встановлено, що зростаюча фрагментарність життя людини в сучасному суспільстві, поява на арені таких соціальних сил, рухів, інститутів, яких раніше не знала історія, перетворює проблему соціальної пам’яті з академічної в проблему групової та індивідуальної ідентифікації;
виявлено, що соціальна пам’ять маніфестує себе як дихотомія "традиція/новація", втрачаючи при цьому інтерпретацію оповідного наративу про минуле. Сучасні інформаційні технології сприяють становленню нової конфігурації соціальної пам’яті - фрактальному наративу у вигляді перескоків і мандрівок між сторінками історії, сторінками минулого, вона все більше уподібнюється бриколажу або колажу;
обґрунтовано, що віртуальна реальність, утілюючи в собі соціальне й символічне, породжує конфігурацію соціальної пам’яті як симулякра. У такій ситуації реконструкція соціальної пам’яті часто призводить до появи спотвореної соціальної пам’яті, одним із варіантів якої є картулярії;
проведено аналіз дискурсивних практик як різновидів контрпам’яті, до яких належать соціальна амнезія, тілесна пам’ять та ін.;
висунуто положення про те, що нові типи фіксації, відтворення й трансляції інформації, такі як Інтернет, голографія, супутникове телебачення, сприяють появі нового типу соціальної пам’яті - глобальної соціальної пам’яті, що становить основу нового наукового напряму в соціальній мнемології.
Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження визначається дослідженням трансформації соціальної пам’яті в умовах інформаційного суспільства, впливу нових інформаційних технологій на появу нової конфігурації соціальної пам’яті. Результати дослідження соціальної пам’яті в контексті нових реалій інформаційного суспільства сприятимуть подальшій філософсько-теоретичній розробці поставленої проблеми. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані для підготовки курсів і спецкурсів з філософії, соціальної філософії, психології, історії, соціології та культурології.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дисертаційного дослідження були апробовані автором на ХI Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях "Філософія і література" (Харків, 2004), на науково-теоретичній конференції "Особливості розвитку науки в інформаційному суспільстві" (Харків, 2006), на науковому семінарі кафедри теоретичної і практичної філософії філософського факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.
Особистий внесок здобувача. Усі результати, наведені у дисертаційній роботі, дисертантом здобуто самостійно. У статтях № 1 і № 2 з теми дисертації, авторці належить 70% опублікованого матеріалу, де нею проаналізовано основні напрями соціально-філософського дискурсу пам’яті та специфіку соматичної пам’яті.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у 8 наукових працях, 7 з яких опубліковано у спеціалізованих виданнях, зареєстрованих ВАК України.
Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять десять підрозділів, висновків, списку використаної літератури (341 найменування). Загальний обсяг роботи - 185 сторінок, основного тексту - 161 сторінка.
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, проаналізовано ступінь розробки проблеми, сформульовані мета і завдання роботи, визначені об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано його методологічні засади, окреслено теоретичну й практичну цінність одержаних результатів, а також надано інформацію про апробацію роботи та її структуру.
У першому розділі дисертації "Пам’ять у просторі соціально - філософського дискурсу" розглядається феномен соціальної пам’яті в контексті соціально - філософського дискурсу.
У підрозділі 1.1 "Соціальна пам’ять як феномен" наголошується, що в межах філософського дискурсу, починаючи з епохи античності й до сьогоднішнього дня, є чимало визначень пам’яті та соціальної пам’яті, представлених різними філософськими напрямами. Різні підходи до вивчення пам’яті сприяли її диференціації за суб’єктом та об’єктом, роллю і місцем в житті людини та суспільства, виявленні її форм. Слід виокремити значення робіт А. Бергсона для аналізу феномену пам’яті. Його положення дозволяють зрозуміти історичну різнобічність концепцій пам’яті, її змістовного наповнення, розстановку пріоритетів, смислових значень.
Шлях до розкриття суті поняття пам'яті, крім історичної ретроспективи, вимагає і принципово іншого руху: смислової інтроспективи, послідовного поглиблення в приховані аспекти поняття. Філософська інтроспектива поняття пам'яті концентрується навколо трьох позицій: пам'ять і час, пам'ять і пізнання, пам'ять і особистість.
Соціально-філософський дискурс не ігнорує осмислення соціальної пам’яті в інших галузях науки, але зосереджує увагу на тому, що вона є невід’ємним чинником соціального буття і зафіксована в предметах матеріальної та духовної культури, у соціальних відносинах, нормах т. ін.
