Теорія аргументації (стр. 2 из 3)

Порушення цього правила призводить до логічних помилок:

а) «хибний аргумент»

Суть цієї помилки полягає в тому, що для обґрунтування тези беруться хибні аргументи. Але про те, що аргумент є хибним, опонент може і не знати.

б) «випередження основи»

Суть цієї помилки полягає в тому, що як підстава наводиться таке положення, котре, хоч і не є явно хибним, проте саме потребує доведення, тобто, коли, доводячи тезу, користуються недоведеними аргументами.

2. Аргументи повинні бути сформульовані ясно та чітко.

3. Аргументи повинні бути достатніми для обґрунтування тези.

Якщо істинність тези із наведених аргументів не випливає, то такі аргументи для тези є не достатніми, вони не обґрунтовують тези.

Порушення цього правила викликає логічну помилку, котра називається «коло в доведенні». її суть: тезу обґрунтовують за допомогою аргументів, які, в свою чергу, обґрунтовуються цією ж тезою.

Правила та помилки щодо способу (форми) обґрунтування.

Теза повинна з логічною необхідністю випливати з аргументів, як висновок із засновків. Істинність висновку - результат істинності аргументів, пов'язаних з тезою.

Оскільки зв'язок аргументів із тезами здійснюється у формі умовиводів - дедуктивних, індуктивних, то правила доведення по відношенню до способу (форми) доведення, по суті, зводяться до правил цих типів умовиводів.

Порушення якогось із правил умовиводів призводить до помилки в обґрунтуванні. Найчастіше в обґрунтуванні трапляються такі помилки: «не випливає», «поспішне узагальнення», «почетверіння термінів».

Логічні помилки поділяються на паралогізми та софізми.

Паралогізм - це ненавмисна логічна помилка в міркуванні, яка виникає внаслідок порушення законів і правил логіки й звичайно призводить до хибних висновків.

Софізм - навмисно хибно зроблений умовивід, який має видимість істинного.

У процесі міркування іноді виникають логічні парадокси.

Парадокс - це міркування, у якому доводиться як істинність, так і хибність певного судження. Класичними прикладами парадоксів є: «купа», «лист», «генерал і цирульник», «мер міста».

1.4 Способи побудови аргументації

Як уже було показано раніше, існує кілька підстав для поділу аргументації на види. Так, залежно від характеру зв'язку між доказами та висновками, аргументація підрозділяється на демонстративну та недемонстративну. Залежно від прагматичної орієнтації або співвіднесення висновку аргументу та розглядуваної тези, аргументація підрозділяється на доведення та підтвердження, з одного боку, і спростування — з іншого.

Залежно від способу здійснення аргументація поділяється, на два види: пряма і непряма.

Пряма аргументація «за»

Пряма аргументація здійснюється шляхом логічного виведення з логічної підстави (системи доказів) відповідного висновку «за» тезу. Вона може бути побудована, наприклад, у вигляді категоричного силогізму (тут засновки — докази, а висновок — теза). Демонстративна аргументація може бути побудована й у вигляді висновку логіки висловлювань.

Нікколо Мак'явеллі, який жив на межі XV—XVI ст., належить таке доведення.

Міцна державна влада є там, де гарне військо та гарні закони. Але де є гарне військо, там і гарні закони. Отже, де гарне військо, там і міцна державна влада.

Перевіримо справедливість знайденого висновку.

«Є гарне військо» — судження р.

«Є гарні закони» — судження q.

«Є міцна державна влада» — судження t.

У формалізованому вигляді міркування Мак'явеллі таке:

1. (р ∧ q) → t2. p → q3. р4. q5. р ∧ q6. t	доказ (аксіома)доказ (аксіома)доказ (припущення) з(2,3)з(3,4) демонстрація з(1,5)
p →t	висновок

Демонстрація — процес логічного виведення — складається тут із трьох кроків.

Перший — виведення з 2 і 3 висновку 4 через застосування modus ponens. Другий — отримання з 3 і 4 на підставі правила введення кон'юнкції висновку 5: р ∧ q. Хоча ми й не згадували це правило спеціально, однак його легко зрозуміти: якщо є прості судження х і у, то є й складене з них кон'юнктивне ( х ∧ у)

Третій крок — отримання з 1 і 5 висновку б через modus ponens. Таким чином, додавши до аксіом 1і2 додаткове допущення 3, отримаємо 6:

((1 ∧ 2) ∧ 3) → 6.

Але 1 і 2 можна тримати в пам'яті (адже це аксіоматичні судження), тоді явно висловлений підсумковий висновок буде: р → t, що й треба було довести.

Демонстративна аргументація часто здійснюється через формулу логіки висловлювань modus tollendo ponens:

Причиною аварії ТУ-134 могли бути: терористичний акт, зіткнення в повітрі з якимось об'єктом, ураження бойовою зброєю, помилка екіпажу, технічні чинники, вплив природних сил.

