Така хар. спиралася на те, що ност. учителі ф. стали доводити до крайності думка про відносність усякого знання.
Ф. плин соф. неоднорідно. Найбільше характерно ля всіх представників С. явл. теза про відносність усіх люд. понять, етичних норм і оцінок. Протагор: "Людина є міра всіх речей, що існують що вони існ.., і не існ.., що вони не існ.." Старша група: Протагор (481 - 411днэ), Горгій, Гіппій і Продик. Протагор був матеріалістом і учив про плинність матерії і про відносність всіх сприйнять, Він доводив, начебто кожному твердженню може бути з рівною підставою протипоставлена суперечне йому твердження.
Горгій. Ніщо не існує. Якщо і є щось існуюче, то воно не може бути осягнуте. Якщо воно осягнуте, то воно невимовне.
Старш. соф. були великими спецами у питаннях права й заг.-політ. питаннях.
Молодші софісти. (6 ст. до н.е.) У їхніх навчаннях особливо виділяються етичні і соц ідеї. Ликофрон і Алкидам заперечували необхідність класів (знатність це вимисел. Природа нікого не створила рабами і люди народжуються вільними) Фразимах розповсюдив навчання про відносн. усякого знання на соц. етичні відносини і затверджував, що справедливість це те, що корисно сильному.
СОКРАТ. Афінянин (469-399днэ).С. зібрав навколо себе багаточисельн. учнів, велика частина, яка виявилася ворогами раб. демократії. Це а також виступи самого С. проти дем. ладу відновили проти нього народ. Він був притягнутий до суду й отруївся.
Сам С. нічого не писав. Про його навчання відомо за повідомленнями учнів: Ксилофонт, Платон, Аристофана а так само Аристотеля. Для С. характерна логічність мови, іронія, викриття плутаності понять своїх співрозмовників і майстерне розчленовування питання, составл. предмет обговорення. Виступав проти Софістіст.
Філ. по С. - навчання про тім як варто жити. С. виступає проти натур. філ., емпіричного вивчення природи, невисоко оцінює пізнавши знач. органів почуттів. Головна задача пізнання - пізн. самого себе. (самопізнання) Знання це виявлення загального для цілого ряду речей. Т.ч. знання є поняття про предмет і досягається за допомогою визначення поняття. Повинна ім. єдина загальна і вища мета, яка підкоряє усі приватні цілі і є безумовне вище благо.
В етиці С. ототожнює чеснота зі знанням. Ні людини, яка знаючи, що він може зробити щось краще, став би навпроти робити гірше. Дурна дія є незнання, а мудрість - зроблене знання.
Сократичні школи: мегарська, елідоеритрийська, кінічна, кіренська.
КІРЕНАЇКИ. благо люд. - це його насолодження. У цьому і зміст і ціль життя. Реально тільки сьогодення, коштовно тільки те, що ти одержуєш у наст. момент. Засновник цієї галузі Гедоніп - облагороджував ці принципи, вважаючи, що люд. повинно панувати над насолодами. Однак його послідовники на це наплювали. Федір атеїст: " заради насолоди всі засоби гарні". Гигезій: "насолода скороминуща, його важко одержати, воно не вічне, але якщо сенс життя в насол. яке так важко одержати, те чи варто жити?"
КІНІКИ. Діоген, Антисфен. Люд повинний звільнити себе від залежностей, прив’яз. до задоволень людини. Єдино реальні одиничні речі, загального не істот. Немає заг. норм і законів природи. Кожен сам по собі.
МЕГАРСЬКА: З'єднали Сокр. чеснота з Парменідовським буттям. Загальне й неділиме буття носить хар. загального блага. Все одиничне _ позбавляється статусу самостійної реальності. Тобто реально тільки загальне. Існ.. тільки необхідне, можливості немає.
(Федон, Софіст, Бенкет, Федр - на вибір) До кінця 5 ст. до н.е. основним типом древнєгр філ був матеріалізм.
Платон (427-347днэ). Афінянин, був супротивником аф демократії. Філ розвиток почався в школі Сократа. У містах ю. Італії і Сицилії він продовжив ознайомлення з філ елійців і піфагорійців. У 387м він повернувся в Афіни і заснував школу (академія).
Очевидно свою літ діяльн. почав з невеликих діалогів по питань етики. У зрілий період їм був написаний трактат Держава, потім діалоги Бенкет, Теетет, Федон. До пізніх праць належить діалог "Закони". Ф. навчання П охоплює шир коло питань - про буття, світ і його походження, душі і пізнанні, суспільстві, роздягнув праці, вихованню в мистецтві.
Світ речей не є світ справді існ.ого: почуттів речі виник і гинуть, змінюються і рухаються, у них немає нічого щирого. Справжньою сутністю речей їхніми причинами є безтілесні не відчуття форми (ідеї або види), що осягаються розумом. По відн. до чувст. речей ідеї і причини і зразки і мети, кіт прагнуть речі, і поняття про загальну основу речей кожного класу.