У підрозділі обґрунтовується положення про те, що соціальна пам’ять є системною характеристикою соціуму, вона виявляється в його здатності до символічного відтворення досвіду минулого, до збереження інформації про соціальні події та реакцію на них, у здатності до багаторазового відтворення минулого в сьогоденні, як постійного об’єкту пізнання, певного стимулу поведінки. Підкреслюється, що основною функцією соціальної пам'яті є забезпечення цілісності історичного буття соціуму і буття індивіда в історичному просторі через створення умов колективних і індивідуальних ідентифікацій.
У підрозділі 1.2 "Соціальна пам’ять як історична й колективна" аналізується співвідношення та взаємозв’язок соціальної, історичної та колективної пам’яті. На основі досліджень М. Хальбвакса, П. Рікера, П. Нора, Ф. Йейтс, Ф. Арієса, школи "Анналів", зроблено висновок, що як історична, так і колективна пам’ять взаємно не заперечують одна одну, а являють собою тісно пов’язані складові соціальної пам’яті, яка одночасно є історичною та колективною. Обидві вони - результат розвитку суспільства. Соціальна пам’ять як історична пов’язана з історією суспільства, а соціальна пам’ять як колективна - із соціальними угрупуваннями, які історично розвиваються та вдосконалюються. Підкреслюється, що історична й колективна пам’ять є "втіленням" соціальної пам’яті, є своєрідними "місцями" соціальної пам'яті.
У другому розділі "Амбівалентна природа соціальної пам’яті" досліджується питання специфіки об’єктів і суб’єктів соціальної пам’яті, їх амбівалентний характер.
У підрозділі 2.1 "Специфіка об’єктів соціальної пам’яті" з’ясовується правомірність концепту - об’єкт соціальної пам’яті, його багатозначність і специфіка. Наголошується, що соціальна пам’ять має об’єктно-суб’єктну природу, її об’єктивний зміст постає через оцінку суб’єкта. У зв’язку з цим висунуто положення, що одним із критеріїв відбору об’єктів соціальної пам’яті суб’єктами соціальної пам’яті є ті факти і явища, які "включаються" в неї тільки після оцінки їх певним суб’єктом.
Будь-яка класифікація об'єктів соціальної пам'яті умовна, проте, всі об'єкти соціальної пам'яті можна розділити на кілька категорій. До першої відносяться об'єкти соціальної пам'яті, які спеціально призначалися для збереження і передачі майбутнім поколінням, такі як літописи, хроніки, мемуари, архіви і т. ін. До другої категорії відносяться "ненавмисні повідомлення", тобто все те, що створювалося не спеціально для передачі інформації про минуле, що не підпорядковує передачу фактів завданням навмисної дії на нас. У цю категорію входять об'єкти, що вимагають дешифровки, оскільки повідомлення складені в якихось знакових системах, тобто зашифровані в тому або іншому ключі. Щоб добути цю інформацію, необхідно знати цей ключ. Окрім цієї класифікації можна привести ще одну, засновану на способах кодування і зберігання інформації. Так, об'єкти соціальної пам'яті можуть бути письмовими, усними, речовинними, поведінковими (звичаї, обряди, ритуали, ігри), образотворчими.
У підрозділі 2.2 "Суспільство як суб’єкт соціальної пам’яті" обґрунтовується положення про те, що суспільство як суб’єкт соціальної пам’яті виступає, щонайперше, в своїй етнічній визначеності, оскільки етнічна консолідація є системоутворюючим чинником суспільства. Такий підхід ґрунтується на положенні Л.М. Гумільова про те, що етнос - не сукупність схожих особистостей, а система, що об’єднує етнічні спільноти та продукти їх діяльності вподовж багатьох поколінь. Етнос є системою, структурованою навколо об’єктів соціальної пам’яті, і в той же час соціальна пам’ять є необхідною умовою підтримки етнічного буття індивідів, чинником їх об’єднання в суспільство. Соціальна пам’ять виконує роль живильного ґрунту, що сприяє існуванню етносів різних рівнів - субетносів і мегаетносів. Кожне з етнічних об’єднань має свої особливості по зберіганню та передачі важливої інформації із покоління в покоління, тобто є своєрідним суб’єктом соціальної пам’яті.
У підрозділі 2.3 "Соціальна група та індивід як суб’єкти-транслятори соціальної пам’яті" обґрунтовано, що транслятором соціальної пам’яті є соціальна група, носій основного навантаження по зберіганню й передачі інформації. Саме соціальна група, починаючи з сім’ї і закінчуючи релігійними та національними угрупуваннями, зберігає своє минуле у двох важливих аспектах - своєрідності та довговічності.
Слід відзначити, що соціальні групи одночасно являються і суб’єктами соціальної пам’яті і засобом трансляції її стосовно інших суб’єктів. Кожний із суб’єктів соціальної пам’яті прагне зберегти й передати наступним поколінням те, що важливе для виживання та консолідації його групи. Транслятором соціальної пам’яті тієї чи іншої групи є мова як "передавальний механізм".