Частина третя КІЛЬКА ПРАВИЛ МОРАЛІ, ВИДОБУТИХ З ЦЬОГО МЕТОДУ
Зрештою, беручися до перебудови помешкання, замало зламати старе, запастися матеріалами й архітекторами або самому набути навички в архітектурі і, крім того, ретельно окреслити план — необхідно передбачити інше приміщення, де можна було б зручно влаштуватися під час робіт; так само, щоб не бути нерішучим у діях, доки розум зобов'язував мене до нерішучості у судженнях, і щоб мати можливість прожити цей час якомога щасливіше, я склав собі наперед деякі правила моралі — три або чотири максими, які я охоче вам викладу.
По-перше, коритися законам та звичаям моєї країни, невідступне дотримуватися релігії, в якій, милістю Божою, я був вихований з дитинства, і керуватись у всьому іншому найбільш поміркованими і вільними від крайнощів опініями, що були спільно вироблені найрозважливішими людьми, в колі яких мені випало жити. Отже, відтепер я не вважав за ніщо свої власні опінії через те, що я збирався піддати їх перегляду, проте я був переконаний, що найкраще слідувати опініям найрозважливіших людей. Хоча розважливі люди можуть траплятися й серед персів, китайців, так само як і серед нас, мені здавалося доцільнішим узгоджуватися з вчинками тих, серед кого я житиму… Між багатьох опіній, однаково поширених, я завжди обирав найпоміркованіші, оскільки вони зручніші на практиці і, напевне, найкращі, оскільки будь-яка крайність є поганою, а також і задля того, щоб у разі помилки найменше відхилятися від істинного шляху, ніж якби я, обравши якусь крайність, мав був перейти до іншої крайності. Особливо ж я зараховував до крайнощів всі обіцянки, які якоюсь мірою обмежують свободу. Не тому, що я не схвалював законів, які задля того, щоб убезпечити слабких духом від непостійності, дозволяють — чи то заради якогось доброго наміру або навіть заради надійності торгівлі, чи то з метою байдужою стосовно добра — давати обіцянки, укладати угоди, що примушують до постійного їх дотримання, але тому, що я не бачив у світі нічого, що завжди залишалося б в тому самому стані, і оскільки особисто я намагався дедалі вдосконалювати свої судження, а не погіршувати їх, то я вважав, що скоїв би велику помилку стосовно здорового глузду, якби, схваливши одного разу будь-що, зобов'язав себе вважати це добрим і тоді, коли воно, можливо, перестало бути таким або ж коли я перестав вважати його таким.
Моїм другим правилом було залишатися настільки твердим і рішучим у своїх діях, наскільки це було мені до снаги і з не меншою наполегливістю слідувати навіть найсумнівнішим опініям, якщо я поціновував їх як цілком слушні. У цьому я вподібнював себе до мандрівників, що заблукали в лісі: вони не повинні кружляти або блукати врізнобіч, ні, тим більше, залишатися на одному місці, але мають іти якомога пряміше в одному напрямку, не змінюючи його з якогось найменшого приводу, хоча б початковий вибір і був цілком випадковим; якщо ж вони не дістануться своєї мети, то все ж таки вийдуть куди-небудь, де їм, що найімовірніше, буде краще, ніж посеред лісу. …
Моїм третім правилом було завжди прагнути перемагати радше себе, ніж долю, змінюючи свої бажання, а не світовий лад, і взагалі звикнути до думки, що у повній нашій владі перебувають виключно наші думки і що після того, як ми зробили все можливе стосовно зовнішніх для нас речей, те, що нам не вдалося, слід розглядати як щось абсолютно неможливе. … Обернувши, як то кажуть, потребу на чесноту, ми так само не бажатимемо стати здоровими, коли ми хворі, або вільними, перебуваючи у в'язниці, як і тепер не бажаємо мати тіло з настільки ж незламної речовини, як діамант, або мати крила, щоб літати, мов птахи.[…]
Нарешті, на завершення цієї моралі я вирішив розглянути різні заняття, властиві людям у цьому житті, щоб спробувати обрати краще з них, і, не бажаючи заторкувати занять інших людей, я вирішив, що немає нічого кращого, ніж продовжити ті справи, якими я займаюся, тобто присвятити все моє життя вдосконаленню мого розуму й просуватися, наскільки я буду в змозі, у пізнанні істини згідно з методом, котрий я сам для себе обрав.[…]
А тому достатньо правильно судити, щоб правильно діяти, і достатньо найслушнішого міркування, щоб і діяти також найправильніше, тобто щоб здобути всі чесноти, а разом з ними всі інші доступні нам блага.
