Виховний вплив бойових традицій полягає насамперед у силі прикладу, яка спонукає нові покоління воїнів йти по стопах своїх батьків і дідів, множити їх славні справи, беззавітно служити Батьківщині. Сила позитивного прикладу - це величезна сила, а коли вона поєднується з ідейною переконаністю, любов'ю до Батьківщини, коли мотивами поведінки людини, її дій стають благородні цілі, вона множиться у сто крат. Адже відомо з історії, що в роки Великої Вітчизняної війни сотні воїнів наших Збройних Сил у критичні моменти бою, наслідуючи приклад Олександра Матросова, закрили своїм тілом амбразури ворожих дотів і дзотів, більше трьохсот радянських льотчиків повторили подвиг Миколи Гастелло. Понад 11000 чоловік за героїзм у боях з німецько-фашистськими загарбниками удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Позитивний приклад героїв надає впливу не тільки на окрему людину, але і на військові колективи в цілому.
Пропаганда бойових традицій допомагає виховувати воїнів, цементувати військові колективи, мобілізувати особовий склад на вдосконалення своєї майстерності, зміцнення військової дисципліни, підвищення пильності, бойової готовності військ і сил флоту. У бойових традиціях воїни знаходять кращий зразок для вибори морального ідеалу, до якого прагнуть, який наслідують, який є побудником їх вчинків.
Вивчення, пропаганда та впровадження в життя бойових традицій сприяють викриттю наклепницьких вигадок на адресу історії наших Збройних Сил.
Історію пише народ. Її можна трактувати по-різному, але не можна все ж таки змінити історичні віхи. Історію переробити не можна. У зв'язку з розпадом Радянського Союзу Збройні Сили, які прийняті під юрисдикцію Росії, опинилися в якійсь мірі роздробленими, перебуваючи в деяких колишніх республіках СРСР і в далекому зарубіжжі. Процес розпаду СРСР спричинив за собою в деяких регіонах міжнаціональні конфлікти. У цих умовах Збройні Сили України опинилися в деякому сенсі в ролі заручника.
Дана ситуація висунула перед Збройними Силами ряд неординарних, невластивих їм завдань. Це і виведення військ на територію Росії як з країн далекого зарубіжжя так і з території колишніх союзних республік (особливо гостро в цьому плані вирішувалося питання з - 21 республіками Прибалтики), це й виконання миротворчої місії в Молдові і на Кавказі, це й виконання бойових завдань спільно з прикордонними військами щодо захисту державних кордонів на території Таджикистану, це й виконання миротворчої місії в Югославії під егідою ООН. В результаті деяких подій за останній час армія потрапила під потужний вогонь критики з боку преси, громадськості, що, природно, негативно позначилося на її моральному стані. Однак не тільки критика вплинула на зниження деякого морального потенціалу армії, але також і соціальні умови, в яких вона опинилася. Деякими недобросовісними ідеологами та журналістами навмисне стали перекручуватися ті завоювання народу і армії, які були досягнуті за останні сімдесят років. У результаті політичної боротьби армія стала заручницею великої політики.
Паралельно з питанням передислокації військ вирішується питання про скорочення Збройних Сил до меж "розумної" достатності. Питання про скорочення, як ніякий інший, торкнувся саме, здавалося б, стійке і непорушне в армії - бойові традиції. Часом доводиться дивуватися деяких рішень з цього питання.
Як відомо, на території колишньої НДР дислокувалися частини, з'єднання та об'єднання, овіяні славою в роки Великої Вітчизняної війни, що мають величезні бойові традиції, які передавалися з покоління в покоління. Гордістю, приміром, було служити солдата, офіцера в прославленій 62-ї загальновійськової армії (нині 8-а гвардійська загальновійськова армія), якою командував у роки Великої Вітчизняної війни прославлений командарм В.І. Чуйков.
Подією історичної ваги вважали солдати, офіцери, генерали цієї армії приїзд в 1977 році Маршала Радянського Союзу В.І. Чуйкова, відвідання ним частин і з'єднань, зустрічі з особовим складом.
І тоді гостро відчулося у кожного в серці бойові традиції живуть і множаться, вони вічні і непорушні. Але як гірко усвідомлювати зараз те, що частини і з'єднання армії виведені, частина з них розформована, а бойові прапори, в тому числі і штабу об'єднання, здані в Музей НД міста Волгограда. Славні сторінки, вписані цією армією в історію Збройних Сил, завершені... Бойові традиції, народжені під бойовими прапорами цього об'єднання, в тому числі і знаменитий клич "... За Волгою для нас землі немає..." на жаль втрачають свою актуальність. Це велике поле діяльності і роздумів для військових істориків. Але тим не менш, навіть сучасне життя Збройних Сил має величезну грунт для появи, для народження нових бойових традицій, проте ці традиції не можуть існувати у розриві від традицій минулих років.
