного механізму первинного етапу зародження досконалішої форми життя. Проте, подальше такий розвиток вперед досконалішої форми обмежений певними видовими рамками, тому що первинний етап зародження є примітивним рівнем, що забезпечує тільки обмежений розвиток вперед.
Те ж саме можна сказати і по відношенню до всієї природи. " Вся тварина і рослинне царство", помічає Ніцше " не розвивається від нижчого до вищого, але все в нім йде вперед одночасно", але, по незрозумілих причинах, людський тип, не маючи можливості розвиватися вперед, почав розвиватися у висоту, що противоречит природним законам становлення. Це приведе, вважає Ніцше, до неминучої загибелі " всього тіла землі". В результаті цього, Ніцше закликає до необхідності подальшого розвитку вперед, а не у висоту, тобто до розвитку яке визначене законами створення всього жвавого, але Ніцше не має зважаючи на ставати тваринним типом. Він закликає йти далі здолати людину – цей брудний струмок.
" Що таке мавпа для людини? Сміховисько або болісна ганьба! І тим же самим має бути людина для Надлюдини: сміховиськом або болісною ганьбою".
"Людина – це канат, натягнутий між твариною і Сверхчеловеком - канат над безоднею".
Ніцше зве людей до руху вперед по шляху створення "вищої стадії людства". Але як вже мовилося, ця стадія досягається тільки тоді, коли мільйони принесені в жертву вибраним! Тобто, для створення "ідеального" типа необхідний наступний етап. Механізм цього етапу зародження досконалішої форми життя подібний до механізму першого етапу спільного зародження всіх типів життя. Тобто знову необхідна багатомільйонна безліч жвавих "варіантів" . В результаті цього станеться повторне зачаття, але вже зачаття досконалого життя, тобто станеться зародження на найвищому рівні розвитку. Знову необхідна певна середа (людство) для створення умов появи щось " ідеального". І знову ж таки, вся ця середа, яка необхідна була при створенні щось ціле, досконалого має бути ліквідована, принесена в жертву як щось яке виконало свою функцію і є не потрібною.
Аналогічні процеси відбуваються при "розвитку" якої-небудь речі, органу або окремого організму.
З кожним істотним зростанням цілого змінюється і сенс окремих часток. Інколи їх часткове зникнення, їх зменшення в числі ( наприклад, шляхом знищення ) може бути ознакою зростаючої сили і досконалості. Тобто : звиродніння, зникнення сенсу і доцільності, одним словом смерть, відносяться до умов дійсного прогресу, який завжди є у формі волі і шляху до більшої могутності,и завжди проводиться за рахунок багатомільйонних менших сил. Величина прогресу навіть вимірюється кількістю того, чим довелося йому пожертвувати. Людство, пожертвуване у всій своїй масі процвітанню окремого сильнішого виду людини, – це був би прогрес.
" У людині велике те, що он - міст, а не мета; що можна любити в людині так це те, що він є перехід і загибель.
Як наслідок нової моралі, Ніцше захоплюється надзвичайно високими ідеями . Суть яких в основному зводиться до розділення культури. Одна з основних ідей, яку Ніцше намагається обґрунтувати, є розділення шкіл: професійні для більшості і класичні, по суті своєму вищі, для обмеженого числа, вибраних, де вибрані повинні продовжувати свої заняття до тридцяти років!
«Ціною праці нижчих класів, шляхом, так званої, неоплаченої праці привілейований клас має бути звільнений від боротьби за існування, і тим самим дістати можливість творити, створювати, задовольняти все нові потреби.»
Ніцше не раз переконується, що без ієрархії неможливе існування культури.
« Не всі мають право володіти красою; величезна більшість має бути приречене на приниження, працювати на своїх панів, поважати їх життя. Такий розподіл гарантує суспільству силу і як прямий наслідок цієї сили, дає місце красі, витонченості і грації».
Ніцше також говорить про необхідність « привілейованої» вищої освіти.
«Вища освіта і величезне число – ці два вирази якось не в'яжуться між собою. Всяку вищу освіту здобувають тільки люди, складові виключення: для того, щоб мати право на такий високий привілей, потрібно бути самою привілейованою особою. Все велике і все прекрасне не може бути спільним надбанням».
«Великі речі залишаються для великих людей, пропасти - глибоких, ніжності і тремтіння жаху – для чуйних, а загалом все рідке – для рідких».
Ніцше здригається перед жорстокістю істин, що відкривалися йому. Його охоплює жах побачивши цього світу без божества, але він приклоняється їх похмурою красою.
Ніцше вважає себе за приреченого. Він розуміє, що кожен існуючий вид має свої кордони, яких він не може переступити. Ніцше знає це і пише про це. Про це пише і Бердяєв. «Абсолютно не зрозуміло, як людина може піднестися над низькістю миру, вийти з царства das Man. Для цього в людині має бути вищий початок, що прославляє його над даністю миру.
А ще раніше Достоєвський через розкаяння Раськольникова відмовляється від ухвалення виниклих перед ним істин . Самого Ніцше знаючи, що він говорить не для цих вух не наполягає на ухвалення цього евангелиа зла і вважає за краще відстрочити той скрутний момент, коли пророка проголосить свій закон.
Заратустра з початок повинен закінчити справа служителя правосуддя – уничтожить вся слабка. Ніцше заривається в дійсність до самих її витоків, щоб коли ні будь вийти на поверхню і звільнити її.
"Коли-небудь, в сильніший час, ніж ця гнила сучасність, з'явиться людина рятівник . Ця людина майбутнього, яка позбавить нас від колишнього ідеалу, який знов звільнить волю, який поверне землі її мету і людині його надію, цей противник християнства, цей переможець Бога."
Що ж це насправді? Символ або реальна дійсність? Ілюзія або надія?
У перебігу найдовшого періоду історії людства, коли ще сама людина не була зіпсована, коли людина була ідеальним втіленням законів розвитку і збереження, такі поняття як добро, зло, хороше і погане просто не мали права на життя. Головне завдання, яке стояло перед людиною було створення і розвиток сильного, загартованого в боротьбі за виживання вигляду.
Первинні оцінки "незіпсованої" людини виходили з того, що гідність або непридатність будь-якого вчинку виводилися з його слідства вся цінність яких полягала в необхідності задоволення фізіологічних потреб. Оцінка ж проводилася по ступеню задоволення цих фізіологічних потреб, направлених на підтримку певного вигляду.
Внаслідок цього відбувався нормальний, природний процес розвитку людського типа, що знаходиться в повній гармонії з дійсністю, що оточує його.
Вчинок сам по собі також мало брався до уваги, як і його походження. Ніцше вважає, що повернення людини до такої системи оцінок всієї дійсності є ідеальним шляхом для подальшого розвитку даного типа.