ЕЛІАТИ. У 6-5 ст. до н.е. центр дух. розвитку переміщ. у Ю. Італію. (землеробська область). Пробл. буття: буття є а небуття ні, буття єдине і неподільне, буття пізнаване.
КСЕНОФАН. 6-5 ст. до н.е. Поет філ. побував у Ю. Італії взагалі багато подорожував. Наприкінці життя оселився в Елії, де під його впливом виникла школа еліатів. Критикував представлення про множество богіст. (Якби коня могли малювати те вони зобразили б своїх богів у виді коней). Він пантеїст. Світ вічний і незнищиме, являє собою щось єдиний і цей єдине і є бог. Природа не божественна. Усі що народжується і росте їсти вода і земля. Про природу богів не може бути щирого знання тільки думка.
ПАРМЕНИД. Елія. 6-5 ст. до н.е. Склав закони для Елії, що навіть там довго діяли. Світ - вещ. куля, у якому ніде немає порожнечі і, отже можливості руху. (усе заповнено) Усяку думку є думку про існуючому. Тому неісн. ніяк не можна мислити як неісн., відкіля неісн. немає. Звідси неможливе виникнення і знищення.
З абс. заповнювання випливає, що світ не має частин. Він єдиний. Безліч - обман почуттів. Звідси ж випливає висновок про неможливість руху, виникнення, знищення. Представлення про рух - лише думка, повсякденні представлення, від яких варто відрізняти філ., як навчання про істину, недоступної сприйняттям.
Навчання П. повно ненаукових, міфол. представлень, У центрі світу - богиня-правителька (або правда і необхідність). Вона тримає жереб і править усіма неб. рухами.
ЗЕНОН. Учень Парм. Висунув ряд положень у защ. навчання П. (апорії) Доводив неможливість руху (метафізика). Припущення, що рух. мислимо приводить до протиріч - воно не може здійснитися. (Для того щоб рухатися стріла повинна в один момент часу знаходитися в опр. місці і не знаходитися в ньому. Але це суперечливо - неможливо) У цих парадоксах питання не в тім, чи можливо сприйняття рух почуттями, а в тім, чи можна мислити рух. за умови, що простір складається з нескінченної безлічі неподільних частин (актуальна бескінечність), а час з б. безлічі неподільних моментів.
У цих апоріях вперше в історії людства обговорюються проблеми безперервності і нескінченності. Апорії дали поштовх розвиткові діалектики. (цікаво що поняття актуально нескінченного було виключено з вживання в Г. і замінене поняттям потенційно нескінченного. Визнавалася бескін. подільність величин, але не призн. їх составленість з беск. числа актуально даних елементів).
(Демокрит, Епікур) Передумовою атомізму (А) була потреба дати матер. пояснення спостерігаємих якостей речей - їхньої безлічі, рухи і зміни. Після Зенона, що довела начебто гіпотеза про нескінченну подільність речей, простору і часу веде до непереборних протиріч і парадоксів, усяка спроба обґрунтувати реальність безлічі, роздільності речей і їх рухливості повинна була вважатися з цим. Навчання А. з'явилося ген. спробою дозволу цих труднощів. А. припускали ім. беск. мн-ва тілесних часток, вони допускали ім. порожнечі в кіт. происх. рух. часток і заперечували за частками возм. поділятися до нескінченності, бачили в них непроникні атоми.
Відповідно до цієї гіпотези кожна річ, будучи сумою досить великого (але не нескінченно) кол. часток - досить малих, але в силу своєї неподільності не звертаються в ніщо, уже не може разглядатися як беск. велика й у той же час зовсім що не має величини як це було в Зенона. У такий спосіб була дозволена криза, викликаний критикою З.
Засновник А. - Левкип. (породжений у Мілеті). Усі складається з дрібних неділ. часток і порожнечі.
Продовжувач А. - Демокрит (460 - 370 рр. до н.е.). Народився у фракійскому місті Абдерах. Побував у країнах сходу. Маються праці Д. питання, що охоплюють, ф., логіки, психології, етикету, політики, педагогіки, теор. мистецтв, мовознавства, математики, фізики, космології. Активний прихильник раб. демократії.
Вихідне положення а. системи - ім. атомів і порожнечі, що утворять своїм бескін. многообр. з'єднаннями всі складні тіла. Отже, однієї з гл. передумов його навчання явл. погляд по якому ощущ. представляють хоча і недостатній, але необхідне джерело пізнання.
Недостатні і неточні свідчення ощущ. виправляються більш тонким розсудом розуму. Так атоми і порожнеча невидимі, але них ім. засвідчуються заснованим на чувств. спостереженнях міркуванням. Д. відрізняє те, що ім. у думці від того, що ім. у дійсності. "лише в загальній думці існ. солодке, у думці - гірке, у думці - тепле, у мнен. - холодне, у м. - колір, у дійсності ж ім. тільки атоми і порожнеча." Однак Д. не заперечує реальність чувств. сприйманого. У даному випадку Д. говорить про те, що ф. займається вивченням не того, що відомо всім, а того, що лежить в основі усього, утворить його причину. Очевидно Д. не згодний з тим, що чувств. сприйняття якостей збігаються із самими якостями.