Навіть у наш непростий час війни вірно служать своєму народові, з честю виконують свій військовий обов'язок перед ним. Вони завжди готові на будь-який подвиг в ім'я своєї Батьківщини. Наша армія - це армія героїв.
Бойові традиції пов'язані між собою. Вони відображають славу, велич і особливості Збройних Сил Росії і служать справі підвищення їх боєготовності. Бойові традиції з'явилися могутнім духовною зброєю нашої армії і сприяли її перемогам.
Армія і флот невіддільні від свого народу. В армію і флот щороку приходить поповнення з трудового фронту. Відслуживши в лавах Збройних Сил, вони знову повертаються до праці. Та й сама служба в лавах армії і флоту є великий і напружену працю. Без наполегливої праці не можна освоїти складну бойову техніку, не можна виховати в собі якості воїна, завжди готового виступити на захист Батьківщини і відстоювати її вміло й мужньо.
Воїни Російських Збройних Сил є гідними спадкоємцями героїчних, славних традицій, якими так багата історія нашої армії.
Висновок
Є різні спадкоємці. Одні, отримавши спадщину, множать його, інші тринькають. Тим і хороший справжній спадкоємець, що він ставиться до спадщини як до стартового майданчика для звершення нових богатирських справ, нових трудових і бойових подвигів на славу своєї Батьківщини. Однак зберігати спадщину - зовсім не означає ще обмежуватися спадщиною.
Історія Збройних Сил - красномовне свідчення того, як з року в рік збільшується ратна слава героїв Жовтня, мужніх і безстрашних лицарів Великої Вітчизняної війни.
Народження тієї чи іншої традиції завжди пов'язане з боротьбою за високі показники в бойовій підготовці, завжди слід у фарватері загальновійськової традиції - постійного прагнення до вдосконалення свого військового майстерності. Це породжує патріотичні починання, які сприяють зростанню бойового вишколу.
Ми завершили нашу розмову про бойові традиції. Вони вписали в наші серця, вписалися в клітини нашого мозку. Вони - це ми самі, люди з рушницею, це наша праця, наша почесна служба. Просто пам'ятати традиції - мало. Їм потрібно невідступно слідувати, їх потрібно множити і до старої слави додавати нову. А це означає йти від рубежу до рубежу, від успіху до успіху, брати нові висоти бойової майстерності.
Велика виховна значимість традицій спонукає керівників колективів, командирів постійно впливати на динаміку їх виникнення і дії, копітко відбирати, підтримувати, створювати і пестити позитивні традиції, множити їх.
Для цього необхідно щоденна, копітка робота, основна частка в якій повинна належати:
- Пропаганді бойових традицій;
- Пошуку та утвердження знову зароджуються традицій;
- Вміле оформлення наочної агітації;
- Систематичні зустрічі з ветеранами воєн і Збройних Сил;
- Відродження позитивних традицій дореволюційної армії;
- Підняти на більш високий рівень традиції, що зародилися в Афганській війні.
Життя показує, що виховні можливості колективу знаходяться в прямій залежності від кількості позитивних традицій в ньому.
Традиції! Нержавіюче і нестаріюче зброю військової доблесті і слави. У них уроки минулого, досвід сьогодення і слава майбутнього.
Вони завжди кличуть до подвигу, і тому вони не підвладні часу.
Література
1. "Питання військового виховання", Збірник статей, Москва, Воениздат - 1985 р., - 178 с.
2. Ігнатьєв Л.Л. "П'ятдесят років у строю", Воениздат, Москва 1988 р. - 750 с.
3. "Історія держави Російської", Вид. "Полум'я", 1992 р. 410 с.
4. Карєв Г. А. "Палаючий берег", видавництво "Маяк", Одеса 1983 р. - 262 с.
5. Конєв І. С. "Записки Командувача фронтом", Воениздат, Москва -1988 р. - 730 с.
6. "Червонопрапорний Київський", Видавництво Політичної літератури, Київ-1979 р. - 462 с.
7. "Про обов'язок і честь військової в Російській Армії", Збори матеріалів, документів і статей, Воениздат, Москва-1990
8. Польовий Б.Н. "Повість про справжню людину", видавництво "Радянська школа", Київ-1983 р. - 346 с.
9. "Проблеми військового виховання", Воениздат, Москва 1979 273 з.
10. Цирлін А. Д. "Інженерні війська в боях за Радянську Роді ну", Воениздат, Москва-1970 343 с.