Серед мислителів, гуманістів Відродження особливо слід зазначити Лоренцо Валла (1407-1457). Він довів підробленість так званого «Константинопольського дару», яким папство обгрунтовувало свої права на світську владу. Релігія, вважає він, - це взагалі сфера емоційно – психологічна, а не раціональна. Валла протиставляє християнському аскетизму філософію і етику Епікура. Людина, пропагує Валла, повинна вірити в силу і потужність свого розуму. Він вимагав віротерпимості, свободи наукового дослідження і права людини на задоволення всіх своїх матеріальних і духовних потреб.
2. Натурфілософія Відродження
Гуманістичні ідеї мислителів раннього Відродження вступали у волаюче протиріччя з релігійними уявленнями про світ і Космос як про царство гармонії всього сущого, ієрархічно висхідного до бога. Укріпити віру в силу і потужність людського розуму, права людини на задоволення своїх земних потреб можна було лише побудувавши нову, відмінну від релігійної картину буття. Н. Кузанський (1401-1464), зберігаючи ідею Платона про залежність плотського світу від світу надчуттєвого, зближує бога і природу. У дусі пантеїзму він приписує природі божественні атрибути і перш за все безмежність в просторі (книга «Біблії» Буття стверджує, що світ обмежений сферою нерухомих зірок). Земля, по Кузанському, не складає центру світу, а так звана сфера нерухомих зірок не є поверхня замикає світ.
Якщо схоластика вважала, що мета людського пізнання – досягнення незмінною, раз назавжди дана «божественної істини», то Кузанський підкреслював, що процес пізнання означає безконечне вдосконалення людського знання. Він виділяє різні рівні пізнання: перша – відчуття. Воно дає лише смутні образи речей. Над ними підноситься розум, що оперує числами і що дає речам імена. Розум – це третій найбільш вищий рівень пізнання. Лише розум може мислити безконечне і здатний зрозуміти діалектичну істину, що «всі речі складаються з протилежностей в різних мірах».
Але особливо руйнівною для біблейських уявлень про світ, була геліоцентрична система світу Н. Коперника (1473-1543). В протилежність традиційним представленням своєї епохи він поставив в центр всесвіту не Землю, а Сонце. Зміна дня і ночі, обертання зоряного піднебіння, місячні і сонячні затемнення, петлеподібний рух планет і інші явища отримали дивно просте пояснення. До того ж система Коперника давала можливість точно обчислювати календар. Галілео Галілей, винайшовши телескоп, дав можливість своїми очима переконатися в справедливості поглядів Коперника. Не випадково ці погляди знайшли гарячих залицяльників.
Дж. Бруно (1548-1600) об'єднує погляди Н. Кузанського і Н. Коперника і розробляє натуралістичне вчення про нескінченність світів і Всесвіту в цілому. Правда, не маючи можливості пояснити рух планет (це зробив Ньютон, відкривши закон усесвітнього тяжіння), Дж. Бруно допускав існування світової душі. Проте, підкреслюючи діяльний характер духовного початку, він ніде не говорить про його безтілесне окреме від природи існування. Тим самим він пантеїстично розчиняв дух в природі. Бруно визнавав ті ж рівні пізнання, про які учив Кузанський: відчуття, розум, розум (інтелект). Горизонт відчуттів вельми обмежений і відчуття, наприклад, обманюють нас відносно нерухомості Землі і руху Сонця. Остання думка тут, як і в останніх випадках належить розуму. Лише він здатний побачити збіг протилежностей і в нескінченно малому, і в нескінченно великому. Отже «хто хоче пізнати найбільші таємниці природи, - пише він, - хай розглядає і спостерігає максимуми протиріч і протилежностей» .
Спираючись на ідеї Коперника, Галілея, Дж. Бруно, І. Кеплер (1571-1630), Тихо Бразі (1546-1601) і ін. накидають загальні контури Всесвіту, багато в чому схожі з нашими сьогоднішніми уявленнями про неї.