Т. к. чувст речі минущі те вони повинні бути обумовлені не тільки буттям, але і небуттям. Це небуття є матерія. (обл. невпин. руху, виникнення і зміни) Матер. приймає на себе ідеї і перетв. їхній у безліч ч. речей, розділених простором.
Область ідей являє собою піраміду, на вершині кіт ідея блага. Вона обумовлює пізнаванність, існ. предметів, від неї вони получ свою сутність. Ідея блага явл не тільки верховною причиною буття, але і його метою (телеологія - навчання про доцільність) Ідеї вічні, низмінні, тотожні, не зав від умов простору і часу. Світ год речей - мир вічного виникн. і загибелі, рух і мінливості, у ньому усі властивості відносні, обмежені усл простору і часу.
Знання є пригадування. До свого вселення в оболочку душу перебувала на небі і споглядала там істинно існ.е. З'єднавшись з тілом душу забуває те, що знала, але в глибині ці знання залишаються. Сприйняття мат предметів нагадують душі позабуті їй знання.
Ідеї пізнаються шляхом інтуїції, незалежної від чувст сприйняття, почуттів речі відбивають лише в думках, кіт не дають справжнього знання. Середину між мн і справжнім знанням займають математ знання. Вони мають щось родинне чувст речам і ідеям.
Буття - тотожних і незмінне, однак у діалогах Софіст і Парменид П. прих до висновку, що вищі пологи існ.ого - Буття, рух., спокій, тотожність і зміну - можуть мислиться тільки таким способом, що кожний з них і є і не є, і праве самому собі і не дорівнює., і тотожний собі і переходить в інше. Так буття оскільки воно розгл. саме по собі - єдине, вічно, тотожно, незмінно, нерухомо, але воно ж оскільки воно розгл. по відн. до іншому, містить у собі розходження, мінливо, рухливо. Тому буття містить у собі протиріччя: воно єдино і множинне, вічно і минуще, незмінно і мінливо.
Протиріччя тут необх. умова для спонуканню душі до мислення. Мистецтво спонукати до міркування за допомогою виявлення протиріч, що таяться в повсякденних думках, є, по П., мистецтво діалектики.
У космогонічному вченні затверджує, що останніми ел-тами всіх речей явл неподільні трикутники або геометричне безтілесні атоми.
Люд душу незалежна від тіла і безсмертна. Душа складається з 3 частин: розумної, кіт створюється самим творцем, афективної і що жадає, кіт створюються нижчими богами. Перемога розумної частини над пристрастями і прагненнями мож при відп вихованні. Т.к. люди не можуть особистими зусиллями прибл до досконалості те необхідні держава і закони. Держава засновано на поділі праці між розрядами вільн. громадян.
В вч. про розподіл громадян на розряди П керується своєї класиф. частин душі. Раз частини повинний відпов. розряд правителів-філософів, афектної - воїнів, жаданої - ремісників. Кожен розряд повинний бути обмежений викон. своїх обов'язків і утрим. від втруч. у справи інших.
Приватна власність і родина - підривають умови суспільства. Тому П розробив план гуртожитку, заснованого на усуненні для править і воїнів - особистої власності, а також навчання про спільність дружин і держ. вихованні дітей.
БЕНКЕТ. Федр: Ерот - найдавніший бог., першоджерело найбільших благ. Любов повинна учити цуратися ганебного та прагнути до прекрасного. Невартий учинок... сором перед коханим. Військо або гос-во з закоханих. Якщо Гомер говорить, що некіт героям відвагу вселяє бог, то її вселяє Ерот. Люблячі готові вмерти друг за друга (Алкестида зважилася вмерти за свого чоловіка) Боги теж високо цін. відданість і самовіддан. у любові.
Павсаній: Еротів 2 - небесний і вульгарний. Будь-яка справа саме по собі не буває прип. або потворним, а дивлячись по тому як воно робиться. Той ерот прекрасний, кіт спонукує прекрасно любити. Вульгарний ерот: це та любов кіт люблять люди пересічні - люблять жінок більше чим юнаків і більше тіло, чим душу.
Піднебіння ерот - одержимі цим еротом звертаються до юнаків, віддаючи перевагу тому, що сильніше від природи і наділено великим розумом. Тому що будь-яка справа мб і прип. і потворним, то піднебіння любов виникає, коли шанувальник вважає справедливим надавати юнаку, що уступив, будь-які послуги, а юнак вважає справ ні в чому не відмовляти люд, що робить його мудрим і добрим., розумним і доблесним.
Ериксимах (лікар): Двоїстий ерот укладений у самій природі тіла (хворий початок і здорове) догоджати початкові гарному - добре, погано. Гармонія Лікування, музика, погода, землеробство.
Аристофан: Люди не знають найбільшої сили ерота, інакше йому б спорудили храми. Дещо про люд природі. Було 3 статі. Один з'єднував і чоловічий і жіночий початок. Люди були розсічені навпіл богами. З цього часу властиво людям любовний потяг, що з'єднуючи половини, намагається зробити з 2 одне і тем самим зцілити люд. природу. Любов це спрага цілісності і прагнення до неї.