За показниками «чорного ящика» та іншими даними встановлено, що терористичний акт, ураження бойовою зброєю, помилка екіпажу, зіткнення в повітрі з якимось іншим об'єктом виключені. Отже, аварія ТУ-134 мала причиною технічні чинники або вплив невідомих досі природних сил.

Непряма аргументацій «за»

Коли навести прямий аргумент з якихось причин не вдається, можна піти шляхом непрямої аргументації. Зокрема, непряме доведення встановлює істинність тези, досліджуючи не саму цю тезу, а деякі інші судження, пов'язані з нею.

Поширеним видом непрямої демонстративної аргументації є «доведення від противного». Його алгоритм такий.

Ви прагнете довести тезу Т, проте не можете зробити цього прямо. Тоді ви тимчасово приймаєте точку зору свого опонента — антитезу ￢Т. Далі:

• приєднуєте ￢Т до істинних резонів {ам};

• з отриманої підстави (￢Т ∧{ам}) виводите суперечність х ∧￢х (ця операція називається зведенням до абсурду — reductio ad absurdum), що свідчить про хибність ￢Т;

• в силу закону виключеного третього теза Т визнається істинною.

До Галілея вважали, що тіла різної маси падають донизу з різним прискоренням: легкі тіла поволі, важкі — швидше. Галілео Галілей висунув тезу: якщо не враховувати опір повітря, то всі тіла падають на землю з однаковим прискоренням. Свою позицію він обґрунтував методом «від противного».

Приймемо антитезу: легкі тіла насправді падають повільніше, ніж важкі. Уявімо собі далі два тіла різної ваги А > В, з'єднані жорстким невагомим стрижнем.

Тоді, з одного боку, складна система (А + В) має падати швидше, ніж А або В у вільному стані — адже вона важча за кожне з них окремо. Відповідно, у фіксований момент часу швидкість падіння тіла А у складі системи буде більшою, ніж до увіходження в неї (висновок х).

Але, з іншого боку, важке тіло А гальмується більш легким В і, як порівняти з випадком, коли вони рухаються окремо, має уповільнитися (висновок ￢х).

Оскільки отримано суперечність х ∧￢х, то зведення до абсурду здійснене. Це означає, що антитеза хибна, а Т доведено «від противного».

Способи спростування

Спростування може будуватися кількома шляхами. Найсильніший — критика і спростування тези опонента. Коли досягти цього не вдається, доречно піддати критичному аналізові логічну підставу тези. Якщо буде показано, що наведені докази містять хибу або судження, істинність яких не встановлено точно, то, в силу закону достатньої підстави, тезу можна не приймати. її можна не приймати і в тому випадку, коли буде виявлено ваду в демонстрації, тобто з'ясовано відсутність необхідного зв'язку між засновками та висновком Т.

Останні два методи спростування не свідчать про хибність тези, що піддається критиці. Вони вказують лише на певну її необґрунтованість. Однак це дає змогу не погоджуватися з Т принаймні доти, доки відповідну достатню підставу не буде подано.

Спростування — як різновид аргументації — припустимо будувати як у демонстративній, так і в недемонстративній формі. Зрозуміло, що беззаперечно переконливим може бути тільки демонстративне спростування. Тому далі зосередимося лише на його розгляді.

Спростування тези

Існують два види спростування тези — пряме і непряме.

Пряме спростування тези

Пряме спростування часто здійснюється шляхом reductio ad absurdum («зведення до абсурду»). Теза Т приєднується до резонів, істинність яких відома. З отриманих засновків виводиться якась суперечність х ∧￢х, що свідчить про хибність Т. Приклад зведення до абсурду дано в розглянутих вище міркуваннях Галілея.

Практично значимою формулою прямого спростування тези є modus tollens.

Під час розслідуванні смерті У-ва було висунуто версію, що він помер насильницькою смертю (Т).

Показань свідків і речових доказів для підтвердження або спростування цієї тези недостатньо. Але якщо б У-в справді помер від насильства, то на тілі мали б залишитися сліди такого (х). Огляд показав, що таких слідів немає, тобто ￢х. Отже, версію насильницької смерті спростовано (￢Т). У формалізованому вигляді маємо:

(Т → х,￢х )→￢ Т

Діаграма наведеного доказового міркування має вигляд:

Тут перший резон представлено істинним імплікативним судженням

R1 = Т → х, другий резон — фактом R2 = ￢х, а висновок С = ￢Т.

Непряме спростування тези

Непряме спростування тези будується у такий спосіб. Спочатку здійснюється доведення антитези. На підставі цього і в силу закону несуперечності стверджується хибність тези.