Після того, як я таким чином ствердився у цих правилах і поставив їх поряд з істинами віри, які я завжди ставив понад усе, я дійшов висновку, що решти всіх моїх опіній я міг би вільно позбутися. …Проте я не наслідував тих скептиків, які сумніваються лише заради самого сумніву і вважають за краще перебувати завжди у нерішучості; навпаки, моє прагнення полягало в тому, щоб досягти впевненості і, відкинувши хистку землю і пісок, знайти граніт або твердий грунт.
Друкується за: Р. Декарт. Міркування про метод (пер. з фр.). — "Тандем", Київ. — 2001.
ІММАНУЇЛ КАНТ (1724 – 1804).
І. Кант є засновником німецької класичної філософії. Народився він у скромній сім’ї ремісника в Кенігсберзі, в Східній Пруссії, де провів усе своє життя. Середню освіту здобув у «латинській школі», виховання в якій носило провінційний характер, згодом закінчує філософський факультет університету, після чого дев’ять років працює домашнім учителем. У 1755 р. стає магістром і в тому ж році приват-доцентом Кенігсберзького університету. Приват-доценти не отримували плати за лекції, але одержували від своїх слухачів певну суму грошей. Кант був популярним викладачем і завжди читав по кілька курсів одночасно, тому не відчував нестатків. Протягом 1766 – 1722 рр. працював також бібліотекарем. З 1770 р. І.Кант – професор, мав заробіток, що покривав усі його потреби.
І.Кант відомий своїм скромним і пунктуальним життям, яке стало притчею: ніби історія життя І.Канта така, що в нього не було ні життя, ні історії. Г.Гейне проводить у зв’язку з цим аналогію між Кантом і Робесп’єром: «Тип міщанина виражений в обох: природа призначила їх зважувати каву і цукор, але доля захотіла, щоб вони зважували інші речі, й одному кинула на ваги короля, іншому – Бога».
І.Кант виступав як вчений – астроном, фізик, географ. Йому належить першість у обґрунтуванні залежності припливів і відпливів від розташування Місяця, а також обґрунтування наукової гіпотези про походження Сонячної системи з гігантської газової туманності. Ця гіпотеза, скоригована великим фізиком Лапласом, і сьогодні розглядається астрономами як один з можливих варіантів пояснення походження Всесвіту.
Залишена Кантом спадщина понад двісті років вважається початком тих процесів, які згодом змінили увесь світ. Філософію І.Канта поділяють на два періоди — докритичний (до початку 70-х років XVIII ст.) і критичний, коли Кант розпочав досліджувати можливості розуму. Результати своїх досліджень він виклав у своїх відомих працях: «Критика чистого розуму», «Критика практичного розуму», «Критика спроможності судження» і багатьох інших.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:
1. З чого розпочинається пізнання у І.Канта?
2. Яку роль відіграють відчуття (рос. чувства) у процесі пізнання?
3. Які знання називаються апріорними?
4. Які знання є апостеріорними?
а) Назвіть джерело апостеріорних знань?
б) Яке апріорне знання є чистим?
в) За якими ознаками чисте знання відрізняється від емпіричного?
5. Чи надає досвід своїм судженням істинну всезагальність?
б) при посередництві чого добувається умовна все загальність?
6. Що є вірною ознакою апріорного знання?
7. Яка наука ґрунтується на чистих апріорних знаннях?
8. З якого джерела досвід черпає свою достовірність?
9. Які проблеми досліджуються за межами світу, що суттєво сприймається розумом?
10. Що таке метафізика?
11. Якою є, на думку Канта, первинна задача пізнання, що виходить за межі досвіду?
12. Нащо спрямована переважно діяльність нашого розуму?
13. У чому полягає сутність аналітичних суджень?
14. У чому полягає сутність синтетичних суджень?
а).які судження є пояснюючими?
15. Які судження є емпіричними?
16. За допомогою яких суджень розширюється наше знання?
17. В чому полягає істинне завдання чистого розуму?
18. Що Д.Юм називає метафізикою?
19. В чому полягає зміст твердження І.Канта: кожна людина є метафізик?
20. Що є предметом вивчення метафізики, як науки?
21. Що розуміє І.Кант під чистим розумом?
22. Чому І.Кант називає вступ до системи чистого розуму критикою.
23. Яке пізнання І.Кант вважає трансцендентальним?
24. Чому трансцендентальна філософія є наукою виключно чистого спекулятивного розуму?
25. Які є основні стовбури людського пізнання?
КРИТИКА ЧИСТОГО РОЗУМУ
І. О различии между чистым и эмпирическим познанием.
Без сомнения, всякое наше познание начинается с опыта; в самом деле, чем же пробуждалась бы к деятельности познавательная способность, если не предметами, которые действуют на наши чувства и отчасти сами производят представления, отчасти побуждают наш рассудок сравнивать их, связывать или разделять и таким образом перерабатывать грубый материал чувственных впечатлений в познание предметов, называемое опытом? Следовательно, никакое познание не предшествует во времени опыту, оно всегда начинается с опыта.