3. Соціальна філософія Відродження
Розуміння людини як центру всесвіту зажадало від гуманістів Відродження не лише розробки нової картини Космосу, але і нових уявлень про життя суспільства і держави. Николо Макіавеллі (1469-1527) в протилежність теології шукає земні основи суспільного життя і вчинків людей. Суспільство в його розумінні є сума незалежних один від одного індивідів. Спонукальними мотивами людських вчинків є егоїзм і матеріальний інтерес. Держава не наказана людям богом. Воно плід людського розуму і виникає з необхідності приборкання егоїзму людей і встановлення порядку. Його вищою метою є обмеження надмірного багатства одних і надмірній бідності інших. Але виконати цю роль може лише сильна держава. Тому для зміцнення влади в державі годяться всі засоби як доброчестные, так і нечесні (обман, віроломство, отруєння і так далі). Діяльність государів не піддається оцінкам релігійної моралі. Це прагнення Макіавеллі протиставити релігійному розумінню держави юридичний світогляд, звичайно ж, викликали у відповідь реакцію з боку церкви. Ще за життя Макіавеллі йому приписали роль теоретика безсоромної політики, яка обирає своїм девізом «Мету виправдовує засоби, що не знається на вибиранні засобів».
Якщо Макіавеллі прагнув звільнити від релігійних оцінок політичну сферу суспільного життя, то Еразм Роттердамський (1469-1536) – соціальну сферу. Не заперечуючи божественного визначення, він проголошує, що в руках бога знаходиться лише початок людського життя, коли бог дає людині душу, і її кінець, коли бог забирає у людини душу. А між цими вирішальними моментами люди будують своє життя вільно. Інакше втрачає будь-який сенс уявлення про гріх, доброчестности, моралі взагалі. Звичайно ж ці погляди привели Роттердамського до конфлікту з церквою. Але вона знайшла в Роттердамськом гідного противника. Його саркастична критика схоластичної псевдонаукової особливо у вигадуванні «Похвальне слово дурості» була настільки переконливою, що саме від Еразма бере свій початок декілька спрощене уявлення про схоластику як про псевдомудрість.
Мартін Лютер (1483-1546) спробував обгрунтувати незалежність від церкви духовного життя людини. У своїх 95 тезах, прибитих до дверей церкви Віттенбергськой, він виступив проти догмата і претензій до церкви бути посередником між богом і людиною. Людина може врятуватися лише за допомогою міцної особистої віри, а церква і держава повинні лише допомагати йому в цьому. Отже церква, по Лютеру, не відміняється. Їй лише відводиться скромніша роль. Така подвійна позиція по відношенню до церкви виявилася надзвичайно вигідною бюргерству, що народжується. Виник цілий антикатолическое і антифеодальний рух, що отримав назву Реформацію. Його перемога в Германії і низці інших країн привела до утворення нової гілки християнства – протестантизму.
Проте основна теза Реформації «Все насправді має євангельське виправдання» допускало звернення: «Все що не відповідає євангельським принципам, не заслуговує на дійсність». Це звернення зробив Томас Мюнцер (1490-1525) і перетворив його на гасло народного революційного крила Реформації – селянської війни в Германії (1525). По Мюнцеру царство боже має бути встановлене воїнами бога – озброєними селянами. Це царство малювалося Мюнцеру вельми туманно як суспільство, в якому не буде приватних інтересів.
У працях родоначальників утопічного соціалізму Т. Мора (1478-1535) і Томазо Кампанелли (1568-1639), цей образ наповнився конкретним вмістом. Справедливим може бути лише соціалістичне суспільство. У основі його організації повинні лежати принципи, проголошені ще раннім християнством: суспільна власність на засоби виробництва, хто не працює, той – не їсть, кожному по праці.
Селянська війна в Германії, Гуситська війна в Чехії наочно продемонстрували, що гуманістичні ідеї мислителів Відродження не така вже нешкідлива річ. З середини XVI – XVII вв. католицька церква на чолі з папством організували контрреформацію – церковно-політичний рух за збереження і зміцнення феодальних стосунків і пануючого положення церкви. Активізувала свою діяльність інквізиція (церковна поліція), був складений індекс заборонених книг, куди увійшли вигадування Галілея і ін. Церква переслідувала передових мислителів по всій Земній Кулі (спалила Дж. Бруно на вогнищі і так далі). У зв'язку з контрреформацією сталося і визначеною відродження схоластики (Ф. Суарес, Г. Васькес і ін.). Проте зупинити поширення прогресивних ідей вже було неможливо. Так, М. Монтень (1533-1592) в своїх «Дослідах» рішуче виступив проти полювання за відьмами, засудив релігійний фанатизм і спробував протиставити релігійному світогляду світогляд атеїстичне. Ці ідеї Монтеня зробили величезний вплив на розвиток матеріалізму і атеїзму у Франції і за її межами.