Атоми суть всевозм. мал. тіла, що не мають якостей, порожнеча ж - місце, у якому всі ці тіла, у плині усієї вічності носячи нагору і вниз, або сплітаються між собою, або наштовхуються один на одного і відскакують, розходяться і знову сходяться в такі з'єднання, і в такий спосіб вони роблять і всі інші складні тіла і наші тіла, і їхнього стану і відчуття.
Для пояснення реального різноманіття дійсності Д. допускає, що атоми різн. за формою порядкові і положенню. Ці відмінності і лежать в основі усіх спостеріг. відмінностей. Жодне з них следост. не явл. безпричинним. Він заперечує наявність доцільності в природі.
А. навчання розповсюджується Д. на навчання про життя і душ. Життя і смерть орг. зводиться до соед. і розкладання атоміст. Душа складається з вогненних атомів і є їхнє тимчасове з'єднання. Душа не безсмертна.
Основа пізнання - відчуття. Від речей відокремлюються "видики" - матеріальні форми речей, вони несуться в усі сторони в порожньому просторі і проникають в органи почуттів через пори. Якщо пори відпов. по величині і формі проникаючої в них видикам, то в ощущ. виникає образ предмета, відпов. самому предметові. Т.ч. вже в ощущ ми одержуємо вірний образ предмета. Однак ім. предмети, як. у силу своєї малої величини недоступні почуттям, Такі властивості вещ. осягаються розумом, і це позн. також м. б. достовірним.
Ідеалом Д. явл. життя, забезпечене загальним законом і порядком, безтурботна і добросерда. Найважливіша умова - поділ праці. Етичні погляди - розумна насолода життям полягає у світлому і спок. стані душі, обумовленому згодою з прир., виконанням боргу, мірою в усьому... Уміння доходити до такого сост. Дає навчання, кіт Д. не відокремлює від виховання без як. не можуть бути досягнуті ні мистецтво, ні мудрість.
ЕПІКУР. (341-270 до н.е. Епоха еллінізму) Народився на острові Самосі. Переїхав в Афіни, де заснував школу "Сад Епікура". Гол. задача ф. - створення етики, навчання про поводження, що приводить на щастя. Але етика м. б. побудована тільки за умови якщо буде визначене місце, яке людина займає у світі. Тому етика повинна опир. на фізику, а фізику повинне передувати розроб. теорії пізнання.
Матеріалістичний сенсуалізм. Усе, що ми ощущ. істинно. Помилки виникають від непраст. оцінки того, що ми ощущ. На основі ощущ. можливі заклюения про предмети і їхні причини. Сприйняття - единств. критерій істинності, воно є крит. і для висновків про такі речі, які безпосередньо нами не сприймаються, аби висновку ці не були в лог. протиріччі з даними сприйняттями.
Э. прийняв основні положення А. Демокрита. Доводив, що навчання про причинну необхідність усіх явл. природи не повинне вести до висновків про неможливість для люд. волі. В рамках необхід. повинний бути зазначений шлях до волі.
У Д. рух. атомів у пуст. викликається мех. необхід. Е. думає, що обумовлено внутр. св-вом атомів - їхньою вагою, як. поряд з їхньою формою, положенням і порядком стає важливим об'єкт. визначенням атома. Кіл. форм атомів обмежено, атом не мож. володіти б. вагою. При рух. атоми можуть мимовільно отклон. на невеликий кут і т. про переходити з прямол. шляхів рух. на криволінійні. Це явл. необхід. умовою волі людини.
Критерій щастя - задоволення. Благо - те, що породжує задоволення. Зло - те, що породж. страждання. Розробці навчання про шляху на щастя повинне передувати усунення усього, що коштує на цьому шляху: страху перед богами, смертю і потойбічн. світом. Боги не здатні втручатися. у наш світ, а душа смертна.
Звільн. від страхів відкривши шлях на щастя.3 типи задоволення:
1. природного і необхідні для життя;
2. прир., але для життя не необхідні;
3. не необх. для життя і не природні. Він прагне тільки до першого і утримання від інших. Результат такої помірності - повна незворушність, або безтурботність, яка і є щастя філ.
Філософський рух епохи зрілих рабов. демократій. (5 - 6 ст. до н.е.) У 5 ст. до н.е. на зміну политий влади аристократії і тиранії в мн. містах Г. прийшла влада демокр. Розвиток створених нею нових виборних установ - нар. збори і судна, що грало б. роль у боротьбі партій і класів своб. населення, породило потребу в підготовці людей, влад. мистецтвом судового і политий красномовства, що вміють переконувати. Деякі з найбільш видатних в цій обл. людей ставали вчителями риторики, политий знань... Однак нерозчленованість тодішнього знання і б. роль, яку придбала в той час філ., привели до того, що ці нові мислителі зазвичай вчили не тільки політ. і юр. мудрості, але зв'язували її з загальними пит. філ. і світогляду. Їх стали називати "софістами" тобто мудрецями, учителями мудрості. Пізніше софістами стали називатися ті, хто у своїх мовах прагнув до доказ. упередж., інший раз свідомо помилкової, точки зору.